Бацалай Ю. М.

Національний технічний університет України

«Київський політехнічний інститут», Україна

Особливості інновацій та їх роль в українській економіці

Аналіз сучасної економічної практики свідчить, що високих результатів підприємства можуть досягати лише за умови систематичного і цілеспрямованого новаторства, націленого на пошук можливостей, які відкриває середовище господарювання щодо виготовлення і впровадження нових видів товарів, нових виробничих і транспортних засобів, освоєння нових ринків і форм організації виробництва. Це передбачає особливий, новаторський, антибюрократичний стиль господарювання, в основі якого — орієнтація на нововведення, систематична і цілеспрямована інноваційна діяльність [1].

Питання особливостей інновацій та їх ролі в українській економіці висвітлено у працях як вітчизніних, так і зарубіжних вчених, серед яких М.Туган-Барановський, Ю.Шкворець, Ю.Бажал, Д.Черваньов, А.Власова, В.Кардаш, А.Амоша, А.Алімов, В.Яцков, А.Абалкін, А.Анчишкін, Л.Гатовський, С.Глаз’єв, В.Кушлін, Д.Львов, Ю.Осипов, А.Юданов, Ю.Яковець, Р.Акофф, В.Беренс, П.Друккер, Д.Кларк, Г.Менш, Р.Портер, Р.Фостер, Й.Шумпетер та ін.

Як вітчизняній, так і світовій літературі властива багатогранність поглядів на сутність поняття інновація. І це не дивно, бо як зауважив відомий американський футуролог Елвін Тоффлер, серед проблем, з якими стикається бізнес, немає важливішої і складнішої, ніж проблема нововведень.

Вперше поняття інновації ввів в науковий обіг в 1939 р. австрійський вчений Й. Шумпетер в роботі „Кон’юнктурні цикли”. Шумпетер трактує інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, а саме [4]:

§ використанні нових матеріалів і компонентів;

§ використанні нової продукції;

§ введенні нових процесів, технологій;

§ відкритті нових ринків;

§ введенні нових організаційних форм.

Іншими словами, Шумпетер інновацію розглядав як процес в якому одна інновація викликає іншу: зміна в технології, поява нових матеріалів і компонентів приводить до появи нового продукту, який вимагає змін в бізнес-процесах. Нові продукти можуть приводити до формування нових ринків, нових організацій, нових партнерств.

У наукових дослідженнях вітчизняних економістів переважає думка, що „інновація являє собою техніко-економічний процес, який завдяки практичному використанню продуктів розумової праці – ідей і винаходів, приводить до створення кращих за властивостями нових видів продукції та нових технологій” [3].

Таким чином, склались два підходи щодо визначення поняття „інновація” [4]:

1. Статичний, де інновація виступає як „інновація – результат” інноваційного процесу у вигляді нової техніки (продукції), технології, нового методу, що впроваджені на ринку.

2. Динамічний, де інновація виступає як „інновація – процес”, процес створення і впровадження нового.

Особливості інновацій [5]:

1. Інноваціями вважається нововведення, реалізоване на практиці.

2. Інновації повинні володіти новизною.

3. Інновації повинні задовольняти ринковий попит.

4. Інновації повинні приносити прибуток виробнику.

5. Інновації можуть сприяти подоланню криз та підвищувати конкурентоспроможність.

6. Інновації пов’язані з ризиками.

Основним завданням інноваційної діяльності є модернізація та структурна перебудова всієї економіки, що є основним критерієм розвитку регіонів.

Інновації є необхідною умовою розвитку виробництва, підвищення якості та збільшення кількості продукції, появи нових товарів і послуг. У ринкових умовах інновації охоплюють усю економіку, включаючи продуктивні сили (засоби виробництва, навчання працівників) і виробничі відносини (форми і методи управління, поділ, спеціалізація й кооперація праці) [2].

Інноваційна політика держави спрямована на господарське використання науково-технічного потенціалу, на зміцнення внутрішніх зв'язків у науково-технічному комплексі. Формування інноваційної політики пов'язане насамперед з переорієнтацією системи державного регулювання на всебічне заохочення підприємництва та приватної ініціативи.

Виходячи із вищесказаного, можна зробити висновок, що предметом подальших наукових пошуків неодмінно має бути розробка методичних і організаційних інструментів фінансового регулювання інноваційної діяльності, особливо із врахуванням специфіки розвитку окремих регіонів, та розробка дієвих механізмів практичного використання інновацій.

Список використаної літератури:

1. Василенко В.О., Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. За редакцією В.О. Василенко. – К.: ЦУЛ, Фенікс, 2003. – 440 с.

2. О.І. Волкова. Економіка і організація інноваційної діяльності: Навчальний посібник. – К.: Професіонал,2004. – 267 с.

3. Краснокутська Н.В. Ін. мен-нт: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 504 с.

4. Мартюшева Л.С., Калишенко В.О. Інноваційний потенціал підприємства як об’єкт економічного дослідження.// Фінанси України № 10, 2002. – 72 с.

5. Чухрай Н. Формування інноваційного потенціалу підприємства: маркетингове та логістичне забезпечення. – Львів: Видавництво Національного університету «Львівська політехніка», 2002. – 316 с.