“Философия” /3. История философии

асистент, Якушко К.Г.

Національний університет біоресурсів і природокористування України, м.Київ

ОСВІТА ЯК ФІЛОСОФСЬКА КАТЕГОРІЯ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ

В КОНТЕКСТІ «МОВНОЇ КАРТИНИ ЖИТТЯ» Г.С. СКОВОРОДИ

Для філософських досліджень залишається актуальним питання розуміння значення та характеристики освітнього процесу в історичному розвитку.

Відомо, що поняття «освіта» змінювалось відповідно до суспільних пріоритетів: у ранній античний період розуміли моральність як функцію від розумності людей та знання, у часи просвітництва та інших періодів посиленого економічного зростання поняття «освіта» розглядалось як нагромадження певних знань та умінь, важливих для майбутньої професійної діяльності та перетворення Всесвіту безвідносно до особистості людини.

З часів Гете та розвитку течії неогуманізму поступово відбувався процес розуміння освіти у сфері позасоціального буття, наближення цього поняття до філософської категорії, бо філософія - асоціальна, духовна основа людської діяльності, а освіта, на нашу думку в сучасному розумінні, це, насамперед, - духовне обличчя індивіда, а також процес актуалізації його духовних поривань для удосконалення адекватних здібностей. Такий освітній духовний простір життєдіяльності розглядається, наприклад, Е.Кассірером («Філософія символічних форм»), К.Г.Юнгом («Глибинна психологія») та У.Еко у вигляді постійного переходу від одного коду - носія живих енергій світу - до іншого. Зараз розвивається і постмодернова ідея осягнення дійсності як прочитання тексту людського досвіду : творити текст – це бути активним в пошуку досконалості. Слово і на терені українських історико-філософських досліджень визначається, певною мірою, принципом мисленнєвої діяльності – рушія освітнього процесу [1,7].

У даній статті розглянемо як власне самі вислови Г.С. Сковороди про освіту в якості повчально- афірмаційних - тобто виголошених як установка проектування бажаних змін в житті –конкретизації на основному при повторенні, удосконаленні пам’яті,( порівнявши з вченням Д. Чижевського), так і опосередкованому підтексті розуміння загальних освітніх настанов - правил «мистецтва життя» у самому світі мови , коли власне сама людина стає словом, ( залучивши підхід В.Гумбольта, М.Бердяєва та О.Потебні ).

При зверненні до афірмацій потрібно підкреслити, що Г.С. Сковорода повсякчас наголошував на великому значенні поняття «освіта» в житті кожної людини. Так у 4-й главі «Вступних дверей до християнської добронравності», трактаті «Вдячний Еродій» філософ проголосив освіту - прагненням до премудрості , припаданням до джерела мудрощів, мистецтва всезагального розуму - основою життєдіяльності, оскільки, безсумнівно, благословенна людина, яка розумом навчається святині - « нема нічого кращого доброго виховання - ні чин, не багатство, ні милість вельмож…» тощо.[ 2,106].

Як і І. Кант, Г.С. Сковорода повсякчас проголошував, що належні моральні настанови педагогіка повинна надати, насамперед, через осягнення духовних засад буття: світу, людини і культури, при чому тільки те знання принесе людині найбільшу користь, яке знайде відгук у поривах її серця та надасть їй друге духовне народження через мовлення. Філософ також визначав поняття «освітянин - вчитель» в розділі «Про наставника» відомого філософського трактату «Жінка Лотова » так: «Посланник від ради Божої є той, хто вчить нравоучінню, вірі, без якої добродіяння – не добродіяння, викорінює злі почуття та сіє слово Боже - сім’я добрих справ» та прирівнював вчителя до цілителя , який вчить або лікує найпотаємніші порухи душі та дає отрокам поради [3.36]. Вчитель, за Г.С. Сковородою, - це, насамперед, «філософ- книжник».

Мудрець виділив також основні методичні прийоми в освітньому процесі - поступовість та наступність у навчанні . У листах 1762 року до М. Ковалинського він писав: « Знаходь годину і щоденно потроху, але обов’язково, підкидай у душу, як у шлунок їжу, слово або вислів, щоб душа росла , а не пригнічувалась,… чим повільніше вивчати, тим плідніше навчання» [4, 229]. Таке повсякчасне зосередження уваги учня - читача на ролі освіті , на нашу думку відповідає і важливій відповідній сентенції праці Д.Чижевського «Етика і логіка»для визначення загального як усукупнення мозаїчних елементів мови в світі як метатексті ( одна з форм даності загального – категорія безпосередності : повторення - ритм відмічання тотожності, повертання до вихідного; стягненість - внутрішнє впорядкування - концентрація, сполученість і рух ) » [5,486-488].

