к.е.н. Мироненко М.Ю., Новаковська І.Е.

                 Вінницький торговельно-економічний інститут  КНТЕУ

Сучасний стан доходів місцевих бюджетів та перспективи їх        формування

 

 В сучасних умовах найбільш актуального значення набуває питання використання місцевих бюджетів як найбільш дієвого інструменту управління економікою, збалансованості доходів і видатків бюджету держави, фінансового забезпечення діяльності державних та місцевих органів влади та органів місцевого самоврядування при здійсненні покладених на них Конституцією та законами України функцій. Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного переосмислення і практичного дослідження доходів місцевих бюджетів, їх реструктуризації і ролі в економічній системі держави.

       Ефективне використання бюджетних коштів залишається однією з важливих проблем виконання бюджету. Актуальна ця проблема для України, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмежених бюджетних ресурсів. Першочерговим завданням  є визначення пріоритетів при розподілі фінансових ресурсів, джерел їхнього фінансування, контроль за цільовим, ефективним використанням бюджетних коштів розпорядниками. Для успішного виконання цих завдань в основному застосовується програмно – цільовий метод  формування бюджету.

       Економічна сутність та зміст місцевих бюджетів виявляється у формуванні грошових фондів, призначених для забезпечення діяльності місцевих органів влади та самоврядування. Від наповненості місцевих бюджетів залежить стан місцевого господарства, місцева економічна та соціальна інфраструктура, стан освіти, охорони здоровя та рівень життя населення регіону в цілому.

Проблемам формування доходів місцевих бюджетів у вітчизняній фінансовій науці  присвячені праці вчених-економістів О. Василика, А. Даниленка, О. Кириленко, В. Кравченка, І. Луніної, В. Опаріна, О. Романенко, В. Федосова. У розробці цих питань, належне місце займають роботи західних вчених А. Вагнера, Р. Грейста, Л. Штейна.

Основною метою в статті є: визначення основних засад формування та використання доходів місцевих бюджетів; формування системи забезпечення фінансовими ресурсами органів місцевої влади.

         Фінансово-економічні відносини органів місцевого самовря­дування, що виникають у результаті акумулювання коштів до місцевих бюджетів та надання суспільних послуг громадянам, потребують ре­тельного дослідження з метою забезпечення сталого розвитку терито­ріальних громад.

          Органи місцевого самоврядування в Україні виступають само­стійними суб'єктами, які наділенні повноваженнями щодо самостій­ного визначення джерел наповнення та їх автономного залучення: до місцевих бюджетів.    Систему формування доходів місцевих бюджетів в Україні на даному етапі характеризує низький рівень фіскальної спроможності місцевих податків і зборів; низький рівень їх питомої ваги у валовому внутрішньому продукті й у загальному обсязі доходів місцевих бюджетів; низький рівень податкових надходжень, пов’язаних із політикою органів місцевого самоврядування (плата за падання певних послуг органами місцевого самоврядування) тощо.

        Розподіл та цілеспрямоване використання фінансових ресурсів, які формуються в усіх підрозділах суспільного сектору, є важливим джерелом розширення виробництва, зростання матеріального) та культурного рівня життя народу. Від обсягів і заходів, на які спрямо­вуються фінансові ресурси залежить технічний рівень виробництва, зростання його масштабів.

        Сучасний соціально-економічний розвиток регіонів України ха­рактеризується зрушеннями у структурних реформах бюджетної системи, спрямованими на підвищення ролі місцевого самоврядування. Жодна країна світу не може претендувати на повноцінний розвиток, якщо життєвий рівень населення буде підтримуватись лише завдяки зусиллям представників державної виконавчої влади.

        На законодавчому рівні невирішеними залишаються такі питання як зрозу­мілий і чіткий перелік власних і деле­гованих повноважень між усіма рівнями місцевих бюджетів, а також між місце­вими і державним бюджетами. А неврегульовані повноваження не дають змоги законодавчо стабілізувати дохідну базу місцевих бюджетів. Це саме, з свою чер­гу, і. є першопричиною неефективного функціонування місцевих бюджетів.

         Основним завданням для подальшо­го зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів має стати проведення чітко­го розподілу функціональних повнова­жень і відповідальності за надання по­слуг між рівнями влади, виходячи при­наймні з таких критеріїв: послуга має бути максимально наближена до спо­живача і закріплена за тим рівнем вла­ди, який спроможний найбільш ефек­тивно її профінансувати. Щодо кожно­го виду бюджетних послуг законодав­ство повинно чітко встановлювати - хто і на якому рівні здійснює нормативно-правове регулювання і визначає стан­дарти надання послуг, хто і на якому рівні здійснює фінансування послуг,хто і на якому рівні організовує надан­ня населенню послуг [3].

