К.е.н., доц. Левицький В.В.

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Формування напрямів забезпечення

соціально-економічної стійкості корпорації

Для вирішення економічно-соціальних проблем в умовах широкого розвитку великомасштабного бізнесу, наявності безлічі взаємопов’язаних та одночасно конкуруючих підприємств, доцільно об’єднання їх у корпорацію.

Корпоративна форма організації підприємництва склалася в кінці XIX ст. та була зумовлена якісними зрушеннями в закономірності розвитку економіки, ослабленням принципів вільної конкуренції, процесами централізації та концентрації виробництва. Вона сприяла суттєвому розширенню джерел залучення фінансових коштів, забезпечивши мобілізацію капіталів, що, в свою чергу, зменшило дієвість різного роду соціальних, політичних та інших ризиків для виживання ефективності функціонування корпорації.

“Корпорація, – писав І. Ансоф, – це широко поширена в країнах з розвиненою ринковою економікою форма організації підприємницької діяльності, що передбачає часткову власність, юридичний статус і зосередження функцій управління в руках верхнього ешелону професійних керівників, що працюють за наймом” [1]. Інакше кажучи, корпорація – це складна соціально-економічна та технічна система, що інтегрує різнорідні ресурси і фактори, людей, підприємства, які об’єдналися для здійснення спільної діяльності та досягнення загальних цілей.

На перших порах корпорація відповідала поняттю великого акціонерного товариства (АТ) як об’єднання вкладників капіталу – акціонерів. В даний час це ближче до об'єднання акціонерних товариств та інших фірм різних сфер діяльності: промислової, комерційної, науково-технічної, маркетингової, збутової [2]. Мета їх об’єднання полягає в розробці узгодженої політики в області спеціалізації та інтеграції виробництва, обсягів виробництва продукції, розподілу ринків збуту, розподілу капітальних вкладень, кооперування в області НДДКР та освоєння виробництва нової продукції.

У сучасній ринковій економіці корпорації відіграють ключову роль. Головне завдання корпоративного управління полягає в збереженні життєздатності, забезпеченні максимально високої ефективності виробництва на основі постійного удосконалення технічного рівня, форм та методів управління, підвищення продуктивності праці як найважливіших умов отримання та нарощування доходів підприємства [1-2].

Проте варто врахувати, що характер та особливості корпорації визначаються не тільки масштабністю її діяльності, а й тим, що вона виступає закінченою формою відділення власності від управління, економічної та юридичної відособленості щодо її засновників та учасників. Це забезпечує корпорації ті очевидні переваги, які визначають її визначальну роль в економіці. Важливе значення має те, що обмеження майнової відповідальності дозволяє залучити до інвестування корпорацій широкі верстви населення, а також сприяє зниженню різного роду ризиків. У той же час відділення функцій управління від власності забезпечує надзвичайну стійкість корпорації як господарського утворення, що існує незалежно від її засновників. Це створює умови для стабільного, орієнтованого на перспективу розвитку та висуває на перший план завдання реалізації довгострокових стратегічних цілей.

Важливе значення має існування розвиненого ринку цінних паперів. Це дає можливість безперешкодного переміщення пайової участі через купівлю-продаж акцій, тобто ліквідності та / або можливості звернути інвестовані кошти в грошову форму, що надзвичайно привабливо для широких мас потенційних інвесторів.

Великі підприємства в особі корпорацій створюються для скорочення різного роду ризиків, збільшення прибутку і досягнення максимального ефекту від своєї діяльності, при цьому використовуються переваги спеціалізації та кооперації виробництва. Вони дають можливість акумулювати більше ресурсів й використовувати їх більш ефективно. Саме при корпоративній формі організації виробництва створюються максимально сприятливі умови для підвищення соціально-економічної стійкості та конкурентоспроможності підприємств.

Вирішальним фактором створення корпорації є зростаюча ступінь диверсифікації виробництва. Вона призводить до того, що в рамках однієї організації збільшується виробничо-технічне та галузеве розмаїття продукції. Крім цього діють й такі фактори, як прагнення до зростання масштабів окремих виробництв, ускладнення ринкових зв’язків, територіальний перерозподіл виробництва, фактор науково-технічного прогресу і технологічної взаємозалежності окремих підприємств та соціальні складові розвитку підприємства. Корпорації володіють широкими можливостями для зниження витрат на одиницю продукції, створення достатньо великих запасів сировини і матеріалів, отримання коротко- та довгострокових кредитів під прийнятні відсотки, організації крупного диверсифікованого інноваційного виробництва; забезпечення за необхідності ефективного механізму внутрішньогалузевого, міжгалузевого та внутрішньофірмового перепливу капіталу.

Тому не дивно, що сучасні корпорації виступають як двигун і прискорювач інвестиційного та інноваційного процесу з одночасним стимулюванням як економічного, так і соціального розвитку. У даному відношенні важливе значення має виділення основних елементів системи, що забезпечують нормальне функціонування корпорації, визначення їх функціональної ролі, тому що в даних умовах підприємства можуть спільно вирішувати завдання, які вони не в змозі вирішити поодинці та забезпечити розвиток не лише економічної складової, а й соціальної для створення моделі соціально-економічної стійкості її діяльності.

Література:

1. Ансофф И. Стратегическое управление / И. Ансофф. – М. : Экономика, 1989. – 489 с.

2. Колот А. Мотивація персоналу : [підручник] / Анатолій Колот. – К. : КНЕУ, 2002. – 337 с.