Экономические науки / 2.Внешнеэкономическая деятельность

Тананакіна Д.О.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

імені Михайла Туган-Барановського

ПРОБЛЕМИ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ УКРАЇНИ

Трансформаційні перетворення в Україні, зумовлені необхідністю радикальної реформи економіки, розпочались на тлі глибоких макроекономічних диспропорцій. Їх прояв посилився в процесі становлення перехідного типу організації суспільства. Відсутність внутрішньої, зовнішньої і інституціональної рівноваги макросистеми, що проявляється у дефіциті бюджету та платіжного балансу, спричинює накопичення державного боргу.

Проте обсяги державного боргу в Україні за ринкової трансформації є незначними згідно світових стандартів, а макроекономічна позиція вважається відносно врівноваженою. При цьому, борговий фактор є визначальним у структуризації видатків бюджету та врівноваження платіжного балансу України. Тому дуже важливим є вивчення проблем формування державного боргу з метою усунення незбалансованості політики управління ним.

Вивченням проблеми управління державним боргом України займалися такі вчені, як Бондарук Т.Г., Вахненко Т.Г., Козюк В.В. Проте вивчення питання щодо аналізу закономірностей державного боргу у перехідній економіці залишається і досі актуальним.

Метою тез є вдосконалення теоретичної бази проблеми державного боргу за ринкової трансформації.

Державний борг – це загальна сума заборгованості, яка складається з усіх прийнятих та непогашених боргових зобов’язань держави, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства або договору [1]. В цілому, здійснення державою запозичень має на меті фінансування бюджету, тобто покриття різниці між доходами та витратами бюджету, які включають заплановані видатки та платежі з погашення боргу.

В залежності від резистентності кредитора відрізняють зовнішні та внутрішні запозичення. Крім того, державні запозичення відрізняються за своєю структурою в залежності від терміну запозичення (довго-, середньо- та короткострокові), валюти (гривня, або іноземна валюта) та ін. [2]

Для забезпечення боргової безпеки держави необхідно домагатися покращення управління її внутрішньою та зовнішньою заборгованістю.

Управління  державним боргом має відбуватися з урахуванням складової усієї фінансової політики України, політики державних запозичень (боргова політика). Яка у свою чергу повинна акумулювати в собі розробку і реалізацію таких взаємопов'язаних та взаємообумовлених елементів, як:

- стратегія державних зовнішніх і внутрішніх запозичень;

- встановлення ліміту державного боргу в цілому, а також внутрішнього та зовнішнього, зокрема;

- визначення тривалості боргового циклу на основі раціоналізації управління динамікою державного боргу;

- вибір найбільш прийнятних у конкретний відрізок часу форм фінансування внутрішніх і зовнішніх державних запозичень, ступеня концентрації боргових зобов'язань по кредиторах, рівня диверсифікації запозичень за валютним складом з урахування ефективного розподілу пов'язаних з цим інвестиційних ризиків;

- розгляд можливості капіталізації частини державного боргу (з пропозицією кредиторам погашення частки боргу державною власністю);

- заходи щодо здешевлення державних запозичень і зниження ризику їх обслуговування;

- обставини, боргова політика держави може носити агресивний чи обмежувальний характер, а також зводитися до помірного нарощування державного боргу.[3]

Обсяг залучених зовнішніх позик визначається двома факторами: скільки іноземного капіталу країна може поглинути, і який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи з зовнішніми платежами.

Країни з високими темпами росту експорту можуть підтримувати більш високий рівень боргу по відношенню до експорту та виробництва. Однак, вони стають уразливими до макроекономічних шоків: відсоткові ставки по зовнішнім позикам можуть різко підвищитись внаслідок економічних умов або кредитори можуть вирішити, що вони не бажають підтримувати колишній рівень кредитування.

В зв’язку з цим, необхідно  підкреслити декілька важливих моментів:

-економічне зростання - це головна умова збереження платоспроможності, довіри кредиторів і пом’якшення кредитних лімітів;

-інвестиції повинні бути ефективними: прибуток повинен перевищувати вартість залучення капіталу;

-зовнішній борг може рости швидше, ніж експорт лише на протязі визначеного часу, і тільки коли борг по відношенню до експорту невеликий.

При цьому існують наступні основні негативні прояви державного боргу:

1.   Державне запозичення у довгостроковій перспективі може призвести до зменшення споживання через падіння інвестицій в основні виробничі фонди.

2.   Розширення запозичення державою призводить до зростання процентних ставок на ринку державних цінних паперів, що впливає на підвищення процентів в інших секторах фінансового ринку. Зростання внутрішньої ставки позичкового проценту по відношенню до зовнішньої стимулює притік іноземного капіталу і стає причиною ревальвації національної валюти, внаслідок чого чистий експорт країни падає.

3.   При перевищенні певної критичної величини позика підвищує рівень оподаткування внаслідок стрімкого зростання процентів за державним боргом.

4.   Обслуговування зовнішнього боргу вимагає передачі частини вартості національного продукту у власність інших країн. Якщо приріст зовнішньої заборгованості викликає процентні виплати, які перевищують здатність залучених ресурсів виробляти ці виплати, то частина національних ресурсів має бути вилучена із споживання та нагромадження і передана кредиторам.[2]

Для покращення управління державним боргом України, необхідно вирішити такі питання:

- вдосконаленню механізмів здійснення державних запозичень та погашення державного боргу;

- встановленню нового механізму надання державних гарантій із урахуванням ризиків;

- створенню механізмів погашення державного боргу;

- створенню сучасної інституції з управління державним боргом;

- створенню умов прозорості та передбачуваності для всіх економічних агентів в питаннях управління державним боргом, створенню сучасної інформаційної інфраструктури управління державним боргом та ризиками;

- сприянню розвиткові ринку державних цінних паперів;

- встановлення збалансованого механізму розмежування повноважень владних структур з управління державним боргом.

Враховуючи вищесказане, можна зробити наступні висновки:

- у короткостроковому періоді боргові заходи уряду мають бути спрямовані на зменшення боргового тягаря для бюджету через проведення реструктуризаційних операцій, вдосконалення процесу бюджетування, розширення діапазону курсових коливань, що дозволить зменшити потребу в зовнішньому фінансуванні для підтримання платіжного балансу та знизити процентні ставки з метою стимулювання інвестиційної активності;

- у довгостроковому періоді, коли утвориться більш ринкове мікросередовище, фінансові ринки висловлять довіру до реформ, а видатки бюджету будуть більш транспарентними, система дефіцитного фінансування має забезпечити інвестиційне підкріплення всебічної структурної перебудови та мікроекономічної реструктуризації. Інституціональним механізмом цього має виступити створення бюджету розвитку, функціонування якого має підпорядковуватись критеріям становлення постіндустріального типу економіки.

Література

1.   Бондарук Т. Г. Зовнішній державний борг України та механізм його обслуговування // Фінанси України. — 2005. — №5. — С. 94—102.

2.   Вахненко Т. Проблема обслуговування державного боргу України та шляхи її розв’язання // Банківська справа. — 2006. — №6. — С.10—13.

3.   Козюк В. В. Проблема державного боргу в перехідній економіці України // Фінанси України. — 2007. — №5. — С. 85–94.