Экономические науки/6.Маркетинг и менеджмент

К.е.н. Підвальна О.Г. студент Цуркан О.В.

Вінницький національний аграрний університет

Управління факторами підвищення продуктивності праці в сільському господарстві

Перехідний період до ринку, виникнення різноманіття форм власності загострили проблеми управління наявними трудовими ресурсами і додали нові, пов'язані зі структурною перебудовою сільського господарства і виникненням нових трудових відносин.

Значний внесок у розробку питань праці і управління трудовими ресурсами внесли Д. Богиня, П. Борщевський, О. Бугуцький, С. Гудзинський, О. Дяків, Б. Душин, Ю. Краснов, Р. Косодій, І. Левицький, М. Лобас, П. Макаренко. М. Матюха. П. Саблук, Н. Суліма, О. Бугуцький, К. Якуба, У. Хомра, В. Юрчишин й ін.

Основними завданнями менеджменту трудових ресурсів у сільському господарстві є такі:

1. Залучення робочої сили відповідної якості й кількості, що передбачає аналіз потреб господарства у певній якості та кількості працівників, враховуючи їхню майстерність, освіту, період, на який вони потрібні (постійні чи сезонні).

2. Підвищення майстерності працівників для виконання ними у повному обсязі своїх функціональних обов’язків.

3. Мотивація працівників до якнайкращого виконання своїх функціональних обов’язків, що передбачає оцінку менеджером умов роботи, взаємовідносин між працівниками та їх праці.

4. Компенсація праці, що передбачає заробітну плату і різні види матеріального та морального стимулювання[2].

Важливим принципом у використанні робочої сили є постійне забезпечення повної продуктивності використання працівників протягом року. В сільському господарстві цього досить складно досягти у зв’язку з фактором сезонності. Якщо залучення робочої сили здійснюватиметься з розрахунку максимальної потреби, то це означатиме неможливість повного використання працівників протягом року, а якщо з мінімальної або середньої, то виникне необхідність залучати тимчасових і сезонних працівників. Іншим шляхом забезпечення повної продуктивності використання трудових ресурсів є комбінація видів виробництва, що вирівнює сезонність. Так, плануючи використання робочого часу фермерського господарства, фермер визначає періоди, в які йому необхідна додаткова робоча сила. Для цього розраховують затрати його робочого часу в розрізі місяців[5].

Хоча в кожному конкретному господарстві розподіл зайнятості працівників протягом року буде різним, загальна закономірність добре простежується: значні перевищення річного фонду часу відзначаються у працівників тваринництва, їм доводиться працювати у вихідні і святкові дні. Це означає, що в господарствах не забезпечені нормальні умови праці і відпочинку, що, у свою чергу, призводить до плинності кадрів. Слід зазначити, що особливе значення має нормалізація режимів праці й відпочинку механізаторів. Оскільки у напружені періоди польових робіт тривалість робочого дня механізаторів сягає 10-12 годин, вихідні дні часто переносяться на більш пізній термін.

При визначенні факторів підвищення продуктивності праці та механізмів управління ними одне з перших місць, як правило, приділяється фондоозброєності. Аналіз показує, що чим вищий цей показник, тим більшою є і продуктивність праці. Однак цей зв'язок не такий однозначний. Нерідко при високих показниках фондоозброєності праці її продуктивність є невисокою. У таких випадках низьку продуктивність праці зазвичай пояснюють слабким використанням основних фондів, що цілком правильно. Тому усунення причин недовикористання виробничих фондів – одна з важливих умов підвищення продуктивності праці. Зростання продуктивності праці може бути забезпечене тільки в тих господарствах, де не тільки підвищується фондоозброєність праці, але одночасно проводиться робота з поліпшення відтворення кваліфікованих робітників[3].

Хоча господарства мають високий рівень за даним показником, однак при недостатньому рівні кваліфікованих кадрів продуктивність праці зростає більш низькими темпами, ніж варто було очікувати. Тому зростання фондоозброєності має супроводжуватися поліпшенням якісного складу робочої сили, підвищенням частки кваліфікованих кадрів. Проблема ця комплексна, вона може бути вирішена в процесі цілеспрямованої і послідовної роботи з підготовки та закріплення відповідних категорій кваліфікованих робітників[6].

