Про необхідність вивчення психологічних механізмів перцептивних порушень у дорослих та дітей.

Корнієнко В.В., Кузнецов А.В.

м.Дніпропетровськ

В Україні мешкає близько 6500 громадян, які не бачать, а ще значно більше тих, що мають ті чи інші порушення зору. Проблеми реабілітації таких людей викликають як науковий так і практичний інтерес. На сучасному етапі розвитку нашого суспільства створено програми інтеграції в соціум людей з обмеженими фізичними можливостями, всебічної адаптації і їх професійної самореалізації. Але практичнее втілення подібних программ потребує відповідної науково-теоретичної бази та методичного інструментарію.

Аналізуючи праці Л.С. Виготського, А.Р. Лурія, М.І. Земцової, О.М. Леонтьєва, І.М. Сеченова, Є.А. Клопоти та ін., ми дійшли висновку, що приорітетними у більшості досліджень, є пізнавальні здібності, проблеми просторової орієнтації, життєві плани, а також питання трудової реабілітації людей з вадами зору. Було досліджено вплив зорової депривації на перебіг психічних процесів, прояви особистісної сфери, оволодіння комунікативними навичками дітей з вадами зорового аналізатора. Та найменш розробленим у сучасній нейропсихології залишається питання дослідження порушень зорового сприйняття в дитячому віці. За результатами одиничних робіт як в Україні, так і за її межами можна скласти лише поверхневе, часто досить суперечливе уявлення про розвиток психічних функцій та їх порушень у дітей.

Основні положення нейропсихології були сформовані на матеріалі дорослих хворих при поразках зрілого мозку, тому картина психічного функціонування в дорослих має вигляд цілісної та стабільної (А.Р. Лурія,

Є.А. Карпов, О.Л. Ярбус, 1965), що, на жаль, не можна сказати відносно функціональних розладів при поразках мозку, який розвивається,

[А.В.  Семенович, 2002 ].

Л.С. Виготським, 1960 було відзначено [2], що поразки одних ділянок мозку в дітей і дорослих можуть призводити до різних психічних порушень, а подібні порушення часто спостерігаються при різній локалізації вогнищ поразки. А спроби дослідників зробити прямий переніс загальних принципів нейропсихології до дослідження дітей не привели до бажаних результатів.
Разом з тим, вирішення цих питань є дуже актуальною проблемою, оскільки зорово-перцептивні розлади в дітей зустрічаються досить часто й носять стійкий характер. У порівнянні з руховими або інтелектуальними порушеннями, які мають більш наявні прояви, такі розлади часто залишаються непоміченими лікарями або педагогами, але при цьому вони впливають на розвиток системних функцій, загальний інтелектуальний розвиток і шкільну успішність дитини. Та встановити наявність і характер перцептивних розладів іноді можна тільки за допомогою сенсибілізованих нейропсихологічних проб.

Аналіз літературних даних показав, що в дитячій нейропсихології спостерігається багато поглядів стосовно питання класифікації різних варіантів зорових агнозій і їх локалізації в мозковому субстраті [1, 3, 4, 6]. Тому, на наш погляд, буде доцільним наголосили саме на дослідженні психологічних механізмів перцептивних порушень, що дозволить більш цілісно уявити картину розвитку зорового сприйняття і його порушень в онтогенезі. Такі дослідження стануть у пригоді для розробки теоретичних питань загальної, медичної й вікової психології, оскільки будуть спрямовані на вивчення структури перцептивних процесів, їх становлення в ході онтогенезу в тісному взаємозв'язку зі змінами нейрофізіологічних механізмів у мозковому субстраті. Відомо, що нейрофізіологічні механізми піддаються динамічним змінам на різних етапах розвитку людини, а отже мають існувати і якісь приховані психологічні механізми, які призведуть до розуміння порушень зорового сприйняття в дітей з локальними поразками мозку. Для визначення прихованих психологічних механізмів ми бачимо необхідність у:

а) з'ясуванні зв'язку перцептивних розладів з іншими психічними функціями з використанням загальної схеми нейропсихологічного обстеження та вивченні особливостей зорово-перцептивних розладів у дітей при різній локалізації вогнища поразки (топічна діагностика);

б) визначенні ролі різних механізмів порушень зорового сприйняття у дітей з локальними ураженнями мозку;

в) вивченні динамічних і прогностичних характеристик порушень зорового сприйняття в дитячому віці та проведенні катамнестичного обстеження;

г) удосконаленні методів кількісної обробки даних нейропсихологічного обстеження, що дозволить поєднати синдромний і факторний аналізи.

