Экономические науки/ 4.Инвестиционная деятельность и фондовые рынки

Бойко И., Тодосейчук А.С.

Донецкий национальный университет экономики и торговли им. М.И. Туган-Барановского, Украина

ТЕНДЕНЦІЇ ФОРМУВАННЯ ІНФРАСТРУКТУРИ ФОНДОВОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Важливе значення для формування прозорого фінансового середовища має рейтинговий супровід платоспроможності учасників-контакторів ринку. Від наявності чи відсутності залежить залучення ресурсів на фондовому ринку, що безпосередньо позначається на результатах економічної діяльності суб’єкта господарювання.

Ефективність залежить від ступеня розвитку та можливостей його інститутів. Тому задля прискорення розвитку економіки України потрібно створити умови для її модернізації на основі адекватного використання можливостей інститутів ринку цінних паперів. Та на даному етапі фондовий ринок України працює в умовах закритості і непрозорості, що насамперед є ознаками структурних диспропорцій у його функціонуванні.

Метою даної роботи є виявлення і дослідження тенденцій формування розвитку інфраструктури фондового ринку в Україні.

Дослідженням даної проблеми займалися багато вчених, таких як, Є.Невмержицький, М. Назарчук, З. Ватаманюк, В. Федосов та багато інших.

Інфраструктура фондового ринку покликана забезпечувати можливість реалізації економічних інтересів суб’єктів економіки, сприяти координації усіх їхніх економічних дій, допомагати їм інтегруватись у світовій економічний та фінансовий простір. Інфраструктура може розглядатися у двох вимірах: по-перше, враховуючи забезпечувальну роль фінансів відносно економіки, у їх розумінні як вихідних, основоположних і домінуючих складових економічної інфраструктури, по-друге – як сукупність різних елементів, що забезпечують функціонування фінансів як суспільного інституту, в організаційному їх наповненні [1].

Організаційна інфраструктура являє собою сукупність відповідних структур, що забезпечують функціонування фінансів й управління ними, та включає складові: управлінську та інституційну.

Управлінська інфраструктура представлена сукупністю фінансових органів, на які покладено функції оперативного управління у сфері державних фінансів і регуляторної діяльності щодо інституцій фінансового й страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансовими службами галузевих міністерств, відомств, підприємств, організацій і установ.

Інституційна фінансова інфраструктура – це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на ринку фінансових послуг, виконуючи функції з мобілізації, переміщення й інвестування грошових ресурсів.

У складі інституційної фінансової інфраструктури можна виділити три сегменти – страховий, кредитний ринок й ринок цінних паперів (фондовий). Усі вони об’єднані спільним полем діяльності (фінансовий сектор економіки), при цьому по-різному пов’язані з нинішньою кризою як у світовому, так і в національному масштабах. Це зумовлюється специфікою і спрямуванням діяльності кожного з них, а також різним характером послуг, які вони надають. Якщо інституції кредитного і фондового ринків безпосередньо забезпечують рух фінансових потоків в економіці, то страхування - насамперед надання фінансового захисту від певних подій [2].

В Україні ситуація на фондовому ринку є складною. На значних проблемах у його функціонуванні, насамперед структурних диспропорціях, наголошують багато дослідників. Зауважимо, що головною проблемою є закритість і непрозорість даного ринку. Якщо раніше це можна було пояснити його формуванням заново у зв’язку з переходом до нових ринкових відносин, а на початковій стадії функціонування – націленість на розв’язання завдань приватизації, то наразі відсутність прогресу в посиленні його транспарентності є неприйнятною для економіки й суспільства.

Фондовий ринок України, як і інших країн світу, негативно реагує на загострення економічної кризи і насамперед зниженням інвестиційної активності. Можна стверджувати, що суб’єкти його інституційної інфраструктури відчутно постраждали і можуть ще більше постраждати внаслідок зменшення як обсягів операцій з цінними паперами, так і їхньої дохідності. Це у свою чергу негативно позначиться на суб’єктах підприємництва, для яких ускладнюється доступ до ресурсів. При цьому зазначимо, що фондовий ринок на відміну від банківської системи і страхування може набагато сильніше впливати на кризові процеси, провокуючи й загострюючи їх, чим розвиненішим і потужнішим він є, тим сильнішим може бути цей вплив [3].

