Филологические науки/9.Этно – социо – и психолингвистика

асистент, Якушко К.Г.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м.Київ

МОВА ЯК «ЖИВА» ЕНЕРГІЯ ДУХОВНОЇ СУТНОСТІ ОСОБИСТОСТІ (НА ПРИКЛАДІ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ Г.С.СКОВОРОДИ)

На даний час актуалізується розуміння слова – логоса як сили та енергії духовної сутності особистості та мовних символів як носіїв «живих» енергій світу.

В цьому контексті П.Рікер твердив, що тексти – це будь-які фізичні структури життя для втілення ідей у семіотичному значенні, одночасно буквальний та опосередкований план сприйняття дійсності.

В житті, як і в мистецтві та філософії, основне – це текст ( як загальне поняття простору в широкому значенні) з його самостійною здатністю видозмінитись внаслідок різнопланових типів діяльності [за 1,411; 2,92].

Розгляд мови як системи знаків – «живих» послань набуває, на нашу думку, прямого філософського контексту, оскільки саме мова стає дійовим засобом мистецького індивідуального самовираження - самотворення, вільного від будь-якого навколишнього пресингу.

Цікаво дослідити історичну традицію такого оперування мовними одиницями згідно атрибутивного антропологічного підходу (розгляду людського життєтворення в мові як невід’ємної характеристики людини - лінгвістичної тварини).

Для вирішення такого завдання рекомендуємо розглянути загальне значення «філософії мови» в контексті «філософії життя» видатного мудреця - митця Г.С. Сковороди. Вважаємо, що, в цілому, вже відповідний вислів філософа «Mihi umbra sufficit,sive titulis - Мені досить тіні, назви або образу для розуміння повноти буття» та характерна назву твору «Алфавіт, або Буквар миру» самі створюють перспективи детального дослідження буття мови як живого організму у світосприйнятті даного автора.

На нашу думку, важливо, що Г.С. Сковорода безпосередньо пов’язував вживання мови з життєтворчістю - мистецтвом життя, розуміючи наповненість мовних одиниць таємною життєтворчою і життєдайною силою. Мудрець в цьому контексті доречно зауважує в „Іконі Алківіадській» та «Наркісі» так: «Як лев у своєму ложі, так творча сила .. спочиває у фігурі»,...Наркіс мій ...рветься, мечеться і мучиться,...дбає, мовить усіма мовами.. » [3,23; 4,151].

Дану традицію вбачання в мові стимулу до творчості, справжнього мистецтва життя можна спостерегти в подальшому, наприклад, і у вченні В.Гумбольта про мову, стимулюючу людську духовну силу до прямолінійного устремління до досконалості, коли людина власне сама стає словом [5, 53-55].

Певним чином, у даному аспекті також можемо спостерегти філософсько- історичну проекцію і у прирівнюванні світоглядів Г. Сковороди і М.Бердяєва щодо розуміння процесу письмового викладення думок невідкладної органічної потреби. Характерною, відповідно до даного твердження, є сповідь Г.С. Сковороди М.Ковалинському в листах від 30 січня 1763р., жовтня – грудня 1762р. коли філософ, «ставши за 2 години до утрені і сам з собою розмовляючи, між іншими доброчестивими міркуваннями, склав в епіграму та своїми словами показав зміст», наголошував, що оду Горація він переклав експромтом, дуже швидко, слідкуючи передати дух автора, не дбаючи про красу стилю [6,252-260].

Органічність сковородинівського проектування важливості навчанню мистецтва життя через осягання окремого буття слів та навіть розуміння мовних одиниць в якості самостійних можна підтвердити через такий ряд висловлювань мудреця як «думка є керівник і шлях людини ..Слово було плоттю і вселилося в нас», «тихо вести мову і вона часто сама знаходить своїх слухачів, якщо буде багата, чесна і скромна», «Посилаю Вам есенцію, але так, щоб нікуди набік не пішла і не закаляла зовнішньої одежі», «Добре серце - те саме, що невисякне джерело, точить чисті струмені...думки....сім’я добрих справ, мова є дзеркало серця. Жодне джерело не покаже в чистоті своїй тілесні фігури так живо, як виразно душевне лице відображається у відкритих водах мови» творів «Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим», «Ціцерон. Про старість», «Вдячний Еродій », листа 7 грудня 1787р. до Якова Івановича Долганського тощо [ 7,79; 8,192; 9,185; 10,364].

Отже, значення «життя у мові», за Г.С.Сковородою, справді опосередковується значенням мови у житті, внаслідок чого мистецтво життя досягає своїх вершин. Саме в даному випадку мовленнєво оформлені переживання, насамперед, формують світоглядну орієнтацію та проекцію життєдіяльності.

Атрибутивний антропологічний підхід (розгляд людського життєтворення в мові як невід’ємної характеристики людини - лінгвістичної тварини) справді стає важливим компонентом дослідження «мистецтва життя» Г.С. Сковороди .

Важлива відповідна сковородинівська синонімізація понять «світотворення», «життєтворення», «самотворення» та «мовлення як самостійне буття мовних знаків».

Мовне осягнення світу та слово як самостійний філософський компонент справді займає значне місце в теорії «мистецтва життя у мові» Г.С. Сковороди - творення світу.

Такий атрибутивний антропологічний підхід потребує подальшого детального вивчення разом з розглядом сутнісних та модальних загальних мовленнєвих та мовних складових в історико- філософській площині.

Вчення Г.С.Сковороди є передвісником сучасних ідей філософії мови у сфері тлумачення філософії як «мистецтва життя у мові»: в подальшому, скажімо, у М.Мамардашвилі, як і у Г.С. Сковороди, прослідковується прагнення практично відчувати «живу душу філософії» у фрагментарності людини у цілісності ситуації .

Література:

1. Поль Рикер. Семантический план /Существование и герменевтика//От Шопенгауэра до Дерриды. Хрестоматия по истории философии.-М: ИЦ «ВЛАДОС»,1997.-525с.

2. Докучаев И.И. Феноменология знака .-СПб: Из-во РГПУ,1999.-175с.

3. Сковорода Г.С. Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis , тобто Ікона Алківіадська //Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-т2 – С.7-33.

4. Сковорода Г.С. Наркіс. Розмова про те: пізнай себе //Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.1.-С.151-195.

5. Гумбольт В. Избранные труды по языкознанию. - М: Прогресс, 2000.-398с.

6.Сковорода Г.С.Листи до М.Ковалинського// Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2. –С.226-320.

7. Сковорода Г.С. Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим //Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2.- – С. 61-85.

8. Сковорода Г.С. Ціцерон. Про старість// Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К:Обереги,-1994.-Т.2.-С.184-187.

9. Сковорода Г.С. Вдячний Еродій // Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,-1994.-Т.2.- С.103-123.

10. Сковорода Г.С. До Якова Івановича Долганського //Григорій Сковорода Твори у двох томах.-К:Обереги,-1994.-Т.2. –С.349-352.