Филологические науки/

6.Актуальные проблемы перевода

Куковська Вікторія

ПАРЕМІЇ ЯК ОБ’ЄКТ ВИВЧЕННЯ ФРАЗЕОЛОГІЇ ТА ФОЛЬКЛОРИСТИКИ

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Мова відображає дійсність і створює картину світу, специфічну й унікальну для кожного народу, етнічної групи, мовного колективу, що використовує її як засіб спілкування.

При вивченні іноземної мови відбувається поринання в культуру народу, яке можливе при ознайомленні із його пареміями, які являються багатим матеріалом для вивчення менталітету етноса.

Мета нашого дослідження полягає у

- дослідженні приналежності паремій до тої чи іншої лінгвістичної науки;

- виділенні загальних ознак прислів’їв та приказок;

- визначенні певних структурних відмінностей прислів’їв та приказок.

Згідно класичних визначень паремія (грец. pareimia – прислів’я або лат. proverbium – приказка, прислів’я) – це видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування.

Питання розгляду прислів'їв та приказок як одиниць фразеології до цих пір залишається суперечливим, бо у відношенні об'єму фразеології вчені додержуються різних точок зору. За думкою О.В.Куніна, прислів'я повинні вивчатися у двох площинах: як у фразеології, так і у фольклорі [2 : 8]. Значення прислів'їв та приказок формується у фольклорно–оціночній сфері. Деякі дослідники (В.Н. Телія) відносить прислів’я та приказки, і до фольклору, але вважають, що застосовуючи їх ознаки інші види фразеологізмів також можна віднести до одиниць фольклору. Н.М. Шанський називає прислів'я та приказки «фразеологічними виразами», вважаючи, що від фразеологічних сполучень вони відрізняються тим, що в них немає слів з фразеологічно пов'язаним значенням. На його думку, необхідно звертати увагу на те, що в процесі спілкування вони не формуються мовцем, а відтворюються як готові одиниці з постійним складом та значенням [4 : 48]. Л.В. Савенкова під пареміями розуміє вторинні мовні знаки – замкнуті сталі фрази (прислів'я та приказки), що являються маркерами ситуацій або відношень між реаліями [5 : 1]. Щодо загальних ознак прислів'їв та приказок, то до них належать стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (complicated character) (специфічне ускладнення семантичної структури, пов'язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (expressiveness) (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (didactic character) (зміст повчального характеру), афористичність (aphoristic character) (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі). Хоча прислів'я і приказки відносять до одного жанру, вони відрізняються певними структурними особливостями. За визначенням В.Даля, прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання [1 : 26]. Приказка, за В.Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку [1 : 26]. Приказка – це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Прислів'ям властиве повне вираження думки, приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я, приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду. Вона переважно є неповним реченням або частиною речення. З.К. Тарланов вважає, що приказка належить до прислів'я як частина до цілого. Прислів'я може функціонувати окремо, приказка завжди повинна бути у складі переважаючої її одиниці, де вона набуває функціонального статусу [3 : 43]. Таким чином, паремії є цілісними структурами для вживання у мові. Вони не несуть у собі інформаційного навантаження та нових знань і не використовуються для повідомлення нових фактів чи подій.

Висновки: Прислів’я та приказки посідають значне місце в словниковому складі мови, широко вживаються як у розмовній так і в літературній мові. Вони коротко, образно та емоційно висловлюють думку.

Отже, паремії є важливим історико-лексичним пластом кожної мови, і є об’єктами вивчення як фольклористики, так і фразеології. Прислів’я та приказки розкривають специфіку культури окремого етносу, систему моральних цінностей, менталітет та національний характер, специфічний та унікальний для кожного народу. Прислів’я та приказки, наділені експресивністю, дуже важливі у виконанні комунікативних функцій. Вони широко віддзеркалюють різноманітні сфери життя та особливості характеру людини, а ретельно відібрана лексика і структура висловлювання дозволяють зазирнути у внутрішній психічний світ зображуваної особистості з її думками та переживаннями і змалювати культурну специфіку мови.

Список літератури:

1. Даль В.И. Толковый словарь живого великорусского языка : В 4 т. / В.И. Даль. – М. : Рус. Яз., 1999. – 574 с.

2. Кунин А.В. О переводе английских фразеологизмов в англо–русском фразеологическом словаре // Тетради переводчика / А.В. Кунин. – М. : Высш. школа, 1964. – 127 с.

3. Тарланов З.К. Становление типологии предложения в русском языке в ее отношении к этнофилософии / З.К.Тарланов. – Петрозавод : Петрозаводский государственный университет, 1999. – 208 с.

4. Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию / Н.М. Шанский. – [изд. 2-е, доп.]. – М. : УРСС Комкнига, 2005. – 336с.

5. http://portfolio.1september.ru/?p=work&id=555639