Терентьєва О.Ю., науковий керівник: расист. Боженьова І.М.

Вінницький торговельно-економічний інститут, Україна

Державне регулювання підприємництва

На сучасному етапі розвитку України, коли трансформаційний спад поступово змінюється структурною перебудовою, паралельно з процесами становлення підприємницького сектору відбувається формування його державного регулювання.

Актуальність даної теми полягає в тому, що державне регулювання підприємництва є напрямом державної політики, спрямованим на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання. Також державне регулювання забезпечує недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, сприяє усуненню перешкод для розвитку господарської діяльності, що здійснюється в межах, що встановлюються законами України.

Метою написання статті є те, що західна економічна наука вже не одне десятиріччя вивчає проблеми та шляхи покращення державного регулювання підприємницької діяльності, в той час як в Україні це питання є досить актуальним. Його вирішення передбачає, насамперед, визначення оптимального ступеня державного втручання у підприємницьку діяльність з тим, щоб з одного боку забезпечити ефективне функціонування приватного сектора економіки та отримання ним високих прибутків, а з іншого – створити передумови для збалансованого росту економіки країни загалом та підвищення рівня добробуту громадян [2].

Зважаючи на проблематичність цього явища, цілком очевидно, що це явище є об’єктом уваги науковців. Дослідження стосовно державного регулювання підприємництва широко висвітлені в працях як вітчизняних, так і іноземних науковців. Найбільш відомі праці з цієї проблематики належать таким зарубіжним авторам як : Й. Шумпер, Л. Лернер, В. Ранзес та І. Менвіс . Також значну увагу цьому питанню приділяють такі українські вчені, як : С. Зеленський, М. Воронов, Л. Безугла, В. Добровольська, В .Скуратівський, Т. Кондратюк, М. Кизим та інші [3].

Державне регулювання підприємництва являє собою сукупність методів впливу держави на діяльність підприємницьких структур із метою сприяння та забезпечення нормальних умов їх функціонування. Об’єктивна потреба регулювання підприємництва зумовлена цілями економічно спрямованої політики на досягнення сталого розвитку держави та її регіонів, яка включає в себе: створенням сприятливих умов для вільної творчої праці та реалізації підприємницької ініціативи; підпорядкування суспільного виробництва потребам та інтересам людей; активізацію та підвищення престижу підприємництва; забезпеченням високої ефективності діяльності підприємницьких секторів [1].

Насамперед, держава здійснює регулювання підприємницької діяльності через законодавче забезпечення, а саме шляхом свободи конкуренції, захисту споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Базою цього забезпечення є законодавчі та інші нормативно-правові акти, відповідні норми цивільного, кредитно-фінансового, податкового, адміністративного, трудового та інших галузей чинного законодавства, основними з яких є Закони України «Про підприємництво», «Про власність», «Про підприємства України», «Про господарські товариства», що були затверджені ще 1991 року та безперечно потребують серйозного перегляду. Крім того, виникла об’єктивна необхідність ухвалити низку нових нормативних та інструктивних документів, зокрема Закони України : «Про державну підтримку підприємництва», «Про приватну власність», «Про ліцензування», «Про малі підприємства», «Про кредитні спілки» тощо.

Правова регламентація , відповідно до статті 12 Господарського кодексу, передбачає кілька засобів регулюючого впливу держави на суб’єктів господарювання. Основними засобами регулюючого впливу є : державне замовлення, державне завдання, ліцензування, патентування, застосування нормативів на лімітів, надання інвестиційних та податкових пільг, дотацій тощо [1].

До першої групи засобів державного регулювання у Господарському кодексі України включено державне замовлення і завдання (ч.1 ст. 13). Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності. Державне завдання являє собою обов’язковість виконання всіма суб’єктами господарської діяльності.