Відтоді, як було відкрито в зоровій корі кішки нейрони-детектори, що вибірково реагують на прості ознаки, одержала поширення концепція, пов'язана з упізнанням образів на основі вроджених детекторів. Вона має під собою реальну фізіологічну основу, бо сигнали з нейронів першого рівня інтегруються на більш складні другого й третього рівнів, завдяки чому створюється основа для сприйняття складних стимулів. У психологічній літературі детекторному механізму відповідає спосіб упізнання шляхом тестування ознак («feature testing»), а одна з гіпотез упізнання образів має назву «порівняння з еталоном» («template matching») [1, 3].

Багато авторів вкладають різний зміст у поняття «еталон», тут воно більше відповідає конкретному шаблону, тобто конфігурація сенсорної інформації повністю відповідає «конфігурації» образа в пам'яті. Тільки за цих умов може відбутися впізнання. Спираючись на цю модель, у пам'яті повинна зберігатися неуявна маса окремих шаблонів не тільки на різні предмети, але й на різні умови пред'явлення одного предмета (освітленість, далекість, обертання й т.і.). З неврологічних же міркувань важко уявити, як усі ці образи можуть зберігатися в нейронних мережах.

Альтернативою диференційованого аналізу й порівняння з еталоном стала теорія формування прототипів [7]. Згідно якої в пам'яті відображаються не конкретні еталони, а деяка абстракція ряду подібних образів, яка й називається прототипом. Прототипи являють собою або середнє з набору зразків, або результат підсумовування ознак, що зустрічаються найбільш часто. Гіпотеза прототипного порівняння більше відповідає процесу пошуку в пам'яті й упізнанню нових образів, які пов'язані із прототипом.

Згідно моделі М.С. Шехтер, який у якості основного механізму зорового впізнання брав упізнання шляхом звірення із цілісним еталоном (цілісність сприйняття тут носить вторинний характер і формується в ході навчання). Впізнання за набором ознак здійснюється за допомогою спеціалізованих механізмів (наприклад, нейрони-детектори). На початку ознаки обробляються послідовно, потім можливий перехід до їхньої паралельної обробки. Детектори окремих ознак конвергують на нейрон більш високого порядку, що відповідає вже на «інтегрований паттерн» імпульсів (модель «гностичних нейронів» )[14].

Таким чином, тісна взаємодія між елементами формує єдину перцептивну структуру і людина у своїй розпізнавальній діяльності починає орієнтуватися на цей інтегральний перцепт. Упізнання ж ознак переходить вже на підсвідомий рівень. За умов утруднення сприйняття або постановці іншого перцептивного завдання аналіз ознак може знову актуалізуватися. Інваріантність упізнання до певних перетворень стимулу здійснюється шляхом формування прототипів як окремих ознак, так і цілого перцепта. На наш погляд, ця схема досить еклектична, оскільки поєднує всі описані вище моделі без їхньої достатньої переробки й інтеграції.

Теорія двох базисних механізмів зорового сприйняття, що розвивається в школі В.Д. Глезера [3], заслуговує на особливу увагу не тільки тому, що вона є найбільш розробленою, але й тому, що намагається представити організацію зорових функцій відповідно до нейрофізіологічних закономірностей і конструкції мозку. Це має важливе значення для нейропсихологічного дослідження зорово-перцептивних функцій. З одного боку, ми бачимо світ, що складається з об'єктів, які виділяються з навколишнього середовища, узагальнено сприймаємо їх незалежно від умов, які постійно змінюються.

З іншого боку, наше сприйняття забезпечує повний конкретний опис предметів з усіма деталями й просторовими співставленнями. Відповідно до цього виділяються два основні механізми зору: інваріантне впізнання форми й упізнання на основі вивчених еталонів (опис просторових співвідношень). Найбільш постійною перцептивною властивістю предметів є їхня форма, бо її легше сприйняти інваріантно за переліком конкретних параметрів і ознак. В.Д. Глезер вважає [3], що інваріантність є наслідком уродженої організації нейронних мереж мозку. Роботу механізму впізнання форми можна пояснити згідно дискримінантного підходу в рамках математичної теорії впізнання. Форма є сукупністю значень конкретних ознак. У багатомірному просторі ознак (аналог нейронних мереж) описуються не стільки самі зображення, скільки відмінності між ними.

