К.е.н., доцент Воронецька І.С.

Глущенко А.Б.

Вінницький національний аграрний університет

Проблеми ефективного використання трудових ресурсів в сільському господарстві

Трудові ресурси — найважливіша складова діяльності будь-якого підприємства. Це сукупність здатних до праці людей, які мають необхідний фізичний розвиток, знання та практичні навики, приймають або спроможні приймати участь у виробництві матеріальних та духовних благ. Це надзвичайно важлива складова частина продуктивних сил суспільства. І однією з головних функцій менеджменту є підвищення саме продуктивності трудових ресурсів. І будь-яке аграрне підприємство може ефективно працювати за умов, якщо воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників та доцільну кадрову структуру.

Трудові ресурси спроможні створювати матеріальні блага, духовні та інтелектуальні цінності. Під поняттям людський капітал ми розуміємо знання, вміння і навички людини, які сприяють підвищенню її продуктивної сили і заробітків. Його можна визначити як сукупність спадкових і набутих фізичних, а також духовних якостей і властивостей людини, які використовуються для виробництва товарів, послуг і певних матеріальних благ. Людський капітал може розглядатися як сума грошових інвестицій у здоров'я, професіональні знання і розвиток творчих здібностей працівника [1].

Досвід багатьох зарубіжних компаній за останні десятиріччя свідчить про посилення ролі управління трудовими ресурсами в системі чинників, які забезпечують конкурентоспроможність підприємства.

Сучасні концепції управління базуються на тому, що люди є одним з найважливіших економічних ресурсів компанії, джерелом її доходів, конкурентоспроможності і розвитку. Тому знання глибинного змісту поняття «трудові ресурси», а також дослідження реального стану розвитку допоможуть визначити тенденції їх розвитку та розробити дієві заходи позитивного впливу на розширене відтворення трудового потенціалу.

Основним завданням для успішного функціонування аграрного сектору економіки є створення організаційно-економічних передумов ефективного використання трудових ресурсів, що і є основною метою нашого дослідження.

Питання формування і ефективного використання трудових ресурсів, поліпшення зайнятості та зменшення рівня безробіття на селі, удосконалення політики соціального захисту сільських мешканців, підвищення життєвого рівня селян знаходяться в центрі уваги багатьох вчених, зокрема В.Терещенка, М.Маліка, В.Дієсперова, І.Гнибіденка, К.Якуби та інших. Проте актуальність подальших соціальних і економічних досліджень розвитку сільських територій і основної його складової – сільського населення, його зайнятості, сфер формування доходів, поліпшення трудового потенціалу є беззаперечною.

Основою формування трудових ресурсів є населення країни чи визначеної території як природної сукупності людей, що історично складалася і безперервно відтворюється. За багатьма визначеннями трудові ресурси є працездатною частиною населення, яка володіє фізичними і інтелектуальними здібностями та здатна виробляти матеріальні блага, надавати послуги і виконувати роботу [4]. Це також є частина населення, що має здатність до суспільно-корисної праці; кількість осіб обох статей у працездатному віці, які потенційно можуть брати участь у виробництві товарів, виконанні робіт та наданні послуг. За часів СРСР це поняття широко вживалося, оскільки в соціалістичному суспільстві брали участь усі працездатні громадяни, а ухилення від трудової діяльності переслідувалося адміністративно і морально. У наш час працювати чи ні кожен громадянин вирішує самостійно і це не є приводом до вищевикладених наслідків, це відповідає міжнародним нормам життя [2].

Україна обрала шлях на побудову вільного демократичного суспільства і в Конституції зафіксовано заборону примусової праці, тому поняття «трудові ресурси» поступово втрачає своє економічне значення. Нині в Україні пенсійний вік становить 55 років для жінок і 60 років для чоловіків. Після виходу на пенсію в Україні чоловіки проживають в середньому 3, а жінки – 19 років. Враховуючи негативну демографічну ситуацію в країні потрібно вирішити питання з удосконаленням соціальних гарантій, створенням нових робочих місць й поліпшенням медичного обслуговування населення.

Негативна демографічна ситуація позначилась також і на трудових ресурсах країни. Зміни, які відбуваються з чисельність населення в Україні, ведуть не лише до його зменшення, а й до зростання питомої ваги категорії людей старших вікових груп, що в перспективі позначиться на зменшенні трудових ресурсів. Однією з основних проблем подальшого розвитку сільського господарства є зменшення кількості трудових ресурсів на селі (рис.1).

