Ст. викладач Трубін Ю.Ю.
Черкаський Державний Технологічний Університет, Україна
Розвиток телебачення в Черкаській
області в середині ХХ століття.
Загальноприйнято вважати час народження телебачення в Україні - початок листопада 1951 року.
Але в Києві, Одесі, Харкові перші спроби телемовлення були ще у довоєнний час з використанням системи «механічного» телебачення («диск Ніпкова») для телеприймачів з екраном розміром 5 см.
Перша офіційна спроба передачі зображення в ефір з Києва була здійснена 1 лютого 1939 року тривалістю 40 хвилин (показали портрет пролетарського вождя С. Орджонікідзе, передавалися різні написи (титри)).
Згідно публікації в газеті «Известия» від 12 жовтня 1945 року в Москві було прийнято урядову постанову «Про заходи по розвитку телебачення», де передбачалася чергова реконструкція Московського телецентру з переведенням на сучасний стандарт в 625 рядків, йшлося про будівництво телецентрів у Ленінграді та Києві. Розвиток цієї постанови найшов відображення в прийнятому 18 березня 1946 року законі «Про п’ятирічний план відбудови і розвитку народного господарства СРСР на 1946—1950 роки». Виконком міськради Києва видав рішення за № 695 від 18 квітня 1949 року «Про будівництво в Києві телевізійного центру», в якому зазначалося, що «згідно з постановою Ради Міністрів України та ЦК КП/б/У від 15 грудня 1948 року розпочинається будівництво телецентру, яке б забезпечувало проведення студійних і не студійних кінотелевізійних передач». Телецентр мав би транслювати передачі з розгортанням зображення на 625 рядків (цей розроблений ще в роки війни в СРСР стандарт невдовзі був прийнятий у Європі та більшості країн світу). І вже 6 листопада 1951 року транслювалася перша офіційна передача — демонстрація художнього фільму «Велика заграва». 7 листопада було показано парад військ і святкова демонстрація трудящих на честь 34-х роковин Жовтневої революції і трансляцію могли при бажанні подивитися власники 662 телевізійних приймачів «КВН-49» та «Ленінград Т-2» зареєстрованих тоді в Києві.
На вулиці Ярославській, 32 відкрилася тоді ж перша спеціалізована майстерня, яка реєструвала і підключала телевізори. Реєстрація телевізорів була обов’язковою, адже за користування апаратом абонент мав щомісяця сплачувати по 10 карбованців.
На 1953 рік в СРСР було лише три телестудії, на кожній з яких мовлення тривало кілька годин на одній програмі, та й то не щодня.
У 1955 році почала діяти друга в Україні Харківська студія телебачення. Розгортається бурхлива телефікація республіки через будівництво, в основному в центральній, південній і східній Україні, телецентрів.
Що стосується території сучасної Черкаської області то трансляції в ній можна було приймати з 1955 року. В місті Черкаси на 1958 рік було 2000 абонентів. Збільшенню їх чисельності заважали деякі об’єктивні причини: сигнали з Київського телецентру були досить слабкими, тому що прийом забезпечувався лише в зоні прямої видимості, а височина в районі Канева робила це проблемою. Тому абоненти телеприймачів м. Черкаси, м. Ватутіно, м. Корсунь-Шевченківське могли лише 2-3 дня на тиждень дивитися свої телевізори. Для покращення прийому треба було будувати в Черкасах півкілометрову антену. Не зважаючи на проблеми з прийомом київських програм, були відомі випадки, коли, завдяки іоносфері, в Черкасах в цей час ловили сигнали телецентрів Італії, Голландії. Швеції, НДР.
З 1958 року в Черкасах відкрито телеательє по встановленню, обслуговуванню і ремонту телевізорів. Хоча в Соснівці вже і побудований ретранслятор на основі апаратури ТРСО – 20/7 для гарантованого прийому в радіусі 15 км, відчувалася потреба в будівництві ретрансляторів з підвищеною чутливістю, але їх будівництво повинно було врахувати місцеві перешкоди стосовно якісного прийому зображення і звуку. На 1960 рік було заплановано будівництво радіорелейної лінії Київ – Черкаси, Київ - Умань, будівництво в Черкасах ретранслятора на 5 кВт з радіусом покриття 30-40 км (замість наявних 15 км), який працюватиме по 9 каналу.
