Экономические науки/2.Внешнеэкономическая деятельность.

Мохова А.В.

керівник доктор економічних наук Головінов О.М.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського, Україна

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

Стале зростання економіки будь-якої держави потребує сприятливих рамкових умов для бізнесу та активного підключення факторів інновативності в економічне життя, що передбачає системне посилення конкурентних переваг порівняно із іншими країнами світу і сприяє збільшенню надходження прямих іноземних інвестицій, а також підвищенню адаптивності економічної системи до зовнішніх збурень. Конкурентоспроможність економіки, методи її визначення та зв'язок із динамікою зростання на різних етапах економічного циклу вже не перше десятиліття перебувають у центрі уваги економістів та урядовців, оскільки якість тих чи інших оцінок і ступінь їх відповідності сучасним економічним реаліям суттєво позначаються на ґрунтовності стратегічних рішень держави на всіх рівнях економіки [1, c.13].

Визначальним чинником конкурентоспроможності національної економіки є наявність умов для формування стійких конкурентних позицій національних підприємств. Отже, політика підвищення конкурентоспроможності національної економіки полягає в забезпеченні, насамперед всередині країни, реального конкурентного середовища та, що не менш важливо, здатності підприємств вести конкурентну боротьбу, яка має конструктивну спрямованість. Рівень такого забезпечення і визначає головний критерій конкурентоспроможності національної економіки [1,с.15].

Об'єктом конкурентоспроможності національної економіки виступає правове, економічне та соціальне середовище. Конкурентоспроможність країни базується на конкурентних перевагах, яки розглядаються як прихований важіль розвитку національної економіки. Необхідно виділяти абсолютні та порівняльні конкурентні переваги. Абсолютні переваги це вигоди, які засновані на різній величині витрат на виробництво в окремих країнах. Тобто якщо країна виробляє на одиницю витрат більше якогось товару ніж її конкуренти, то ця країна має абсолютну перевагу у виробництві даного товару. Їй вигідно вивозити цей товар, а іншим країнам вигідно його купувати, оскільки власне виробництво обійшлося б дорожче. Порівняльна перевага це здатність виробляти товар або послугу з відносно меншої альтернативної вартості. Свою версію цього висунув американський економіст М. Портер. На основі вивчення практики компаній 10 провідних індустріальних країн, на які припадає майже половина світового експорту, він висунув концепцію «національного ромбу», за яким конкурентоспроможність країни в міжнародному обміні визначається дією і взаємозв'язком чотирьох основних компонентів (детермінанти національногоромбу):

1) умов чинників виробництва;

2) умов попиту;

3) станом обслуговуючих і близьких галузей;

4) стратегією фірми в певній конкурентній ситуації.

Свого часу конкурентоспроможність держави значною мірою залежала від наявності в ній трьох основних чинників виробництва - природних і трудових ресурсів та капіталу. З розвитком виробництва та під впливом технічного прогресу конкурентоспроможність почали визначати чинники вищого рівня, насамперед, інфраструктура країни, її науковий потенціал, рівень освіченості населення [2].

В сучасних умовах основною конкурентною перевагою є технологічний відрив від конкурентів, тобто здатність провідних структур даної країни створювати нові технології і високотехнологічні наукоємні продукти.

Дослідники вважають, що найважливішу конкурентну перевагу України складає наявність величезного людського капіталу. Проте його наявність - це лише потенційна конкурентна перевага, яка перетворюється на реальну в процесі інноваційної діяльності, тобто створення принципово нових технологій, високотехнологічних продуктів, нових форм організації виробництва та реалізації цих продуктів. Саме у поєднанні науки і виробництва знаходиться найслабкіше місце української економіки [3,132].

На сьогодні Україна займає переважно невигідні і неперспективні ніші світового ринку. Домінування в структурі вітчизняного експорту товарів, що характеризується слабким динамізмом попиту і надмірною пропозицією на світовому ринку, не сприяє зростанню національною економіки, призводить до погіршення умов торгівлі та виснаження національних фінансових ресурсів. Конкурентоспроможність національній економіки не має абсолютного значення, її сутність виявляється при порівнянні показників соціально-економічного розвитку різних країн світу і на цій основі ранжирування їх національних економік за досягнутим рівнем розвитку..

Таблиця 1

Рейтинг кращих країн для ведення бізнесу [4].

№	Країна	Реєстрація підприємств	Отримання дозволу на будівництво	Реєстрація власності	Кредитування	Захист інвесторів	Оподаткування	Міжнародна торгівля
1	Сінгапур	4	2	15	6	2	4	1
2	Гонконг	6	1	56	2	3	3	2
3	Нова Зеландія	1	5	3	2	1	26	28
4	Обєднане Королівство	17	16	22	2	10	16	15
5	США	9	27	12	6	5	62	20
6	Данія	27	10	30	15	28	13	5
7	Канада	3	29	37	32	5	10	41
8	Норвегія	33	65	8	46	20	18	9
9	Ірландія	11	38	78	15	5	7	23
10	Австралія	2	63	35	6	59	48	29
123	Росийська Федерація	108	182	51	89	93	105	162
145	Україна	118	179	164	32	109	181	139
183	Чад	182	101	137	152	154	179	171

Як бачимо з таблиці, економіка України 145 місце зі 183 можливих, що свідчить про необхідність пошуку засобів поліпшення економічної ситуації в країні та підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Отже, основними умовами розбудови високого рівня конкурентоспроможності національної економіки є такі:

1) переведення функціонування всіх суб`єктів економіки на ефективну роботу в умовах конкурентного середовища;

2) забезпечення паритетності міжгалузевого переливу капіталу за рахунок вирівнювання умов капіталотворення на різних сегментах ринку;

3) залучення “тіньового” сектору до сфери легального обігу фінансових ресурсів і розширення на цій основі власних ресурсів для здійснення підприємницької діяльності;

4) формування економічної політики з урахуванням пріоритетів національної безпеки;

5) переорієнтація на внутрішні джерела розвитку з метою зниження залежності від країн–партнерів та міжнародних організацій;

6) створення стабільної та несуперечливої нормативно–правової бази для впровадження стратегії підвищення конкурентоспроможності національної економіки України [5].

Література:

1.Бородіна О. М. Конкурентоспроможність економіки України: стан і перспективи підвищення / За ред. д-ра екон. наук І. В. Крючкової. – К: Основа, 2007. - 488 с. ІSВМ 978-966-699-228-7

2.Конспект лекцій «Конкурентоспроможність підприємства». Предмет «Мікроекономіка» [Електронний ресурс] - Електронні текстові дані . Режим доступу: < http://library.if.ua/books/14.html>.

3. Гончар Т.І. Конкуренція: сучасна економічна характеристика та особливості //Актуальні проблеми економіки. – 2004. - № 12. - С. 130-145.

4. Лучшие страны для ведения бизнеса. [Електронний ресурс] -Електронні текстові дані. Режим доступу: <http://rating.rbc.ru/article.shtml?2010/11/13/33043517>

5.Зовнішньо-економічні зв'зки України (КНЕУ). Основні критерії та показники конкурентоспроможності національних економік. [Електронний ресурс] - Електронні текстові дані. Режим доступу: <http://www.djerelo.com/>.