Повторення - мати навчання. Роль пам’яті Г.С.Сковороди взагалі при розшифруванні світових кодів, на нашу думку, дуже значна. Мислитель, наприклад, в «Убогому Жайворонку» наголошував, що вона цілий світ творить, бачить минулі і майбутні діла та навіть співвідносив з еллінським «істина»- тому дуже зле загубити у світі про себе добру згадку. Також Г.С. Сковорода і в «Жінці Лотовій» розглядає пам’ять як вмістилище - домівку думок і слів, та власне як і саму вічність у питаннях: « Хто і що гніздиться в пам’яті твоїй? ... Яка промова формується у цьому твоєму дзеркалі, що ширше від усіх марних і повітряних безодень?» Характерно, що Відповідь – це самостійна дійова особа у розмові з книжником ,яка має власне висловлювання : «А пам’ять твоя де?...у мені» [3, 35].

Дуже слушно, на нашу думку, підкреслити ототожнення Г.С. Сковородою святині і пам’яті в якості показників свідомої самодостатньої особистості, яка живе справжнім життям, виражає себе через мову на противагу нелюду, що говорить нестямно, бо віддалений від Бога.

Повторення - чергування ситуацій для людини при опануванні правил мистецтва життя- самоосвіті ( чижевське повертання до вихідного) у світогляді Г.С. Сковороди відбувається, на нашу думку, через взаємозалежні ситуації ( руху по колу). Так у байці «Кріт та Лінкс» наведений відповідний ряд : менше лікарів - менше хворих; менше золота - менше потреб; менше прав - менше беззаконня тощо (всього 12 залежних порівняльних силогізмів), а в «Наркісі» також подаються такі подвійні порівняльні ситуації як «ти риза, він тіло». «ти привиддя, а він в тобі істина», «ти бруд, а він твій...образ і план [ 6 , 159].

Характерно, що такі певні правила «мистецтва життя»- індивідуального та загального досвіду, філософського спостереження викладалися Г.С.Сковородою - вчителем не лише через конкретні відповідні висловлювання про значення освіти, але й опосередковано- через натяки- життя власне у самій мові як республіці духу, засобу самоактуалізації- самовиховання індивіду. В цьому контексті у освітньому процесі на перший план виходить навчання лінгвокреативному мисленню.

Таке оформлення виховного процесу через мову зайшло вияв і у світогляді О.О.Потебні при розумінні того, що в мові закладений творчий потенціал і кожний акт говоріння – це творчий процес, в якому не повторюється вже готова істина, а народжується нова. Важливе вторинне сприйняття – ацерцепція - участь сильних уявлень у творенні нових думок. [13, 104-155].

Отже, враховуючи вище наведені сентенції щодо значення лінгвокреативного мислення, самостійного філософського буття слів у світогляді Г.С. Сковороди можемо зробити висновок про те, що мовне осягнення світу - самооактивізація людського духу, що має давні традиції , є органічним для Г.С. Сковороди як через власне підкреслення ролі освіти через афірмації, так і опосередковано через правила буття у мові і духовне життя завдяки мові.

Дані аспекти мовної картини світу знайшли виявлення у філософії Д.Чижевського, В.Гумбольта, М.Бердяєва та О.Потебні.

Тема даної статті може продовжитись у аналізуванні конкретних елементів філософії мови як філософії освіти через конкретний розгляд понять семантичної філософії ( наприклад, знак, символ, трансляція тощо) в історичному контексті.

Література:

1. Плахотнюк Н.О. Слово як архетип культури.-К: І-т філософії .-2000.-20с

2.Сковорода Г.С.Вдячний Еродій // Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2.-С103-123.

3.Сковорода Г.С. Книжечка про читання святого письма, названа жінка Лотова//Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К:Обереги,-1994.-т2. -с 34-59.

4.Сковорода Г.С.Листи до М.Ковалинського// Григорій Сковорода.Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2. –С. 226-320.

5.Чижевський Д. Етика і логіка//Історія філософії України. Хрестоматія.

(упорядники М.Ф.Тарасенко та ін.)- К:Либідь 1993.-С.482-498.

6. Сковорода Г.С.Наркіс. Розмова про те: пізнай себе //Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.1.-С.151-195.

7.Сковорода Г.С. Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis , тобто Ікона Алківіадська//Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2. – С.7-33.

8. Гумбольт В. Избранные труды по языкознанию. - М:Прогресс 2000.-С.398.

9. Сковорода Г.С. Ціцерон. Про старість //Григорій Сковорода. Твори у двох томах.-К:Обереги, 1994.-Т.2 .-С.184-187.

10. Титаренко С.А. Языковая личность Бердяева//Науковий часопис НПУ ім.М.П.Драгоманова. Серія 7. Випуск 8(21).-К:НПУ, 2006 .-С.98-106

11.Сковорода Г.С. Боротьба архистратига Михаїла з сатаною про це: легко бути добрим//Григорій Сковорода .Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-Т.2 – С. 61-85.

12. Сковорода Г.С. До Якова Івановича Долганського //Григорій Сковорода Твори у двох томах.-К:Обереги,1994.-т2 –C.349-352.

13. Потебня А.А.Слово и миф.- М: Правда? 1989.-622с.