Аспірант Гречішкіна О.С.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Екскурсійна робота в політичному вихованні піонерів УСРР у 1930-х рр.

Головне завдання політичного виховання - укорінення у свідомості та поведінці людини пануючих в даній системі політичних цінностей, норм, орієнтацій та зразків, розповсюдження певного типу політичної культури. Політичним вихованням своїх громадян займається будь-яка держава. Але в радянському тоталітарному суспільстві цей процес набув надзвичайної актуальності, він вважався більшовиками одним з першочергових і обов’язкових, без політично освічених громадян партія не уявляла собі майбутнього. Політичному вихованню зростаючого покоління влада приділяла особливо велике значення. Особливого значення воно набуло в період 1929-1939 рр., коли сформувалась система тотального контролю над всіма сферами життя суспільства, коли альтернативи радянському державному вихованню вже не існувало. Основна частина виховної роботи з піонерами проводилась педагогами і ватажками у шкільних стінах. В школі працювали гуртки політписемності, відбувались політичні бесіди, лекції, політбої тощо. Але надзвичайна увага приділялась також і позашкільному політичному вихованню піонерів. Секретаріат ЦК ЛКСМУ неодноразово підкреслював необхідність «при проведенні політвиховної роботи в загонах використати всі засоби позашкільної роботи»[1, арк. 194а].

Надзвичайної популярності в процесі політичного виховання юних піонерів республіки набувають екскурсії, які рекомендувалось організовувати з метою демонстрації радянських досягнень [2, арк. 164]. Екскурсії могли бути різноманітними за вибором об‘єктів і відстанню. У березні 1931 р. відбулась одна з перших масових піонерських екскурсій маршрутом Харків-Сталіно-Дніпробуд, що була організована Дніпропетровським обкомом комсомолу. В ній взяли участь найкращі піонери-ударники столиці [3, арк. 1]. Влітку наступного року до Дніпрельстану вже відправились делегати Одеського обласного зльоту ударників навчання. Поїздка висвітлювалась одеськими диткорами у кількох номерах республіканської піонерської газети «На зміну», ставши предметом мрій українських дітлахів.

Для централізованого керівництва екскурсійною діяльністю в УСРР було створено Центральну дитячу досвідну екскурсійну станцію, що мала філії в усіх обласних центрах [4, с. 21.]. Центральна станція займалася розробкою далеких екскурсій. У 1934 р. її співробітниками було розроблено маршрути по Дніпрельстану, на Донбас, у південні райони технічних культур (сільські місцевості Миколаївської, Херсонської, Одеської областей), також за межі республіки (на Північ з включенням Біломорського каналу, уральських промислових районів тощо) [4, с. 22]. Цей вид екскурсій мав на меті «показати досягнення п’ятирічки – наші велетні індустрії, зразкові радгоспи, нові соціалістичні міста, великі культурні центри, нацкультбудівництво [4, с. 21]. ЦК ЛКСМУ регулярно виділяв гроші на заохочувальні екскурсії кращих піонерів з бюджету республіки.

Для вивчення свого краю використовувались близькі екскурсії. Почин в цій справі зробили піонери Дніпрельстану у 1932 р., закликавши всі піонерорганізації наслідувати їх приклад [4, с. 23]. Серед напрямків близьких екскурсій методисти радили звернути увагу на екскурсії дітей села до міста і навпаки – екскурсії міських дітей до колгоспів, радгоспів, МТС тощо[4, с. 24]. Екскурсії повинні були бути не просто «звичайними гулянками», а «давати дітям політичну зарядку»[4, с. 25]. Отже, навіть під час екскурсії піонери не могли просто відпочити, оскільки повинні були вести активну піонерську діяльність – популяризувати рішення партз’їздів, допомагати збиральній кампанії тощо[4, с. 25].

Одним з важливих напрямків екскурсійної роботи вважалось відвідування музеїв революції, оскільки картини революційної боротьби, що там присутні, «захоплюють молодь, виховують її в дусі марксизму-ленінізму», отже «музеї революції …прищеплюватимуть революційні традиції більшовицької боротьби» [5, с. 22]. В 1930-х рр. екскурсії здійснювались як до великих музеїв революції у Києві, Харкові, так і до провінційних, що утворювались в обласних центрах. До екскурсій ватажкам радили готуватися уважно і заздалегідь продумувати тематику і план.

Якщо в першій половині 1930-х рр. екскурсійна робота тільки починала розвиватися, то вже у 1939 р. директор Одеської екскурсійно-туристичної станції у липневому номері журналу «Піонервожатий» наполягав на тому, що «екскурсії, розширюючи політичний кругозір дітей…являють собою найкращу форму активного відпочинку дітей», тому влітку цими заходами необхідно охопити всю масу дітей, і що «екскурсії повинні бути не випадковим явищем, а перетворитися на повсякденну роботу з дітьми»[6, с. 13.].

Отже, політичному вихованню піонерів влада приділяла особливу увагу. Республіканські та союзні керівники дитячого руху намагались охопити політичною роботою і позашкільний час дитини. Екскурсійна робота стала однією з найбільш популярних форм роботи, бо розвивала допитливість дітей, зацікавлювала їх питаннями вивчення минулого, справляла глибокий емоційний вплив на підлітків. Все це дозволяло досягти поставленої мети – пропагувати нову ідеологію та виховувати з підлітків вірних борців за комуністичну справу.

Література:

1. Центральний державний архів громадських об‘єднань України(далі – ЦДАГОУ). – Ф.7. – Оп. 1 – Спр.1306.

2. ЦДАГОУ. – Ф.7. – Оп.1. – Спр.1294.

3. ЦДАГОУ. – Ф.7. – Оп.12. – Спр. 337.

4. Година М. Весняно-літні екскурсії // Дитячий рух. – 1934. – №3. – С.21-25.

5. Адамович Е. Музеї революції і викладання історії // Дитячий рух. – 1934. - №14. – с.21-22.

6. Мучник Б. Наш досвід екскурсійної роботи // Піонервожатий. – 1939. – №. 14. – С.13-14.