         Майже всі основні показники та ін­струменти формування ресурсів визна­чаються державними органами. Так, база оподаткування, ставки, правила адміністрування та звітності визнача­ються на центральному рівні, і органи місцевого самоврядування реального впливу на жодну з цих позицій не ма­ють. Водночас високий ступінь вирів­нювання не мотивує місцеву владу до розвитку власної податкової бази, оскі­льки зусилля із збільшення надходжень ведуть до зростання вилучення до дер­жавного бюджету, а за умови одержан­ня дотації вирівнювання немає сенсу їх збільшувати.

          Світова фінансова криза завдала відчутного удару економіці всього світу, а надто постсоціалістичиих країн, де розвиток ринкових відносин перебуває на низькому рівні. У зв'язку з цим Україна концентрує свої зусилля на призупинен­ні рецесії виробництва в усіх галузях економіки, й можна з певною осторогою констатувати, що в останні місяці минулого року спостерігалося певне уповіль­нення темпів падіння економіки країни.

           Так, індекс промислової продукції за дев'ять місяців 2009 року порівняно з від­повідним періодом попереднього року становив 73,6%. Певні зрушення відбулися й на підприємствах із виробництва коксу і продуктів нафтопереробки: в жовтні 2009-го порівняно із жовтнем 2008-го темпи зростання в цій галузі сягали 130,6%, а в мета­лургійному виробництві й виробництві готових металевих виробів — 116,2%. Тем­пи зростання хімічної й нафтохімічної продукції за січень — березень 2009-го були вищими, ніж за січень — лютий, а за січень — жовтень того ж року становили 71,4 %. На підприємствах машинобудування за десять місяців 2009 року індекс виробниц­тва сягнув  50,3 %. Обсяги промислової продукції в жовтні 2009-го збільшилися на 5%. У сільському господарстві, незважаючи на вкрай погану забезпеченість сучас­ною технікою, за січень — вересень відбулося зростання на 3,3 % [4].

         Значна частина підприємств країни, серед яких чимало держав­них, залишаються збитковими. За даними Держкомстату за січень - вересень 2009 року прибутково працювало 52,5 % загальної кількості підприємств, які отри­мали 53,2 млрд. гри прибутку; решта 47,5 % зазнали збитків на суму 69,3 млрд. грн..

          Під час фінансової кризи особливо важливо враховувати показник валового регіонального продукту (ВРП), який потребує не меншої уваги, ніж, скажімо, бюджетні ресурси країни й банківські кредити, тому державна політика підтрим­ки територій має бути селективною, а за умов кризи — високоселективною, аби сприяти рівномірному розвиткові регіонів. Адже нерівномірність у рівнях життя населення різних регіонів України створює передумови для соціальної напруги в суспільстві, стримує зростання соціально-економічних показників, уповільнює ринкові перетворення та знижує їх ефективність. У зв'язку з цим державна регіо­нальна політика повинна бути спрямована на підвищення конкурентоспромож­ності регіонів, як основи їх розвитку, та усунення значних регіональних диспро­порцій.

         У Державній стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року, затвердженій постановою КМУ від 21.07.2006 № 1001, зазначено, що централь­ні й місцеві органи виконавчої влади розробляють державні цільові, регіональ­ні програми, фінансування яких здійснюється за кошти місцевих бюджетів. Крім того, місце­ві органи влади та органи місцевого самоврядування спільно з центральними органами виконавчої влади на договірних засадах беруть участь у фінансуванні пріоритетних напрямів стратегії. Також у її реалізації можуть брати участь кош­ти інвесторів, які залучаються для виконання інвестиційних проектів. За раху­нок державного бюджету й банківських кредитів фінансуються програми під­тримки регіонального розвитку, субвенції інвестиційних проектів.

         Отже, ВРП України має стати потужним джерелом для суб'єктів господарювання та стимулювати зміцнення їх відносин із фінансово-кредитними установами.

         Нинішній стан економіки України характеризується поступовим збільшенням диференціації рівнів економічного і соціального розвитку регіонів та об­сягів податкових і неподаткових доходів, які надходять до їх бюджетів. Для ви­рішення економічних та пов'язаних з ними соціальних питань необхідні подальші перетворення, а саме реформування міжбюджетних відносин, яке в країні здійснюється значно повільніше, ніж реформування усієї економіки в ці­лому, що може стати серйозною загрозою для започаткованого економічного зростання. Тому проблеми удосконалення системи організації міжбюджетних  відносин у країні, зокрема в частині формування фінансових ресурсів регіонів, залишаються вкрай актуальними.

