Політологія / 3.Теорія політичних систем

Лазоряк І.В.

Буковинська державна фінансова академія

Людина як об’єкт і суб’єкт політики

У демократичному суспільстві політика здійснюється для людей і через людей. Тому активна участь особи в політичному житті, роль людини як об’єкта і суб’єкта політики має велике значення.

У політичній науці людина має такі визначення, а саме: „політична людина (особа)”, „суб’єкт політичної діяльності”, „політична особистість”, „політичний діяч”. При всій своїй схожості – ці поняття не є цілком тотожними. У найзагальнішому вигляді під політичною людиною розуміється будь-який громадянин, суспільна поведінка якого безпосередньо чи опосередковано пов’язана з участю у політиці (вибори, політичні рухи, демонстрації тощо) [4].

У міру засвоєння національної культури, рідної мови людина щораз більше адаптується до політичної системи, намагається активно впливати на неї, тобто більшою мірою стає суб’єктом політичного життя. Прагнучи задовольнити свої потреби й інтереси, людина суб’єктивно намагається прямо чи опосередковано долучитися до управління політичними процесами, налагодити для цього зв’язки з політичними інститутами суспільства [1].

Людина не народжується суб’єктом, а стає ним у процесі тривалої політичної соціалізації, постійних зв’язків, певних соціальних відношень з іншими суб’єктами політики [3]. Вона є основним суб’єктом політики, який може активно брати участь у боротьбі за владу, за її реалізацію, впливати на політичні процеси.

Ідеї щодо ролі людини як суб’єкта політики посідають в історії політичної думки особливе місце. Ще Платон і Арістотель підкреслювали значення людини та її політичної діяльності у житті суспільства. Платон прагнув визначити типи людей і відповідно політичні позиції. Арістотель виходив з того, що людина за своєю природою є істотою політичною. Період Відродження і наступні століття показали, що політична особа посідає дедалі вагоміше місце у політичному житті та в системі поглядів на нього [2, с.157]. У XXІ ст. активізація політичного життя у світі загострила увагу до місця, ролі, значення особи як суб’єкта політики, утвердила принцип людського виміру політики. Наприклад, в Україні внаслідок активізації політичного життя виникли сприятливі обставини для динамічної економічної модернізації, реформи політичної системи суспільства, прийняття нових законів, які б закріплювали рівноправність різних форм власності, гарантували б реалізацію положень Конституції України щодо дотримання прав і свобод громадянина. Роль особи як суб’єкта політики визначається й виявляється на соціальному, інституціональному і персоніфікованому рівні. Кожна особа є передусім членом певних соціальних спільностей - класових, етнічних, демографічних, професійних тощо.

З метою задоволення своїх соціальних інтересів особа стає членом певних об’єднань - політичних партій, громадських організацій, долучається до суспільно-політичних рухів тощо.

Передумовою політичної суб’єктності особи є реалізація певних чинників - матеріальних, соціально-культурних, політико-правових.

Матеріальні означають: чим багатше суспільство, тим більше шансів для демократичних форм політичної діяльності особи. Соціально-культурні чинники забезпечують включення особи у певні спільноти, ідентифікацію її із соціально-класовими, етнічними структурами. Політико-правові - це існуючий політичний режим, політична система суспільства, особливості їхнього функціонування. Зазначені чинники дають змогу розкрити потенційні характеристики особи як політично свідомого громадянина, активного політичного діяча або людини, відчуженої від політики, індиферентного споглядача політичних подій [2, с.158].

Людина бере участь у політиці безпосередньо або опосередковано. Безпосередня участь здійснюється через форми прямої демократії: референдуми, вибори, збори тощо. Представницькі форми демократії - парламент, місцеві органи влади, органи партійних та інших громадських організацій - забезпечують опосередковану діяльність особи у політичній сфері.

Саме людина є носієм політичних уявлень, орієнтирів, настанов, мотивів і навичок політичної діяльності. Вона виступає як громадянин — носій політичних прав і обов’язків.

Людину можна також розглядати як об’єкт політики. На відміну від суб’єкта об’єкт політики є підвладною ланкою єдності „суб’єкт – об’єкт політики”, однак це не робить об’єкт пасивним, невпливовим. Його активність виявляється вже в тому, що він обмежує, вимальовує потенційний простір політики, у рамках якого діє суб’єкт. Реалії політичного життя свідчать, що суб’єкт і об’єкт політики часто міняються місцями.

Об’єкт політики є передумовою діяльності суб’єкта, визначає час, простір, обсяг, методи, дії останнього. Отже, взаємозалежність, взаємозумовленість суб’єкта і об’єкта політики у суспільному житті, а також специфіка кожного з них є об’єктивно реальними.

Стаючи суб’єктом політичної діяльності, людина виробляє певний спосіб вирішення життєвих протиріч, усвідомлюючи свою відповідальність перед собою і людьми за наслідки свого рішення. Тобто поняття відповідальності стає ключовим для усвідомлення особистості у громадянському суспільстві.

Особі, як суб’єкту політичної діяльності, властиві здатність взаємодіяти з іншими особами в ім’я загальних цілей, інтересів, цінностей, а також здатність підпорядковувати свої приватні інтереси і способи їх досягнення загальному благу, вираженому в правових нормах [1].

Отже, людину можна розглядати як об’єкт i суб’єкт політики. В першому випадку вона є порівняно пасивним членом суспільства, практично не впливає на політичні процеси на різних рівнях. Будучи же суб’єктом політики, людина бере активну участь в політичних процесах, подіях, відносинах, певною мірою впливає на їх перебіг, використовуючи найрізноманітніші засоби такого впливу та контролю за владою.

Література:

1. Івченко О.Г. Проблема людини у філософії і політології [http://www.nbuv.gov.ua/portal/].

2. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін. – К.: Вища школа, 2001. – 415

3. Політологія: Підручник / Ю.М.Розенфельд, Л.М.Герасіна, Н.П.Осипова, М.І.Панов, О.М.Сахань, О.В.Ставицька. – Харків: Право, 2001. – 636 с.

[http://radnuk.info/pidrychnuku/].

4. Філософія політики: Підручник/Авт. упоряд.: В.П.Андрущенко (кер.) та інші. – К.: Знання України, 2003. – 400 с. [http://www.npu.edu.ua].