Старший викладач Маланій О. Я.

Івано-Франківський університет права

імені Короля Данила Галицького, Україна

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ВІДПУСТОК ЗАКОНОДАВСТВОМ

ДРУГОЇ РЕЧІ ПОСПОЛИТОЇ

В березні 1923 р. Рада Послів Франції, Італії, Англії і Японії прийняла остаточне рішення про передачу Галичини Польщі. З цього часу на території Східної Галичини (Львівського, Станіславського, Тернопільського воєводств) впроваджується польське законодавство.

Тому вважаємо доцільно розглянути питання регулювання відпусток польським законодавством, проаналізувати його впровадження на території Східної Галичини і врахувати правовий досвід Польської держави в галузі трудового права.

Тенденційно трудові відносини на території Східної Галичини у міжвоєнний період висвітлені у працях таких радянських дослідників, як М. Кравець, Ю. Сливка, М. Зільберман, Л. Герасименко, Б. Дудикевич.

Окремі аспекти трудових відносин наведені в наукових дослідженнях Р. Береста (профспілковий рух), О. Дудяка (структура і зайнятість населення), О. Липитчук (компетенція і діяльність судів праці).

Щодо регулювання відпусток, то комплексного дослідження в українській правовій науці на даний час немає.

Мета даного дослідження полягає в аналізі польського законодавства про відпустки у міжвоєнний період.

Українські землі в складі Другої Речі Посполитої в економічному відношенні входили в так звану «Польщу Б», тобто їх не зачіпала індустріалізація, яку Польща провадила на своїх корінних землях – «Польщі А». Тому чисельність промислових робітників у Східній Галичині була незначною. Економічні кризи 1921-1923 рр. і 1929-1933 рр. відбились на становищі Східної Галичини сильніше, ніж на становищі центральної Польщі. Відповідно на наших землях зросла кількість безробітних. Українські робітники переважали в с/г, лісовій промисловості, будівництві, на цегельнях та нафтовій промисловості.

Умови праці, тривалість робочого часу і відпусток регулюються польським законодавством міжвоєнного періоду. 16 травня 1922 р. Міністерство праці і соціального забезпечення видало Закон «Про відпустки для працівників, зайнятих в промисловості і торгівлі», який регулював надання, термін та оплату відпусток [3]. Протягом 20-30-х рр. до цього Закону вносились зміни, тому 25 жовтня 1933 р. Міністерство соціального забезпечення оголосило зведений текст Закону «Про відпустки для працівників, зайнятих в промисловості і торгівлі», який вступив в дію 1 січня 1934 р.

Згідно з даним Законом, працівники зайняті на основі трудового договору в промисловості, торгових закладах, діловодстві, сфері зв’язку і транспорту, готельному бізнесі, комунальному господарстві, гірничодобувній промисловості, медичних та інших закладах, як приватної, так і державної форми власності мали право на щорічну оплачувану відпустку. Робітникам сезонних підприємств також надавалось таке право за умови, що їх праця триває не менше 10 місяців на рік.

Промислові заклади, в яких зайнято менше 4 осіб, не підлягали регулюванню даним Законом. Робітників Східної Галичини дане положення позбавляло права на оплачувану відпустку, оскільки на переважній більшості підприємств Східної Галичини було зайнято менше 4 осіб.

Другий артикул Закону регулював тривалість відпусток. Право на використання оплачуваної 8-денної відпустки мали всі працівники вищеперелічених сфер діяльності за умови безперервної роботи на одному підприємстві. 15-денна оплачувана відпустка надавалась робітникам, які безперервно працювали не менше 3 років. Неповнолітні працівники у віці до 18 років мали право на 14-денну оплачувану відпустку, за умови безперервної роботи на одному підприємстві не менше 1 року [4]. Трудове законодавство України неповнолітнім працівникам надає право на використання оплачуваної відпустки тривалістю 31 день.

В трудовому законодавстві міжвоєнної Польщі існував поділ працівників на фізичних – робітників та розумових – службовців. Становище працівників розумової праці було кращим, ніж робітників. Так, всі працівники розумової праці, зайняті в торгівлі, промисловості і діловодстві мали право на 2-тижневу оплачувану відпустку після 6 місяців безперервної праці в одному закладі. А після одного року – їм надавали 1 місяць відпустки.

Закон чітко регулював поняття безперервного часу праці на одному підприємстві. Перервою в договорі праці, яка б обмежувала право на відпустки не вважалася перерва в разі хвороби, нещасного випадку, виклику працівника на військові навчання.

Працівники гірничодобувної промисловості не втрачали права на відпустку при 14-денній перерві в роботі, яка була пов’язана зі зміною місця проведення робіт і при 21-денній перерві – якщо роботи проводяться в іншому регіоні [2].

Законодавством про відпустки регулювалось також питання втрати права на оплачувану відпустку. Підставами втрати оплачуваної відпустки були: розірвання трудового договору працівником та розірвання трудового договору роботодавцем в односторонньому порядку з причини порушення працівником умов трудового договору. Розмір оплати за час відпустки повинен відповідати оплаті за час праці. Працівник втрачав право на оплату, якщо за час відпустки працював в іншому закладі і отримував там зарплату [1, с. 524].

Графік відпусток складався уповноваженим інспектором підприємства кожного місяця окремо і узгоджувався з керівником підприємства. Якщо робітник не мав можливості використати відпустку за графіком, наприклад у випадку хвороби, то відпустка переносилась на один з трьох наступних місяців. Відпустки нараховували календарно, тобто перший день наступав після останнього робочого. З метою запобігання збитковості виробництва підприємств 50 % робітників повинні використати відпустку від 1 травня по 30 вересня. Але у випадку виробничої необхідності Міністерство соціальної опіки могло зробити винятки щодо такого процентного співвідношення для підприємств, які займаються будівельними, ремонтними роботами, видобутком і зберіганням нафти і газу, а також закладів лікувально-курортної сфери [2].

Як бачимо, у міжвоєнний період трудовим законодавством Польщі були врегульовані питання надання щорічних оплачуваних відпусток, втрати права на відпустку, розмір оплати за час відпустки та тривалість відпусток для різних категорій працівників. Недоліком законодавства про відпустки вважаємо відсутність додаткових відпусток за роботу з шкідливими і важкими умовами праці, а також працівникам з ненормованим робочим днем.

Недотримання законодавства про відпустки тягло за собою штраф в розмірі до 100 злотих або арешт впродовж одного місяця. Незважаючи на це, право на відпустку часто порушувалось, про що свідчать вимоги страйкарів. Особливо відчутно це було в Східній Галичині, оскільки українське робітництво не завжди могло захистити себе в судовому порядку, так як судочинство велось виключно польською мовою, якою потрібно було володіти, як в усній, так і в письмовій формі.

Література:

1. Нараівський Р. Е. Правовий порадник / Р. Е. Нараівський. – Коломия: Рекорд, 1932. – 830 с.

2. Rozporządzenie wydane w porozumieniu z Ministrem Przemysłu i Handlu w przedmiocie wykonywania ustawy z dnia 16 maja 1922 r. o urlopach dla pracowników, zatrudnionych w przemyśle i handlu. // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1923. – № 62. – Poz. 464.

3. Ustawa o urlopach dla pracowników, zatrudnionych w przemyśle i handlu. // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1922. – № 40. – Poz. 334.

4. Ustawa o urlopach dla pracowników, zatrudnionych w przemyśle i handlu. // Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej. – 1933. – № 94. – Poz. 735.