К.е.н. Мехеда Н. Г., Завадська К.

Черкаський національний університет ім. .Б.Хмельницького Україна

Особливості та проблеми формування інноваційної інфраструктури в Україні

Інноваційна діяльність в усьому світі визнана провідним фактором економічного, технологічного зростання могутності держави, та зокрема розвитку підприємницької сфери. На початку ХХІ століття найважливішим завданням державної політики в Україні стає формування інституціональних механізмів та інфраструктур інноваційної моделі економіки на усіх рівнях – національному, регіональному, локальному. [3]

Актуальність теми полягає в тому, що інноваційна інфраструктура являється основним інструментарієм і механізмом інноваційної економіки, вона здатна забезпечити економіці країни дуже високий рівень розвитку. Інноваційна інфраструктура організації (установи), які сприяють здійсненню інноваційної діяльності, себто комплекс організацій (установ), що мають підлеглий і допоміжний характер, які обслуговують інновацію і забезпечують умови нормального протікання інноваційного процесу. До складу інфраструктури входять: інноваційно-технологічні центри, технологічні інкубатори, технопарки, учбово-ділові центри і інші спеціалізовані організації Говорячи про роль інноваційного процесу загалом та інноваційної інфраструктури зокрема у розвитку країни та конкретних регіонів, слід зауважити на стратегічній ролі технологічного оновлення, оскільки успішна інноваційна діяльність веде до подолання соціальних суперечностей та відіграє вирішальну роль в економічному розвитку держави, забезпеченні конкурентоздатності національної або локальної економіки на міжнародному або міжрегіональному рівнях.

Аналіз наявної в Україні інфраструктури інноваційної діяльності перш за все свідчить про її нерозвиненість, функціональну неповність, неспроможність охопити усі ланки інноваційного процесу. Сформовано лише окремі елементи інноваційної інфраструктури. Так, за даними облдержадміністрацій станом на кінець 2009 року в усіх регіонах України діяло лише 24 інноваційних центри, 28 науково-навчальних центрів, 11 інноваційних бізнес-інкубаторів, 5 центрів інновацій та трансферу технологій, 23 центри комерціалізації інтелектуальної власності, 21 науково-впроваджувальне підприємство, 19 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, 10 інноваційно-технологічних кластерів. В регіонах України практично відсутні венчурні фонди, а створення центрів трансферу технологій знаходиться лише на початковій стадії. [4]

Основними проблемами формування інноваційної інфраструктури в Україні є недостатня повнота законодавчої та нормативної бази регулювання діяльності суб’єктів інноваційної діяльності, недостатнє фінансування з боку держави, практична відсутність взаємозв’язку і системної взаємодії елементів інфраструктури. Основні сфери інноваційної діяльності функціонують ізольовано одна від одної, без будь-якої збалансованості в системі своїх взаємодій.

Цілеспрямована державна політика у створенні сприятливих умов для розвитку інноваційних процесів — основа корінного перелому в підвищенні конкурентоспроможності вітчизняних виробництв. Створена з активною державною підтримкою інноваційна інфраструктура — інноваційно-технологічні центри, технопарки, інкубатори бізнесу, інформаційні системи, фонди підтримки інновацій, зокрема, венчурні, розвинена система підготовки і підвищення кваліфікації фахівців в галузі менеджменту — дозволяє розширити масштаби інноваційних процесів, залучаючи в них все нових і нових учасників

У даний час правова основа формування і вдосконалення інноваційної структури являє собою комплекс законодавчих і нормативно-правових актів, які регламентують такі питання: створення та функціонування технопарків та інноваційних структур інших типів; визначення порядку формування і розгляду пріоритетних напрямів їх діяльності; удосконалення пільгового режиму діяльності технопарків; стимулювання діяльності територіальних інноваційних структур.

Формування інноваційної інфраструктури повинне базуватись на таких принципах: адекватність інфраструктури рівню розвитку регіону, відповідність реальним потребам, раціональне територіальне розміщення, функціональна концентрація на гострих проблемах інноваційної діяльності, доступність послуг для підприємців, залучення державних і недержавних ресурсів.

Найкращим варіантом розвитку інноваційного середовища є налагодження тісного контакту між державою, безпосередньо зацікавленою в зростанні інновацій, що підвищують соціально-економічне благополуччя громадян, освітою в особі вищих учбових закладів, що виступають як джерело інноваційних ідей, і бізнесом, здатним здійснити фінансування інноваційних розробок. Можливість здійснити вищеназване завдання надає створення мережі технопарків.

Стимулювання зростання інновацій у сфері високих технологій повинне здійснюватися за рахунок залучення фінансових коштів в область інноваційного підприємництва і утримання висококваліфікованих кадрів шляхом створення нових робочих місць високого рівня престижу.

Досягнення даних завдань можливе за рахунок тісної взаємодії капіталу (відособленого майна) і науково-технічного центру (вищого учбового закладу), чию науково-дослідну, дослідно-конструкторську та технологічну діяльність даний капітал покликаний фінансувати

Література:

1.Закон України Про інноваційну діяльність вiд 04.07.2002 № 40-IV

2. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків" та інших законів України, 12.01. 2006, № 3333 — IV.

3. Геєць В.М., Семиноженко В.П. Інноваційні перспективи України – Х.: Константа, 2006. – С. 245

4. Нежиборець В. А. Інноваційні інфраструктура: проблеми, перспективи, рішення, Фінанси України, 2009