У зоровій системі окремі властивості зображення можуть оброблятися по незалежним паралельним каналам. У лівій півкулі оцінка форми й величини (або інших просторових ознак) здійснюється в різних каналах, тобто ми можемо правильно пізнавати форму зображення (образ) незалежно від його розміру, орієнтації, місця розташування й т.п. У правій же немає окремих каналів форми й розміру. Таким чином створюються передумови для абстрактного в левій і конкретного в правій півкулі опису дійсності.

Розглянемо ще питання про поетапне формування перцептивного образа в умовах поступового зняття зовнішніх і внутрішніх перешкод. На наш погляд, цікавим буде з'ясування, відповідності загального вигляду стадії перцептогенезу поліпшенню умов сприйняття фаз розпаду психічних образів у дітей з розладами сприйняття. Численні дослідження [1, 3,] переконливо демонструють поетапний характер формування образа від максимальної згорнутості просторових параметрів стимулу у відчутті до повної відповідності форми й величини образа й стимулу на заключному етапі перцепції («метричний інваріант» [3]). Незважаючи на деякі розбіжності цих етапів при різних умовах експериментів загальними є наступні: аморфна й варіативна структура замкненого контуру; виділення різких зрушень кривизни; грубе відтворення загальної форми при порушеннях пропорцій і кутів; адекватне відтворення форми.

Л.М.Веккер [1] співставив етапи формування образа з ієрархічною матрицею рівнів ізоморфізму як загального принципу впорядкованості сигналу щодо джерела. Так, перша фаза («аморфна пляма» і «мерехтіння форми») є вираженням топологічного ізоморфізму, оскільки варіанти замкнених ліній, що переміняються зберігають відношення сусідства крапок, тобто топологічно інваріантні. На фазі виділення зрушень кривизни відзначається тенденція до збереження прямолінійності, що є вираженням проективного ізоморфізму.

У цілому, на наш погляд, проведення дослідження з питання організації механізмів зорового сприйняття, спираючись на теорії, що органічно поєднують процеси цілісного й подетального впізнання перцептивного механізму має бути цікавим.

Одержані результати дозволять виробити більш тонкий диференційований підхід до перцептивних порушень та виявити якісну своєрідність топічної діагностики в дитячому віці. Вивчення ж прогностичних характеристик і ролі компенсаторних механізмів зорово-перцептивних розладів матиме велике значення для розробки адекватних методів психокорекційної роботи з такими дітьми.

Література

1.Веккер Л.М. Психика и реальность: единая теория психических процессов/ Л.М. Веккер. М.:Смысл, 1998 – 685 с.

2.Выготский Л.С.Развитие высших психических функций/ Л.С Выготский. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960 – 126 с.

3.Глезер В.Д. Зрение и мысль / В.Д. Глезер. Л.: Наука, 1985, 453 с.

4. Запорожец А.В. Формирование восприятия у дошкольников/ А.В. Запорожец. - М. Просвещение, 1968 - 234 с.

5. Клопота Є.А. Я–образ у структурі самосвідомості незрячої людини / Є. А.Клопота // Вісник Харківського державного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Серія: психологія. – Харків: ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2001. – Вип. 8. – С. 104–110.

6. Лебединський, В. В. Нарушения психического развития у детей / В. В. Лебединский. – М.: МГУ, 1985. – 432 с.

7. Лурия А.Р. Основы нейропсихологии/ А.Р. Лурия. - Изд-во Московского университета,1973 – 374 с.

8. Семенович А.В. Нейропсихологическая диагностика и коррекция в детском воздасте/ А.В Семенович. - М.: ACADEMA, 2002 – 158 с.

9. Симерницкая Э.Г. Доминантность полушарий. М., 1976.

10. Функции лобных долей мозга /Под ред. Хомской Е.Д., Лурии А.Р. М., 1982.

11. Хомская Е.Д. Мозг и активация/ Хомская Е.Д. — М., 1972.

12. Хомская Е. Д. Нейропсихология: 4-е издание. Хомская Е. Д. — СПб.: Питер, 2005. — 496 с

13. Цветкова Л.С. Нейропсихологическая реабилитация больных/ Л.С. Цветкова — М., 1985.

14. Шехтер М.С. Зрительное опознание.Закономерности и механизмы/ М.С. Шехтер. — М: Педагогика, 1981 — 264 с.