Экономические науки/8. Математические методы в экономике

Коваль В.А., Коляса Т.В.

науковий керівник к.п.н., доц. Клочко О.В.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Ефективність реалізації державної регіональної соціально-економічної політики

Економічний розвиток держави не можливий без урахування ролі регіонів, удосконалення принципів і методів реалізації регіональної соціально-економічної політики. Це обумовлено довгостроковою стратегією розбудови української держави, зорієнтованої на досягнення сталого розвитку, підвищення добробуту населення, забезпечення соціальних гарантій.

Характеристика окремих ринкових механізмів вирішення фундаментальних стратегічних завдань суспільного соціально-економічного розвитку представлена у наукових працях з економіки відомих учених K. Ерроу, Ф. фон Хайєка, M. Фрідмена, Б. Охліна, T. Шульца, Д. Беккера, Д. Стігліца та ін. Але сьогодні постає необхідність активізації наукових розробок з удосконалення державного управління соціально-економічним розвитком на основі діалектичного поєднання ринкових та адміністративних методів.

Єдність протилежностей сутнісних ознак, принципів і методів реалізації регіональної соціально-економічної політики реалізується і локалізується на двох рівнях: державному та місцевому. Відповідно регіональна соціально-економічна політика містить у собі дві складові частини – державну регіональну політику і політику самих регіонів.

Суттєвою передумовою формування та ефективної реалізації державної регіональної соціально-економічної політики є всебічне вивчення стану регіону. Індексних методів оцінки і прогнозування рівня соціально-економічного розвитку регіонів можна будувати за такими основними принципами [1]:

- системний аналіз проблеми, її структуризація та подання у вигляді ієрархії;

- кількісна оцінка пріоритетів ієрархії, що дає можливість визначити питомий вплив кожної з її структурних компонентів на загальний результат;

- формування бази даних фактичного стану розвитку структурних компонентів ієрархії щодо конкретного об’єкта дослідження.

Оцінка соціально-економічного розвитку регіонів повинна ґрунтуватись на наступних принципах [2]:

- формування сукупності показників соціально-економічного розвитку певної регіональної системи, їх обґрунтування щодо мети оцінки різних напрямків соціально-економічного розвитку регіонів;

- аналіз коректності обраного масиву статистичних даних, приведення їх у порівнянний вигляд;

- вибір методу обробки масиву статистичних даних для подальшого формування комплексу ознак, які б достатньо повно характеризували класифіковані групи за напрямками регіонального розвитку;

- вибір і обґрунтування методу “згортання” окремих показників у формулу розрахунку інтегрального індексу соціально-економічного розвитку регіонів;

- обчислення інтегральної оцінки соціально-економічного розвитку регіонів, проведення типології регіонів;

- узагальнення отриманих результатів для наступної розробки заходів реалізації державної регіональної соціально-економічної політики.

Критерій оптимальності спеціалізованого державного органа оцінці інвестиційних проектів можна сформулювати наступним чином:

при

де – дискретні змінні, які дорівнюють одиниці в разі прийняття проекту v до виконання, і нулю – при його відхиленні; r – ставка дисконтування; – платежі на погашення кредиту.

Одним із головних обмежень для даної задачі є умова повернення позичальником кредиту, тобто його платоспроможність після впровадження відповідного інвестиційного проекту.

Таким чином, необхідною передумовою реалізації ефективної регіональної політики є комплексна оцінка та прогнозування рівня соціально-економічного розвитку регіонів. До головних факторів, які визначають рівень соціально-економічного розвитку регіонів, належать: фактор ефективності функціонування господарського комплексу регіону; фактор відтворення, збереження демографічного потенціалу регіону і його соціокультурного розвитку; фактор соціальної спрямованості господарського комплексу регіону; створення безпечних і сприятливих умов для проживання населення; фактор транспортної доступності; фактор забезпеченості населення житлом; фактор зайнятості населення та ринку праці. Удосконалення системи фінансування соціальної сфери має здійснюватися не лише за рахунок збільшення бюджетних видатків та оптимізації трансфертів, а й шляхом реалізації державної компенсаційної політики. Компенсації повинна підлягати різниця між необхідним обсягом фінансування та існуючим рівнем бюджетного фінансування.

Література:

1. Соколов М.О. Методичні підходи до формування муніципального інвестиційного портфеля // Науковий Вісник Чернівецького торговельно-економічного інституту КНТЕУ. Серія “Економічні науки”. – 2002. – Вип. 2. – С. 241-245.

2. Соколов М.О. Методичні підходи до визначення нормативів внесків інвесторів у розвиток соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста // Вісник Сумського державного університету. Серія “Економіка”. – 2001. – № 6 (27) – 7 (28). – С. 144-148.

3. Кротов В.Ф. Основи теорії оптимального управління,1990,Укр.,М.: Вища школа.