Рис. 1 Співвідношення між наявним та зайнятим населенням сільської місцевості Вінницької області, тис.осіб [6]

В сільській місцевості України проживає третина його постійного населення. На початок 2010 року сільське населення України становило 14,8 млн осіб, з яких 82 млн є працездатними. За абсолютною чисельність сільське населення більше сконцентровано в західних областях України. Найменше селян проживає в східних і південних областях. Динаміка за останні десять років показує, що чисельність сільського населення зменшується не лише абсолютно, а й зменшується його частка в структурі всього населення країни. Так, якщо в 2001 р. у сільській місцевості проживало 16 млн осіб, до вже на початок 2010р. – 14,8 млн, або на 1,2 млн осіб менше [5].

Формування й використання трудових ресурсів села має важливе значення для розвитку сільського господарства. Зважаючи на той факт, що аграрна сфера останні десятиліття втратила значну суму основного капіталу у формі виробничих засобів, вона змушена залучати більше інших ресурсів, зокрема трудових. Проте цього не сталося, оскільки спостерігається спад виробництва продовольчих товарів в Україні, особливо тваринницького походження. Також за останні роки спостерігається збільшення капітальних інвестицій у сільське та лісомисливське господарство, але вартість основних фондів тут зменшилась. Також існує негативна тенденція погіршення матеріально-технічної бази агропідприємств внаслідок зменшення техніки. Рівень заробітної плати в аграрній сфері є найнижчим серед інших галузей і становить близько 50% середнього рівня в країні [3] (рис.2).

Рис.2. Середньомісячна номінальна заробітна плата за видами економічної діяльності у Вінницькій області, грн.[6]

Одним із шляхів поліпшення матеріального добробуту селян було встановлення в галузевій тарифній угоді, яку мають виконувати всі підприємства АПК, мінімальної частки витрат на оплату праці в загальній структурі собівартості продукції на рівні 30%. Однак ця норма угоди залишається недосяжною.

З метою виходу із соціально-економічної кризи використання трудових ресурсів села необхідно максимально переорієнтувати державну матеріальну, фінансову, організаційну підтримку з галузевого та територіальний принцип. Надати пріоритет облаштування соціальної інфраструктури та соціальному розвитку сільських громад. Слід розробити національну програму розвитку трудового потенціалу сільських територій, врахувавши світові і внутрішні тенденції розвитку сільського та лісомисливського господарств рибальства і рибництва, переробних підприємств та інших видів діяльності, які можуть поширитися в сільській місцевості; малого та середнього бізнесу; розвиток НТП та його місце в сільській економіці.

Необхідно удосконалити соціальне і пенсійне страхування селян, ввести відповідні поправочні коефіцієнти для пенсіонерів різних галузей економіки та категорії, оскільки при однакових трудових зусиллях і стажу пенсії мають велику диференціацію. Актуальним є питання розробки системи мотивації праці селян, працівників економічних, соціальних і адміністративних інституцій сільських територій до трудової активності протягом усього професійного життя з формуванням відповідних цілей і умов досягнення у коротко- ,середньо- й довгостроковій перспективі.

Таким чином, для відродження українського села, як осередка національної культури, сфери ефективного аграрного виробництва необхідні: дієві заходи держави, щодо фінансової, організаційної підтримки сільськогосподарських товаровиробників, як основних роботодавців на селі; розвиток виробничої та соціальної інфраструктури на селі; удосконалення системи соціального захисту всіх верств населення.

Література:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств. - К.: КНЕУ, 2002. - С.218-238;

2. Економіка підприємства: Навч. посіб. / За ред.П.В. Круша, В.І.Подвігіної, Б.М.Сердюка. – К.: Ельга-Н, КНТ, 2007

3. Гаврилюк Л.А. Трудові ресурси і соціально-трудові процеси в економічній системі ринку аграрної праці // Збірник наукових праць Уманського державного аграрного університету, 2009, № 63 ч.2, С.142-149

4. Наумова О. Вдосконалення організації інноваційної діяльності персоналу в контексті підвищення конкурентоспроможності підприємства // Україна: аспекти праці, 2010, № 4, С.47-51

5. Статистичний щорічник «Сільське господарство України» за 2009 рік / Держкомстат України, - К.- 2010. – 391с.

6. Статистичний щорічник Вінниччини за 2009 рік / Головне управління статистики у Вінницькій області. – Вінниця, 2010. – 640 с.