Мовчан І.В.

Кременчуцький національний університет ім. М.Остроградського

Особливості оцінки стратегічної стійкості машинобудівного підприємства

За останнє десятиліття стійкий розвиток підприємств став для суспільства стратегічною метою. Розвиток стає нестійким тоді, коли загострюються протиріччя між внутрішніми факторами й навколишнім середовищем і виникає такий стан у системі, що супроводжується руйнуванням існуючого та переходом в більш якісний.

В сучасних умовах негативних кризових тенденцій важливим елементом стратегічного управління підприємства є виявлення стійкості його розвитку та функціонування. Особливо це стосується підприємств машинобудування України, що наразі опинилися у скрутному становищі, як в силу об’єктивних кризових причин, так і через недостатньо сприятливу політику держави. В такій ситуації актуальним є питання можливості самого машинобудівного підприємства як суб’єкта ринкового середовища власними силами та за рахунок власного потенціалу знаходити ресурси та можливості подальшого функціонування. Такі можливості повинні виявлятися шляхом аналізу стійкості підприємства, його потенціалу, впливу внутрішніх та зовнішніх факторів, що в комплексі поєднує в собі оцінка стратегічної стійкості машинобудівного підприємства (рис.1).

Взагалі, під стратегічною стійкістю розуміють діяльність підприємства, яка відображає його здатність до стійкого розвитку та досягнення намічених цілей (з мінімально допустимими відхиленнями від запланованих) всупереч впливу динамічного середовища, в якому має місце невизначеність майбутніх результатів та ризикованість господарських процесів. У загальному сенсі під стратегічною стійкістю розуміють здатність підприємства підтримувати

зміни стратегії відповідно до цілей організації в умовах зміни зовнішнього

середовища.

Оцінка ризиків

Рис. 1. Складові оцінки стратегічної стійкості машинобудівного підприємства

Аналіз стратегічної стійкості підприємства передбачає виявлення її параметрів, значень, критеріїв визначення, тобто, якихось чітких меж, які характеризували б належність даного машинобудівного підприємства до стратегічно стійких чи нестійких у певному часовому проміжку.

Для характеристики будь-яких категорій, в тому числі й стратегічної стійкості, застосовуються два основні методичні напрями, а саме з використанням кількісних чи якісних параметрів. Якісні методики застосовуються у випадках, коли не можливо досить точно охарактеризувати прояви категорії за допомогою математичних розрахунків, або використання

таких розрахунків потребуватиме значних витрат часу чи інших обмежених

ресурсів підприємства. Тому в даному випадку більш логічним є використання

кількісних параметрів оцінки стратегічної стійкості.

Як бачимо на рис. 1, оцінку економічної стійкості пропонується здійснювати шляхом визначення стійкості її відповідних складових, а саме:

- фінансової стійкості;

- виробничої стійкості;

- маркетингової стійкості.

Звичайно, до складу економічної стійкості підприємства можна віднести й інші функціональні складові, як то: технологічна, організаційно-економічна, екологічна, тощо. Але для більш точного аналізу доцільно обмежитись трьома функціональними складовими економічної стійкості, адже занадто широке охоплення складових економічної стійкості під час її аналізу призводить до дублювання результатів та відповідного їх викривлення.

Водночас, оцінка стратегічної стійкості повинна супроводжуватись визначенням відповідних функціональних напрямків потенціалу машинобудівного підприємства. Така необхідність викликана тим, що втрата стійкості по певному функціональному напрямку може бути компенсована наявним  у підприємства відповідного потенціалу, ефективне використання якого може повернути втрачену рівновагу та, таким чином, забезпечити загальне збереження стратегічної стійкості машинобудівного підприємства.

Проведення оцінки стратегічної стійкості повинно здійснюватись шляхом проектного підходу через включення у проект усіх зацікавлених осіб та відділів машинобудівного підприємства. Такі проекти, звичайно, не можуть існувати повсякчасно, а створюються та функціонують в разі необхідності.

Література:

1. Кучерявый А.В. Стратегическая устойчивость предприятия: понятие и составляющие // Надежность. – 2005. – № 1 – С. 14-18.

2. Шандора Н.В. Розробка механізму управління стійким розвитком підприємств машинобудування // Актуальні проблеми економіки. - 2007. - №2.