Педагогічні науки. 2 підсекція: проблеми підготовки фахівців

Дяченко Марія Дмитрівна,

Класичний приватний університет, м. Запоріжжя, Україна

Формування комунікативної компетентності як ознаки професійної культури творчої особистості майбутнього журналіста

В умовах інтеграції України в європейський комунікаційний і освітній простір зростають вимоги суспільства до професії журналіста, відтак і до професійної підготовки фахівців у галузі журналістики, в тому числі до формування комунікативної компетентності як однієї з найважливіших ознак їх професіоналізму.

Комунікативну компетентність досліджували і продовжують досліджувати українські та зарубіжні вчені (С. Амеліна, Л. Анпілогова, Ю. Ємельянов, Ю. Жуков, В. Іванов, Т. Колбіна, Н. Корольова, Д. Люіс, А. Маркова, А. Москаленко, А. Панфілова, Л. Петровська, А. Сергієнко, Л. Столяренко, О. Федоров тощо).

Серед складових комунікативної компетентності журналіста вчені називають володіння сучасними цифровими, інформаційними технологіями, мовну і риторичну компетенції, здатність правильно організувати спілкування, уміння переконувати людей, впливати на них словом.

Комунікативна компетентність – це сукупність досвіду, комунікативних знань, умінь, навичок, компетенцій, які дозволяють творчо самовиразитися журналістській індивідуальності у сфері професійного спілкування, вирішити спектр поставлених творчих завдань; це – здатність особистості до мовленнєвого спілкування і вміння слухати, що є однією з найважливіших особистісно-професійних рис журналіста.

Сьогодні, як стверджує російський журналістикознавець Л. Світич, „не можна уявити журналіста без таких рис, як комунікабельність, уміння спілкуватися з людьми, розуміти їх потреби й інтереси” [7, с. 28], серед основних професійних умінь журналістів „чільне місце займає рівень володіння словом” [3, с. 98].

Ефективність роботи засобів масової інформації залежить від уміння журналістів будувати ефективний діалог за правилами етики професійного спілкування, творчо налагоджувати співпрацю в процесі комунікації в різних галузях суспільного життя.

Володіння мистецтвом діалогічного спілкування в наш час конче необхідне в усіх сферах суспільних відносин, оскільки діалог є основою людського взаєморозуміння; його роль в журналістиці постійно зростає, адже в умовах правової держави особливого значення набуває вміння вести конструктивний діалог, який допомагає демократичному розв’язанню проблем, уникненню протистояння і протидії сил.

Говорити сьогодні про комунікативну компетентність слід у контексті поняття „комунікація”, що, на думку українського журналістикознавця В. Різуна, є зумовленим ситуацією і соціально-психологічними особливостями комунікаторів процесом установлення й підтримки контактів між членами певної соціальної групи чи суспільства в цілому на основі духовного, професійного або іншого єднання учасників комунікації, який відбувається у вигляді взаємопов’язаних інтелектуально-мислительних та емоційно-вольових актів, опосередкованих мовою й дискретних у часі та просторі [6].

Наразі в журналістській науці актуальною є проблема подолання протиріч, які, на жаль, характеризують рівень сучасної професійної підготовки майбутніх журналістів, зокрема:

– між вимогами, що висуваються суспільством до рівня професійної комунікативності журналістів і недостатнім науковим обґрунтуванням процесу її формування й розвитку у майбутніх фахівців для журналістики в навчальному процесі ВНЗ;

– між необхідністю володіння комунікативною компетентністю і неготовністю, неспроможністю журналістської освіти пристосуватися до зростаючої динаміки розвитку, що призводить до розриву між освітою та соціальними умовами життя і професійної діяльності [4, с. 7].

Інформаційно-комунікаційна революція, що відбулася за два останні десятиріччя і стала одним з головних чинників розвитку інформаційного суспільства, не лише означає зростання ролі інформації, знань про сучасний світ, але й висуває нові вимоги по відношенню до журналістики, до якості журналістської продукції і, звичайно ж, до журналістських кадрів [2].

На нашу думку, для формування творчої і комунікабельної індивідуальності майбутнього журналіста важливими є самоусвідомлення студентом свого професійного призначення, самоствердження і самовдосконалення, а „індивідуальний стиль професійного журналіста є мірою комунікативної відкритості суспільства” [5, с. 319].

У комунікативному процесі діє індивід, наділений певними характеристиками, – комунікативна особистість., яка, на думку запорізького журналістикознавця В. Буряка, є суб’єктом, „взятим з боку його здібностей до вироблення, використання й ретрансляції комунікативних кодів, що забезпечують взаємодію між людьми” [3, с. 51]. За версією вченого параметри комунікативної особистості можна розподілити на три групи: 1) мотиваційні, 2) когнітивні, 3) функціональні, що визначають комунікативну компетентність особистості: широту й ступінь оволодіння особистістю різними засобами комунікації для вираження різнохарактерної інформації; уміння вибирати, поєднувати й варіювати в процесі комунікативних актів різними засобами комунікації у зв’язку з умовами, що змінюються; володіння прийомами побудови дискурсу у відповідності з обраним комунікативним кодом і пануючими в даному суспільстві нормами та правилами спілкування [3, с. 42].

Отже, одна з провідних цілей сучасної журналістської освіти – професійна підготовка комунікабельної особистості майбутнього фахівця, що передбачає розвиток та стимуляцію творчих резервів кожного студента-журналіста, поглиблення самосвідомості та суб’єктності особистості, її здатності до самореалізації та творчого самовираження, формування та вдосконалення власної комунікативної компетентності, адже наше майбутнє багато в чому залежить від професійної культури представників „четвертої влади”, від їх журналістського уміння організувати продуктивний діалог у найрізноманітніших сферах людської діяльності, адже „не існує альтернативи для діалогу як для способу взаємодії між людьми” [1, с. 3].

Література

1. Берков В. Ф. Культура диалога: Учеб. пособие / В. Ф. Берков, Я. С. Яскевич. — Мн. : Новое знание, 2002. — 152 с.

2. Засурский Я. Н. Искушение свободой: Российская журналистика: 1990–2004 / Я. Н. Засурский. — М., 2007 — 464 с.

3. Костюк В. Формування мовної культури майбутнього журналіста / В. Костюк // Вісник Сумського державного університету, №3 (87) 2006, С. 97–100.

4. Основы творческой деятельности журналиста: Учебник для студ. вузов по спец. „Журналистика” / Редактор-составитель С. Г. Корконосенко. — СПб. : Знание, СПбИВЭСЭП, 2000. — 272 с. ISBN 507320-0539-0.

5. Пронина Е. Е. Психология журналистского творчества / Е. Е. Пронина. — 2-е изд. — М. : Изд-во Моск. ун-та, 2003. — 320 с.

6. Різун В. Основи масового спілкування як духовного єднання і порозуміння / В. Різун // Вісн. ЛНУ. — Сер.: Журналістика. — Л., 2001. — Вип. 21. — С. 20–25.

7. Свитич Л. Г. Профессия: журналист. Учебное пособие / Л. Г. Свитич. — М. : Аспект Пресс, 2003. — 255 с.

e-mail: dyachenko-mariya@yandex.ru