28 липня 1960 р. тодішній міністр зв’язку УРСР Г.Сінченко затвердив «Технічне завдання на будівництво нового трипрограмного телевізійного центру у м. Києві» (дві чорно-білі і одну кольорову програми та три програми радіомовлення). Реалізація принципів цього проекту для України розтягнулося за різними причинами на 20 років.
Станом на середину 1961 року на Черкащині працювали експериментальні ретранслятори в містах Ватутіно, Сміла, Шпола, Чигирин, Корсунь-Шевченківське, але не зважаючи на це, ще не вдалося забезпечити стійкий сигнал з Києва. Стійкіший сигнал був лише у Каневі та Черкасах.
В 1962 році почалося будівництво щогли в Черкасах висотою 180 метрів з радіусом передачі до 120 км для трансляції програм на Черкаський, Драбівський, Гельмязівський, Золотоніський, Чорнобаївський, Смілянський, Городищенський, Корсунь-Шевченківський, Шполянський, Звенигородський, Катеринопольський, Лисянський, Кам`янський, Чигиринський, Канівський райони Черкаської області. Сигнал передаватиметься по 9 каналу та буде збережено дію старого ретранслятора, який працюватиме, як по 3, так і по 9 каналу.
Будується Канівський ретранслятор направленої дії для прийому стійкого сигналу 2-ї програми Київського телецентру і посилення для передачі в Черкасах 2 програми з Києва по 12 каналу.
Позитивним моментом для розвитку телебачення на місцях було скасування з 1 січня 1962 року рішенням Ради Міністрів СРСР реєстрації радіоприймачів та телевізорів для власників, а з 1964 року абонплати за користування. На осінь 1961 року кількість радіоприймачів у Черкаській області зареєстровано у кількості 42441 штук, а телевізорів вже 4200 штук.
З 1963 року вводиться в дію ретранслятор у м. Вінниця з щоглою 150 метрів та радіусом передачі сигналу до 200 км. Він повинен транслювати київські, ленінградські, московські передачі на 11 каналі для Монастирищенського, Жашківського, Маньківського, Тальнівського, Уманського районів Черкаської області.
Лише з осені 1978 року в Черкасах жителі міста змогли дивитися 3 телевізійні програми завдяки праці черкаських зв’язківців, що самотужки освоїли дециметровий діапазон частот і створили приймаючі пристрої, які на той час ще не випускала промисловість у радіорелейному варіанті.
Тож Черкаська область впевненими, неквапливими кроками йшла по шляху впровадження та вдосконалення телевізійного мовлення на своїй території. Його стан можна порівняти з станом загалом українського телебачення, який в ці роки був третьорядним у телевізійних планах радянського керівництва.
Література:
1. Ст. преподаватель Трубин Ю.Ю. Эволюция качества изображения в телевидении в ХХ веке. // Materialy VI mezinarodni vedecko – praktika conference “Dny vedy – 2010”. - Dil 18. Historie. Pravni vedy. Filosofie. Politcke vedy: Praha. Publishing House “Education and Science” s.r.o. – 104 stran. S. 34-38.
2. Трубін Ю.Ю. «Розвиток стандартів якості передачі телевізійного сигналу». Тези доповідей до круглого столу щодо розвитку наукової школи професора Ю.П. Кунченка «Обробка сигналів і негауссівських процесів», присвяченого до 50-річчя від дня заснування Черкаського державного технологічного університету. – Черкаси: ЧДТУ, 2010. – 60 с, С. 42-44.
3. Юрась А. , Бородін А. Біля телевізорів.. (Перспективи телебачення в Черкасах і області) - «Черкаська правда» - 1958. - 12 липня ,- С. 3.
4. Локтев А. Телебачення на Черкащині. - «Черкаська правда» - 1961. - 17 вересня.
5. «Радянська Україна» - 1978. – 3 листопада.