Ковальська Е. М.

Наук. кер. – Пендюр В. В.

Буковинська державна фінансова академія, Україна, м. Чернівці

Господарське судове управління України: стан та правові проблеми

Сучасні вимоги життя до законодавчого забезпечення державної економічної політики України обумовлюють необхідність вдосконалення правового регулювання господарських відносин, модернізації господарського законодавства. Аналіз практики нормотворчої діяльності свідчить про наявність у ній значних вад: прийняття нормативно-правових актів, що не є першочерговими, їх неякісність, недостатня ефективність, нерідко соціальна несправедливість, а також техніко-юридичні недоліки: множинність нормативно-правових актів (тільки за роки незалежності України прийнято понад три тисячі законів) при одночасній наявності прогалин в правовому регулюванні господарської діяльності, суперечливість, колізії між актами Кабінету Міністрів України і законами України, актами Президента України, втручання органів виконавчої влади у сферу виключно законодавчого регулювання економічних відносин і, навпаки, прийняття законодавчих актів з проблем, які мали б бути вирішені на рівні підзаконного їх урегулювання, дублювання норм права тощо. Адже судовий захист прав і охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин залишається одним з найважливіших факторів становлення і розвитку ринкової економіки.

Значна кількість вітчизняних та зарубіжних вчених приділяли свою увагу питанням розвитку судового управління в Україні, зокрема господарського, присвячена значна частина публікацій. Значний внесок у розробку теоретичних та прикладних підходів щодо функціонування господарських судів, діяльність суддів в умовах глобалізації здійснили дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених Юлдашева О. [3], Маляренка В. [2], Григорєва В.[1], Сергієнко О., та ін.

Захист прав та інтересів суб’єктів господарської діяльності виступає основним чинником удосконалення судової системи держави як в аспекті судового устрою, так із погляду судочинства.

У 2009 році місцевими господарськими судами розглянуто 284,6 тисячі звернень учасників судового процесу.

 До Державного бюджету України у звітному періоді сплачено або присуджено до стягнення державного мита в сумі 253 млн. грн. та 711 тис. доларів США, що відповідно у 2,3 разу та 5,7 разу більше, ніж у 2008 році.

Найбільшу кількість справ розглянуто місцевими господарськими судами міста Києва (23,2 тис.), Донецької (12,6 тис.), Дніпропетровської (11,6 тис.), та Харківської (9,2 тис.) областей.

До апеляційних господарських судів у 2009 році надійшло 42,4 тис. скарг та подань, що в 1,2 разу більше, ніж у 2008 році.

Напружено працювала касаційна інстанція. Протягом звітного періоду на розгляд Вищого господарського суду України надійшло 25,7 тис. касаційних скарг та подань, що на 14,5 відсотка більше, ніж у 2008 році.

Показник якості судових актів, ухвалених місцевими господарськими судами у 2009 році, становив 4,3 відсотка проти 3,4 відсотка у 2008 році.

Верховним Судом України у 2009 році змінено та скасовано 1,2 відсотка судових актів Вищого господарського суду України від загальної кількості ухвалених проти 1,4 відсотка у 2008 році [4].

Водночас, вітчизняне правосуддя сьогодні має величезну кількість проблем, зокрема, і системного характеру, що надзвичайно негативно впливають на стан правосуддя в Україні. Зокрема це:

- проблема нерозуміння багатьма носіями політичної влади в Україні ролі й місця суду в демократичній державі як найвищого арбітра при вирішенні суспільних конфліктів, останньої правової інстанції, чиї рішення мають базуватися на принципах справедливості й законності, а не на прагненні задовольнити чиїсь політичні, бізнесові чи вузько приватні інтереси;

- відсутність в Україні цілісної судової системи, яка б функціонувала як єдиний правовий механізм вирішення спорів, і в якій забезпечувалися б єдність судової практики й однакове застосування судами законів;

- непродумані процесуальні норми та норми структурно-інстанційні призвели до того, що одні суди недовантажені, а інші — перевантажені. Якщо за радянської доби тяганиною вважалося не розгляд справи протягом тижнів чи місяця-двох, то зараз справи розглядаються роками. Якщо за радянської доби законність судових рішень вважалася аксіомою, то сьогодні це майже другорядне питання;

- неоднозначними та суб’єктивними є й критерії порушення суддею присяги. Особливо це стосується такої підстави, як недотримання строків розгляду справи. Якщо врахувати, що на одного суддю в окремих судах припадає понад 250 справ та матеріалів на місяць, то шансу на своєчасний розгляд справ у суддів практично немає.

При запровадженні певних змін у судочинстві в першу чергу треба передбачати: принесуть вони суспільству позитив чи негатив. Тобто, перш ніж щось змінювати, треба ґрунтовно вивчити всю проблематику предмета змін. На жаль, проблеми судової системи України ніхто не досліджує. З цих питань в Україні немає не те що науково-дослідного інституту чи якогось центру, а навіть маленької групи людей, яка б вивчала проблематику судочинства хоча б на примітивному рівні.

Як відомо, в кожному правоохоронному відомстві є науково-дослідні інститути, центри, лабораторії тощо. Але нічого подібного немає в судовій системі. За таких обставин реформувати судову систему, не маючи елементарно простих даних про психологію судді та про процеси, явища, тенденції, які існують в судочинстві, важко і небезпечно.

Фактично ті чи інші пропозиції про реформування судової системи України ґрунтуються на якомусь окремому негативному факті, який став відомим суспільству, або якихось прикладах з інших країн світу чи висновках окремих науковців. Але цього явно недостатньо для реформування судової системи держави. За такого реформування народжується щось таке, що або не приживається, або приносить ще більші проблеми [2].

Також не рідкістю стають випадки, коли людині відмовляють у правосудді з причини непідсудності справи – загальний місцевий суд вважає, що спір має розглядати окружний адміністративний, який відсилає до господарського суду, останній у свою чергу повертає справу до загального чи адміністративного суду. У результаті людину пускають по колу, яке інакше як пекельним назвати не можна, вручаючи їй у кожному суді чергову ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі. А водночас набуває поширення практика розгляду справ із порушенням правил підсудності, коли суд бере до розгляду справу, яка йому не підсудна. Яскраво це простежується  на діяльності адміністративних судів.

Таким чином, вивчення стану організації та здійснення судочинства дає підстави для висновку про те, що судами не забезпечується ефективного судового захисту прав, свобод та інтересів громадян, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічних правовідносин від порушень органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами, іншими суб’єктами владних повноважень.

Список використаної літератури

1. Григорєва В. В. Правовий режим судового рішення у господарському процесі: Автореф., дис. канд. юр. наук. - Д. 2009. - С. 18. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser.com.ua.

2. Маляренко В. Проблеми судочинства породжує законодавець/ В. Маляренко // Юридичний вісник України. - 2010.05. - № 18. – С. 12-13.

3. Юлдашев О. Х. Методологічні засади регуляторної політики у сфері господарської діяльності : Автореф., дис. д-ра наук: 12.00.04 – 2009. – С. 23. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://disser.com.ua.

4. Верховна Рада України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.