Экономические науки/10.Экономика предприятия

Студент Налисник А.З.

Науковий керівник Яцюк О.С.

Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу

Вибір антикризових заходів для подолання наслідків світової фінансової кризи в Україні

Глобальна фінансова криза, що розпочалася в 2008 році, до сьогодні продовжує чинити свій негативний руйнівний вплив на всіх рівнях економіки більшості країн – макрорівні, мезорівні, рівні окремих господарюючих суб’єктів, рівні домашніх господарств. На даний час криза призвела до зниження темпів зростання країн, суттєвого скорочення промислового виробництва, обвалу фондових ринків та ряду дефолтів, банкрутств підприємств, паралічу банківських систем, зростання рівня безробіття, завдала шкоди національній безпеці країн, окремим засадам існування та функціонування фінансової системи світу [1].

Особливу увагу необхідно звернути на дві основні ознаки нинішньої кризи. По-перше, її розгортання та розширення відбувалось зі значною швидкістю, криза охопила найбільші економіки світу, як економіки розвинутих країн, так і країн, що розвиваються. По-друге, незважаючи на існуючи індикатори, які попереджали про наближення кризи, ані органи державного управління, ані органи управління приватного сектору країн не вжили необхідних заходів для упередження кризи, швидкого її подолання, що свідчить про недостатній рівень їх обізнаності з різноманітними аспектами проблематики криз.

Факти, викладені вище, вимагають посилення уваги до питання дослідження теоретичних та практичних засад сутності кризи, її природи та особливостей, ознак та характеристик для вчасної діагностики та попередження можливих криз в майбутньому, розробки ефективних антикризових програм подолання та мінімізації наслідків криз.

Оскільки криза, що триває в даний час і в нашій державі, характеризується значною масштабністю (глибиною спаду, його тривалістю), а також неможливістю подолання господарюючими суб’єктами самостійно (на мікрорівні), то її слід аналізувати за критеріями, які стосуються держави, наслідків кризи для держави, залучення державних органів для її подолання.

За вищезазначеними критеріями кризу, що розпочалася в Україні восени 2008 року і триває до сьогодні, можна розглядати як таку, що:

- вимагає втручання органів державного управління;

- створює загрозу національній безпеці та економіці держави;

- потребує втручання Президента України, органу законодавчої влади (Верховної Ради України) та органів виконавчої влади всіх рівнів;

- потребує залучення допомоги міжнародних інституцій та держав для подолання кризи [1].

Відповідно до наведеної оцінки характеристик кризи слід сформувати програму антикризової діяльності. При цьому таку програму можна визначити як комплекс взаємопов’язаних заходів щодо проблемних аспектів діяльності організації, спрямованих на недопущення або подолання кризового стану. Відповідно до поданих в науковій літературі видів класифікації антикризових заходів [2], наведемо та проаналізуємо основні типи таких заходів, які необхідно застосувати в Україні в сучасних умовах.

Отже, за відношенням часу розробки і впровадження заходів до моменту раціонального початку дій антикризові заходи поділяються на превентивні (заходи, розроблені і впроваджені у момент раціонального початку дій, тобто попереджувальні, орієнтовані на недопущення формування кризи) та реактивні (заходи, розробка і впровадження яких відбулася пізніше моменту раціонального початку дій, спрямовані на виправлення кризового стану) [2]. Оскільки час на застосування превентивних заходів був упущений і криза позначилась на стані вітчизняної економіки дуже болісно, то єдино можливими до використання є реактивні антикризові заходи.

За спрямованістю антикризові заходи поділяються на рецесійні (спрямовані на скорочення сфер і масштабів діяльності, вилучення інвестицій, зокрема продаж окремих підрозділів, активів) та наступальні – заходи, що передбачають розвиток сфер та збільшення масштабів діяльності економічних агентів. З огляду на обмежені можливості (в першу чергу, фінансові), вітчизняні господарюючі суб’єкти вдаються найчастіше до рецесійних заходів.

За сферою та терміном впровадження антикризові заходи поділяють на стратегічні (зміни довгострокових цілей, напрямків діяльності, організаційно-правової форми господарювання, власників, організаційної культури, загальної структури господарюючих суб’єктів, їх місця розташування тощо), тактичні (зміни у ресурсному (кадровому, фінансовому, матеріально-технічному) забезпеченні функціонування організації, модифікація виробничої програми) та оперативні (заходи аврального характеру, спрямовані на недопущення банкрутства організації в найближчому майбутньому та найчастіше представлені реалізацією активів підприємства з метою погашення боргів, веденням переговорів з кредиторами на предмет реструктуризації заборгованості). Вітчизняні суб’єкти господарюванні в тій чи іншій мірі використовують усі вище перелічені типи антикризових заходів, проте, слід зазначити, що в довгостроковій перспективі виграють ті, хто значну увагу приділив заходам стратегічного спрямування.

Література

1. Шпачук В.В. Теоретичні засади типологізації криз [Електронний ресурс] / В.В. Шпачук // Науковий вісник Академії муніципального управління, серія «Управління». – №4. – 2010. – Режим доступу:

http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nvamu_upravl/2010_4/33.pdf

2. Дмитренко А.І. Сучасні аспекти класифікації та причин банкрутства / А. І. Дмитренко // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. – Вип. 2(9). – К.: КНЕУ. – 2002. – С. 505-510.