Экономические науки / Финансовые отношения

К.е.н. Поліщук В.Г., Франчук Ю.О.

Луцький національний технічний університет, Україна

Роль екологічного оподаткування в контексті стимулювання сталого розвитку регіону

 

Кількісне та якісне нарощування обсягів енергоречовинного обміну між суспільством і природним середовищем через прискорення темпів науково-технічного прогресу, залучення до господарського обороту дедалі більшої маси природних ресурсів, зростання масштабів природокористування посилення антропотехногенного тиску на довкілля - все це створило напружену ресурсно-екологічну ситуацію. Економіці України притаманна висока питома вага ресурсномістких та енергоємних технологій, використання яких у промисловості і сільському господарстві здійснювалося у “найдешевший” спосіб – без будівництва відповідних очисних споруд. Проте є і інший бік такого впливу, своєрідний “екологічний бумеранг”: протягом найближчих 20-30 років через техногенні зміни в навколишньому середовищі світ може втратити більш як 1 млн. видів рослин і тварин; майже 900 млн. осіб нині мешкають регіонах планети, де відбуваються процеси інтенсивного опустелювання, парниковий ефект, неякісна питна вона, погіршення здоров’я людей, – все це є наслідком антропогенного впливу на довкілля.

Основними чинниками незадовільної екологічної ситуації зі скидання забруднених стоків у поверхневі водойми стали нестача в більшості населених пунктів країни централізованого водовідведення, низька якість очищення зворотної води, незадовільний стан існуючих очисних споруд. Основним джерелом фінансування природних заходів і оновлення, поточного і капітального ремонту основних фондів природоохоронного призначення залишаються власні кошти підприємства (94% у 2008р). Оскільки протягом 2008-2009 рр. прибутки підприємств знизились (в основному під впливом економічної кризи), це дає підстави для прогнозу про скорочення витрат на охороно довкілля та модернізацію основних фондів. Окрім того, скорочення виробництва у 2008-09рр. дає підстави очікувати зменшення надходжень до бюджету і збільшення загального обсягу заборгованості з платежів і зборів за забруднення довкілля (у 2008р. – 15%) [2].

Зараз у суспільному виробництві існують певні протиріччя між кількістю ресурсів, які необхідні для задоволення постійно зростаючих потреб суспільства, і бажанням зберегти природний потенціал регіонів.

Оптимізація взаємодії  виробничої й природної системи передбачає приведення у відповідність масштабів й форм господарювання з природними можливостями територій. Закон збалансованого природокористування передбачає, що вилучення з господарської діяльності природних ресурсів не повинно перевищувати швидкості їх відновлення й природного імпорту в систему [5].

Одночасно у сфері мобілізації грошових ресурсів слід законодавчо закріпити грошові потоки: які йдуть до державного бюджету, а які – до місцевих, що фінансуються з відповідних джерел [3].

Основою розуміння поняття “природний капітал” є сутність поняття “капітал як сукупності ресурсів, що приносять прибутки у контексті природних ресурсів та екосистем них послуг та у більш широкому розумінні отримуваної вигоди: підтримка складу атмосфери, покращення клімату, підтримка гідрологічного циклу, включно з контролем за повенями та забезпеченням питною водою, поглинання відходів, кругообіг поживних речовин, утворення забезпечення генофонду, рекреаційні місця” [9].

На початку 1990-х років у всьому світі набула популярності ідея сталого (збалансованого) розвитку (sustainable development), коли економічне зростання, матеріальне виробництво і споживання, а також інші види діяльності суспільства відбуваються в межах, які визначаються здатністю екосистем до відновлення, поглинання забруднень, і підтримувати на достатньому рівні життєдіяльність нинішнього та прийдешніх поколінь.

Одним є найбільш перспективних економічних інструментів захисту навколишнього середовище є екологічне оподаткування, що є ефективним засобом розв’язання двох значних цілей: наповнення державних  бюджетів і розв’язання проблем якості довкілля.

Особливо актуальним питання екологічних податків є в Україні на даному етапі розвитку, коли відбуваються процеси податкового реформування.

Дана проблема досліджується у працях багатьох вітчизняних науковців: Герасимчук З.В., Хвесик М.А., Голян В.А., Веклич О.О., Вахович І.М., Данилишин Б.М., мельник Л.Г. та ін.

Аналіз  сукупного природно-ресурсного потенціалу на душу населення та на одиницю території свідчить про значну неоднорідність його розміщення в регіонах країни. Так, за показниками забезпеченості на душу населення, найвищим є рівень забезпеченості у Луганській, Дніпропетровській, Донецькій, Чернігівській областях; за забезпеченістю на одиницю території найбільше ПРП припадає на Донецьку та Луганську області, найменше – на Херсонську, Волинську та сумську [4].

За ступенем антропогенного навантаження вирізняють:

– регіони з середнім рівнем екологічної проблемності : чернігівська, Київська, Кіровоградська, Харківська, Черкаська, Сумська;

– регіони з високим рівнем екологічної проблемності: АРК, Вінницька, Львівська, Одеська, Полтавська, м.Київ, м.Севастополь;

– регіони кризового стану: Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Луганська, Івано-Фанківська [4].

