Виконала: Грещук Лідія ФК-24

Буковинська державна фінансова академія, м. Чернівці

ТРУДОВІ РЕСУРСИ ЯК ПРОДУКТИВНА СИЛА СУСПІЛЬСТВА

За часів адміністративно командної економіки у науковій літературі, статистичному обліку, державному управлінні народним господарством для означення людських ресурсів широко використовувався термін «трудові ресурси». Він виник в першій половині 20-х років минулого століття для потреб централізованого управління.

Детальним аналізом питань, що стосуються трудових ресурсів, займалися такі відомі вчені як Н.О. Гаркавенко, О.С. Гаршина, Т.С. Греськів, І. П. Приходько та інші[3].

Трудові ресурси - населення у працездатному віці (чоловіки 16-60 років та жінки 16-55 років), крім інвалідів І і ІІ груп, а також підлітки та пенсіонери, які працюють. Вони є основною продуктивною силою суспільства, одним з головних чинників його територіальної організації. Трудові ресурси спроможні створювати матеріальні блага, духовні інтелектуальні цінності. Під поняттям людський капітал розуміється знання, вміння і навички людини, які сприяють підвищенню її продуктивної сили і заробітків. Повноту використання трудових ресурсів можна оцінити за кількістю відпрацьованих днів і годин одного працівника за період, що аналізується, а також за ступенем використання робочого часу[1].

Все ширше у науковій літературі та у практиці поширюється термін “економічно активне населення”. Ним позначають працездатне населення, яке впродовж певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів та послуг. До складу економічно активного населення відносяться люди, які зайняті господарською діяльністю, що приносить прибуток, та безробітні люди. Із цього виходить, що економічно неактивне населення включає людей, які зайняті в домашньому господарстві, учнів та студентів, осіб, що не шукають роботи і не бажають працевлаштуватись.

В практичній діяльності економічні категорії «трудові ресурси» і «економічно активне населення» здебільшого знайшли своє застосування на макрорівні та на рівні регіонів (мезорівні). Водночас на рівні окремого виду економічної діяльності та підприємства процес реалізації трудового потенціалу в основному здійснюється у формі категорій «кадри» та «персонал». Однак на даний час немає чіткого визначення понять «кадри» та «персонал» і вони, частіше за все розглядаються лише у статистичному або у функціональному аспекті, без їх прив’язки до інших категорій. Багато авторів свого часу ототожнювали ці категорії з поняттям «трудові ресурси»[3].

Відтворення і використання трудових ресурсів суспільства направлено на підвищення економічної і соціальної ефективності живої праці, а отже, й функціонування господарського комплексу країни. Без ефективного управління трудовими ресурсами марно сподіватись на високу віддачу промислового комплексу, сільського господарства, наукового потенціалу, і як результат на забезпечення гідного життєвого рівня населення. Цей унікальний ресурс має надзвичайно довготривалий період формування і розвитку, перш ніж буде залучений в економічний обіг, а тому його нераціональне використання обертається вагомими втратами для суспільства [2].

Аналізуючи дані з таблиці 1бачимо, що кількість незайнятих громадян які перебувають на обліку в державній службі зайнятості в Україні станом на січень-вересень 2010 року зменшується з 545,6 тис. осіб до 426,6 тис. осіб. Попит на працю у цей період також збільшився з 65,4 тис. осіб до 84,6 тис. осіб. Навантаження на одне робоче місце зменшується з 8 осіб до 5, а це є свідченням того, що у вересні незайнятим громадянам легше влаштуватися на роботу ніж у січні цього року, тому і безробітних стало менше.

Таблиця 1

Попит і пропозиція робочої сили у 2010 році

	Кількість незайнятих громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, тис. осіб	Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць та вакантних посад, тис. осіб	Навантаження на 10 вільних робочих місць (вакантних посадах), осіб
Січень	545,6	65,4	83
Лютий	547,0	65,9	83
Березень	518,9	73,1	71
Квітень	472,4	76,6	62
Травень	434,7	80,2	54
Червень	411,2	79,7	52
Липень	413,0	81,2	51
Серпень	416,1	87,4	48
Вересень	426,6	84,6	50

(За даними Державного комітету статистики України)

Головною причиною слабкого функціонування ринку праці в Україні є нестабільна політика, неефективне законодавство, корупція, які перешкоджають господарським одиницям функціонувати в стабільних умовах і зростати. В результаті, масштаби нового приватного сектора є невеликими, що у свою чергу, обмежує можливості створення нових робочих місць. Окрім того, окремі підприємці мало враховують потреби економіки, якій необхідні перебудова та зростання. Підприємства не дотримуються законодавства про працю і в результаті значна кількість трудових ресурсів зайнята в неформальному секторі. Перешкодою на шляху забезпечення зайнятості населення є недотримання чинного законодавства. Окрім того, в Україні занадто мала кількість нових підприємств, що звичайно стримує появу нових робочих місць. Це обумовлено, в певній мірі, несприятливим інвестиційним кліматом.

Повноцінне відтворення трудових ресурсів, в значній мірі, залежить від оплати праці. Заробітну плату слід розглядати як одне із найбільш важливих соціально-економічних явищ, оскільки, з одного боку, вона є основним джерелом доходів громадян України — найманих працівників, і тому може розглядатись як один із головних компонентів, що визначають рівень життя населення країни. З другого, для роботодавців витрати на заробітну плату є вагомою часткою загальних витрат виробництва, а тому її розмір має суттєве значення і для доходів роботодавця[5].

Таким чином, з усього вище сказаного можна зробити висновок, що ефективне функціонування економіки залежить від високого рівня трудоресурсного потенціалу. Чим вищий загальний рівень розвитку економіки, чим складніші завдання йому доводиться вирішувати, тим важливішою є потреба у трудових ресурсах високої кваліфікації.

Список використаних джерел:

1. Жуковський М.О. Трудові ресурси як складова конкурентоспроможності виробництва/Жуковський М.О.// Актуальні проблеми економіки. – 2007. - №2. – С.54-59

2. Криклій А.С. Теоретично-методологічні основи дослідження трудового потенціалу/Криклій А.С // Економіка і держава. – 2005. - №8. – С.61-67

3. Смачило В. Формування механізму перерозподілу трудових ресурсів із застосуванням систем стимулювання праці/Смачило В. // Україна: аспекти праці. – 2007. - №3. – С.32-39

4. www.ukrstat.gov.ua/