Результатами аналізу стану та прогнозу розвитку фондового ринку України в середньостроковій перспективі вказують на необхідність проведення докорінних перетворень на організаційному ринку цінних паперів, вжиття цілого комплексу законодавчих, нормативно - правових та інших заходів із метою розв’язання актуальних проблем його розвитку, забезпечення провідної ролі на фондовому ринку та у процесах інвестування економіки країни.

Такими вузловими проблемами є:

1) створення умов для залучення ліквідних цінних паперів та концентрації угод із цінними паперами на фондових біржах;

2) формування чіткої і стабільної системи гарантій прав інвесторів та власників;

3) запровадження цілісної та оптимально структурованої системи обліку прав власності.

Проблеми аналізу недоліків сформованої практики, обґрунтування можливих шляхів і методів розв’язання цих проблем, окремі рекомендації й пропозиції висвітлювали українські вчені й фахівці фондового ринку [5].

Розв’язання перелічених проблем потребує докорінного перегляду концепції побудови депозитарної системи України й розробки на цій основі нових відповідних законодавчих і нормативно-правових актів. Переглянута концепція побудови депозитарної системи повинна включати, на нашу думку, такі базові положення:

1) депозитарна система України повинна бути побудована аналогічно банківській системі країни та включати Центральний депозитарій і розгалужену мережу організаційно, методично й технологічно пов’язаних із ним локальних депозитарних установ;

2) депозитарна система України має, поряд зі здійсненням функції обліку прав власності на цінні папери, виконувати розрахунки в цінних паперах і клірінг за масовими угодами з дотриманням принципу „поставка проти платежу”.

Існує декілька базових підходів щодо функціонування ринку цінних паперів, вибір яких визначальним чином впливає на ефективність усього фінансового сектору економіки країни. Ці підходи пов’язані з двома варіантами ведення ринкового господарювання у фінансовій сфері – англо-американська (ринково-орієнтована модель) та японо-німецька (банківсько – орієнтована модель). Вітчизняні фахівці обґрунтовують різні підходи до визначення моделі українського ринку, іноземні інвестори пропонують концептуальні засади моделей, запроваджених у їхніх країнах. Головне розмежування стосується рівня централізації ринку. На практиці у більшості країн має місце еклектичне поєднання елементів різних систем.

З огляду на всі особливості вітчизняного ринку цінних паперів, можна зробити висновок про те, що в Україні пріоритетною стає німецько-японська модель, яка передбачає формування інвестиційних ресурсів переважно за рахунок кредитів комерційних банків. Такий стан речей відповідає сучасним потребам підприємств та можливостям фінансової системи, адже ресурси комерційних банків є наразі більшими, ніж ресурси ринку цінних паперів. Водночас варто зазначити, що перспективи стабільного розвитку економіки пов’язані з фінансуванням через механізми ринку цінних паперів. Одним з головних недоліків на сучасному етапі є неповне використання його інвестиційного потенціалу [1].

Проведене дослідження з визначення ефективності функціонування інститутів інфраструктури фондового ринку України дає змогу зробити висновок про його недостатню ефективність через наявність ряду невирішених питань.

Основними завданнями та перспективними напрямками розвитку можна виділити:

- підвищення якості розкриття інформації та зміцнення довіри до фінансових установ;

- створення центрального депозитарію цінних паперів;

- проведення приватизації через фондові біржі;

- посилення контролю й регулювання діяльності фінансових установ із боку держави;

- внесення відповідних змін у чинне законодавство, яке регламентує розвиток інформаційної прозорості ринку цінних паперів;

- створення Єдиної біржової фондової системи з подальшим входженням у відповідні міжнародні структури [4].

Вирішення цих та ще багатьох інших сприятиме розбудові фондового ринку загалом та зокрема розвитку його інфраструктурних елементів, від яких і залежить ефективність функціонування національного ринку цінних паперів, а також підвищення привабливості для інвесторів.

Література:

1. Федосов В.М., Опарін В.М., Льовочкін С.В. Інституційна фінансова інфраструктура України: сучасний стан та проблеми розвитку// Фінанси України.-2008.-№12.-С.3-21.

2. Ватаманюк З.Г., Баула О.В. Інституційна ефективність ринку цінних паперів в Україні// Фінанси України.-2008.-№3.-С.101-110

3. Невмержицький Є. Економічні передумови запровадження інституту кредитних бюро в Україні// Фінанси України.-2002.-№14.-С.49-54

4. www.ssmsc.gov.ua

5. www.pfts.com