Рівень освіченості сільськогосподарських працівників низький. Навіть працівники обласних управлінь сільського господарства мають вищу освіту на 98,5%, районних управлінь сільського господарства – на 98,0%. Спостерігається тенденція до зниження освітнього рівня керівників структурних підрозділів, обласних та районних управлінь сільського господарства. Частка керівників сільськогосподарських формувань, які здобули фахову освіту у вищих закладах освіти, становить 88,3%, їх заступників 70% [1]. Значна кількість керівників підприємств має недостатньо професійних знань та досвіду з управління персоналом. Серед керівників агроформувань близько 80% складають становлять спеціалісти-технологи, недостатньо обізнані з особливостями і методами господарювання та насамперед ефективного менеджменту.

На продуктивність праці впливає велика кількість факторів. Одні фактори безпосередньо впливають на використання робочої сили, інші – опосередковано, через діяльність людини.

Залежно від впливу, фактори поділяються на об'єктивні і суб'єктивні та можуть впливати на процес протягом тривалого або короткого періоду.

Кількість факторів і значущість кожного з них не є постійними величинами. У міру зміни виробничих умов і рівня життя сільського населення зростає значення одних із них та знижується значення інших. На сучасному етапі характерним є збільшення загальної кількості діючих факторів, у тому числі і тих, що лежать за межами безпосереднього виробництва. Кожен фактор, власне кажучи, є комплексним і, у свою чергу, включає декілька окремих факторів, що мають різний вплив на ефективність використання робочої сили.

Вплив безлічі факторів на продуктивність праці характеризується їх тісним взаємозв'язком[5].

У сільськогосподарських підприємствах залежно від комплексу факторів складається різна забезпеченість їх робочою силою і, як результат, різний рівень її використання. Рівень використання характеризує показник – відпрацьовано людино-днів на 1 працівника сільськогосподарських підприємств. Узагальнене визначення соціально-економічних і соціальних факторів ускладнено через розрізнені дані про соціальний розвиток господарств. Окремі сторони цих факторів характеризуються оплатою праці, співвідношенням кваліфікованої і некваліфікованої праці, забезпеченістю житлом, обсягом побутових послуг за рік, питомою вагою основних фондів невиробничого призначення.

Істотне підвищення продуктивності праці є можливим за умов раціональної спеціалізації і концентрації виробництва. Справа в тому, що сформовані сьогодні виробничі типи господарств далекі від досконалості. Рівень концентрації та спеціалізації сільськогосподарського виробництва ще низький. У тих самих господарствах розвиваються галузі, що погано можуть бути поєднані між собою за трудовим потенціалом і місцеві у сівозміні. У результаті затягуються терміни збирання, що призводить до втрат продукції і зниження її якості. Тому необхідно вдосконалювати спеціалізацію сільськогосподарських підприємств і підвищувати рівень концентрації виробництва.

Література:

1. Гриненко А.М. Управління зайнятістю населення в умовах формування ринку праці. – К.: Знание, 2003. – 17 с.

2. Дем’яненко С.І. Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 347 с. // - інтернет ресурс - http://buklib.net/component/option,com_jbook/task,view

3. Іванілов О. Регіональний ринок праці: класифікація, проблеми формування й управління трудовими ресурсами // Україна: аспекти праці, 1998. – № 7. – С. 3 – 7.

4. Соколова І.В. Зміна керівного складу аграрного сектору економіки України у 90 – х роках ХХ ст.: соціально-демографічний аспект // Вісник академії праці соціальних відносин Федерації профспілок України. – 2008. – № 3. – С. 146 - 149.

5. Косодій Р.П. Організаційно-економічні аспекти управління трудовими ресурсами в регіоні//Вісник Сумського державного аграрного університету. Серія: фінанси і кредит. – 2009. – №1. – С. 132-137

6. Миронов М., Гарбар Ж. Особливості подолання монополізму в сфері зайнятості й формування конкурентного ринку праці// Україна: аспекти праці. – 2009. – №8. – С. 40-45.