          Прийняття Бюджетного кодексу України стало першим кроком до рефор­мування бюджетної системи відповідно до стандартів законодавства Європейсь­кого Союзу, започаткувало проведення реформ у бюджетній сфері, спрямова­них на формування нових, прогресивних, відносин в управлінні бюджетними  ресурсами, реалізацію бюджетної політики в напрямі зміцнення фінансової основи самоврядування територіальних громад і держави.

         За відсутності в достатньому обсязі власних доходів видатки місцевих бюджетів забезпечуються за рахунок надання трансфертів із державного бюджету, які відіграють важливу роль у формуванні доходів місцевих бюджетів та частки ВВП, яка перерозподіляється через систему трансфертів. Якщо у 2001 році трансферти місцевим бюджетам становили 3,5 % ВВП, то у 2005-му їхня частка у ВВП збільшилася на 57,1 % і становила 5,5 % ВВП. Питома вага трансфер­ів у доходах місцевих бюджетів має сталу тенденцію до зростання: якщо в 1998 (оці вони становили 14,3 %, то у 2004-му - 42,5 % і у 2005-му - 43,5 %. Таким чином, можна говорити про недостатній рівень автономності місцевих бюджетів у визначенні пріоритетів бюджетних видатків [6].

         Практика надання місцевим бюджетам власних доходів у обсязі, не достатньому для фінансування видатків, успадкована з часів соціалізму, коли вважа­юся, що обмежений обсяг власних доходів місцевих бюджетів спонукатиме міс­иві органи влади до їх збільшення та пошуку додаткових джерел фінансування [2].

           Разом із тим статтею 9 Європейської  хартії про місцеве самоврядування ви­значено такі положення щодо формування та розвитку місцевих фінансів :

органи місцевого та регіонального самоврядування мають право на свої власні адекватні фінансові ресурси, якими вони можуть вільно розпоряджати­ся в межах своїх повноважень;

обсяг фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування відповідає функціям, передбаченим Конституцією або законом;

принаймні частина фінансових ресурсів органів місцевого самовряду­вання формується за рахунок місцевих податків і зборів, на встановлення роз­міру яких вони мають затверджені законом повноваження [5].

          Реалізація конституційних гарантій самостійності органів місцевого самовря­дування залежить від законодавчого закріплення достатніх та стабільних власних джерел доходів місцевих бюджетів, оскільки тільки стосовно власних доходів органи місцевого самоврядування мають реальні повноваження щодо їх запроваджен­ня та збирання. Це дасть змогу значно скоротити кількість дотаційних місцевих бюджетів за рахунок підвищення зацікавленості органів місцевого самоврядування в розвиткові власного податкового потенціалу на території відповідних регіонів.

          Отже, для збільшення в місцевих бюджетах частки власних доходів, зменшення залежності від фінансової допомоги, досягнення збалансованості бюджетів, під­вищення ефективності управління місцевими фінансами необхідно:

чітке законодавче закріплення бюджетних повноважень і відповідаль­ності влади різних рівнів при формуванні доходів;

наділення органів місцевого самоврядування одним-двома вагомими міс­цевими податками, ставки та базу яких вони зможуть регулювати самостійно;

формування дохідної частини місцевих бюджетів на основі об'єктивної оцінки їхнього податкового потенціалу й визначення видаткових зобов'язань регіональної влади;

застосування стабільних базових нормативів відрахувань від державних податків до місцевих бюджетів;

посилення контролю за повнотою надходження доходів до місцевих бюджетів;

забезпечення правових гарантій для безумовного виконання фінансових зобов'язань учасниками міжбюджетних відносин.

 

 

                                                Література:

1. Буряченко А.Є., Палій М.П. Удосконалення  фінансового механізму місцевих бюджетів // Фінанси України.-2003- С. 13-18.

2. Василик О.Д. Бюджетна система України: Підручник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004.  

3.  Деркач М. « Місцеві бюджети: реалії та перспективи» // Голос України № 89 від травня 2008 р.

4.  Економіка України за січень-жовтень 2009 року // Урядовий кур’єр.- 2009.-С. 27.

5. Європейська хартія про місцеве самоврядування.- Страйбург: Рада Європи.- С.10.

6. Павлик К.В. Формування доходів місцевих бюджетів // Фінанси України. – 2006.-№4.- С.24-37.