У світовій практиці існують такі види податкового впливу на природокористування і природоохоронну діяльність господарюючих суб’єктів: екологічні податки, екологічні податки за продукцію, диференційовані податки, адміністративні податки, податкові пільги, система повернення задатку [6].

Екологічним податком вважається плата за забруднення атмосферного повітря і водних басейнів шкідливими відходами виробництва і споживання, розміщення і складування відходів виробництва і споживання, за виробництво екологічно шкідливої продукції та застосування екологічно шкідливих технологій [1].

Спочатку виступаючи додатковим фінансовим тягарем для господарюючих суб’єктів, у перспективі екологічні податки сприяють зниженню витрат на контроль за забрудненням і зростанням обсягів виробництва нової, екологічно чистої продукції, у такий спосіб зміцнюючи конкурентоспроможність та економічні позиції виробника.

Екологічні податки бувають різних типів: плата за викиди забруднюючих речовин у води в межах встановлених нормативів, плата за розміщення відходів в межах встановлених лімітів, а також плата за викиди та скиди забруднюючих речовин, складування відходів понад встановлені ліміти тощо. Ці податки можна розглядати як ціну забруднення оточуючого середовища, або як сплату послуг щодо зменшення забруднення.

Різновидом екологічних податків на продукцію виступають диференційовані податки, які комбінують в собі позитивний і від’ємний додатковий податок: надбавку або знижку до ціни відповідно на забруднюючу екологічно чисту або менш екологічно шкідливу продукцію [6].

Податки на продукцію забезпечують екологізацію попиту. Такі податки, наприклад, введені в Угорщині (податок на пальне, покришки, холодильники, акумулятори, пакувальні матеріали).

Екологічні податки на продукцію поширені в економічно розвинутих країнах світу і являють собою додаткові податки на продукцію, яка забруднює оточуюче середовище на стадії виробництва або споживання. Доходи від податків на продукцію можуть бути використані на фінансування заходів для запобігання чи ліквідацію забруднення, пов’язаного з екологічними характеристиками продукції, або для фінансування інших природоохоронних заходів. Стимулююча функція таких податків реалізується шляхом збільшення ціни за рахунок податку, що призводить до зменшення споживання цієї продукції. Так, наприклад, в Австрії введення платежів за використання пестицидів та мінеральних добрив знизило їх споживання на 30%.

На сьогоднішній час в Україні розвитку екологічного оподаткування не приділяється достатньої уваги. Загальний рівень податкових зборів на забруднення і використання ресурсів не досягає й 1% ВВП.

4 листопада 2010 Верховна Рада ухвалила в цілому Закон “Про Стратегію національної екологічної політики України на період до 2020 року”. Згідно із проектом, основними принципами національної екологічної політики є: забезпечення збалансованості екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільного розвитку держави; інтеграція екологічних цілей у галузеву політику на тому ж рівні, що економічні та соціальні цілі; забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; сприяння усвідомленню суспільством необхідності збереження навколишнього природного середовища для майбутніх поколінь; участь громадськості у формуванні та реалізації екологічної політики; невідворотність відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища; пріоритетність вимог “забруднювач навколишнього природного середовища та користувач природних ресурсів платять повну ціну”; розподіл благ для населення від використання природних ресурсів і забезпечення доступу до них на справедливій основі; достовірність екологічної інформації [7].

Сучасні  податкові системи країн світу в основному зосереджені на стягуванні податку з таких джерел, як доходи населення, прибуток, додана вартість. Проте, перебуваючи в пошуку джерел формування бюджетів центрального і місцевого рівнів, а також фінансування природоохоронних заходів, необхідно звернути увагу на перенесення бази оподаткування на ресурсопотік, що призводить до забруднення і виснаження довкілля.

 

Література:

1. Бець М.Т. Екологічне оподаткування в Україні та його перспективи / Бець М.Т. // Науковий вісник. –2004. – С. 154–158.

2. Гейць В.М. Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та держави: національна доповідь. – К.: НВЦ Н‏БУВ, 2009. – 687с.

3. Герасимчук З.В. Регіональна політика сталого розвитку: теорія, методологія, практика. Монографія. / Герасимчук З.В. – Луцьк, Надстир’я, 2008. – 528с.

4. Герасимчук З.В. Політика розвитку проблемних регіонів: методологічні засади формування та реалізації. Монографія. / Герасимчук З.В. Галущак В.Л – Луцьк: Надстир’я. – 2006. – 248с.

5. Іванов Ю.Б. Екологічні аспекти розвитку ринкових відносин / Іванов Ю.Б., Сєрова І.А. // Теоретичні та прикладні питання економіки. – Випуск 19. – С. 241–245.

6. Левандівський О.Т. Інструменти фінансово-економічного регулювання природокористування та відтворення природних ресурсів / Левандівський О.Т. // Сталий розвиток економіки. –  №1. – 2010. – С.91–94.

7. Правова держава // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukr-pravo.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2934:------2020----&catid=5:news&Itemid=5

8. Хвесик М.А. Інституціональна модель природокористування в умовах глобальник викликів: монографія. / Хвесик М.А., Голян В.А. – К.: Кондор, 2007. – 480с.

9. Шлапак М.Ю. Природний капітал як базовий понятійний елемент екологічного рахівництва / Шлапак М.Ю. // Регіональна економіка. – №2. – 2010. – С. 106–111.