До другої групи засобів включено ліцензування, патентування та квотування, які спрямовані на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. Згідно зі ст. 14 кодексу, ліцензування являє собою видачу і переоформлення чи анулювання документів державного зразка, які засвідчують право суб'єкта господарювання на здійснення зазначених в них видів господарської діяльності протягом визначеного строку при виконанні ліцензійних умов. Основними принципами державної політики у сфері ліцензування є: забезпечення рівності прав, законних інтересів усіх суб'єктів господарювання; захист прав, законних інтересів та здоров'я громадян, захист навколишнього природного середовища та забезпечення безпеки держави; встановлення єдиного порядку ліцензування господарської діяльності на території України; встановлення єдиного переліку видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Патентування підприємницької діяльності суб'єктів господарювання може здійснюватися у сферах, пов'язаних із торгівлею за грошові кошти (готівку, чеки, а рівно з використанням інших форм розрахунків та платіжних карток на території України), обміном готівкових валютних цінностей (у тому числі операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, і з платіжними картками), у сфері грального бізнесу, побутових послуг та інших визначених законом сферах.

Відповідно до Закону України "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" від 23 березня 1996 р., патент — це державне свідоцтво, що засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на здійснення певних видів діяльності.

Патентуванню підлягають такі види підприємницької діяльності як: торгівля за готівкові кошти та інші готівкові платіжні засоби з використанням кредитних карток на території України; обмін готівкових валютних цінностей; послуги у сфері грального бізнесу та побутові послуги.

В свою чергу квотування – це метод кількісного обмеження ввезення (вивезення) товару наданням ліцензії та забороною неліцензійних операцій. Квотування здійснюється шляхом встановлення режиму видачі індивідуальних ліцензій, причому загальний обсяг експорту (імпорту) за цими ліцензіями не повинен перевищувати обсягу встановленої квоти [6].

До третьої групи засобів державного регулювання підприємництва відносять сертифікацію і стандартизацію. Необхідність реформування стандартизації і сертифікації є однією з визначальних умов гармонізації правових та організаційних засад стандартизації та підтвердження відповідності в Україні з вимогами Угоди з технічних бар'єрів у торгівлі.

Сутність стандартизації полягає у встановленні правил, загальних принципів та характеристик для загального і багаторазового застосування з метою захисту життя, здоров'я та майна людини, охорони довкілля та усунення загрози для національної безпеки. Крім того, метою стандартизації є створення умов для раціонального використання всіх видів національних ресурсів та відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, сприяння науково-технічному прогресу та міжнародному співробітництву, а також створення умов для усунення невиправданих технічних перешкод у міжнародній торгівлі.

Сертифікація у сфері, в якій вимоги до продукції та умови введення її в обіг регламентуються законодавством, є обов'язковою для виробника, постачальника чи уповноваженого органу з сертифікації. Обов'язкова сертифікація проводиться згідно з вимогами технічних регламентів з підтвердження відповідності. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері підтвердження відповідності в Україні є державна система сертифікації – УкрСЕПРО [4].

Регулювання підприємництва держава може проводити також шляхом впровадження податкової та фінансово-кредитної політики, яка включає встановлення ставок податків і відсотків за державні кредити, податкові пільги, ціни та правила ціноутворення, валютного курсу, розміру економічних санкцій.

Особливе місце серед фінансових важелів належить державному кредитуванню підприємництва, що має цільовий та пільговий характер. Насамперед державний кредит надається на конкретні цілі, визначені в державних економічних програмах, і є значно вигіднішим проти приватних кредитів для підприємницьких структур і за величиною процентної ставки, і за вимогами щодо забезпечення кредитів, і за термінами та порядком їх повернення.

Формуючи податкову політику в сфері підприємницької діяльності, державі потрібно дотримуватися принципу соціальної справедливості. Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків існує певна залежність. Причому збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів із бюджету. Але темпи зростання фінансованих із бюджету суспільних благ відстають від темпів зростання рівня оподаткування.

Отже, можна зробити висновок, що держава та державні органи на різних рівнях впливають на підприємництво по-різному, тому результати її здійснення залежать від методів та засобів державного регулювання. Держава встановлює „правила гри” у сфері підприємницького сектору, у межах яких суб’єкти підприємництва мають право вибору та певну свободу [5].

Наразі державне регулювання підприємництва не є досконалим, тому воно потребує ряд заходів для покращення ситуації, серед яких : розвиток малого та середнього бізнесу, гарантування недоторканості майна, реформування податкової системи, а також зміна законодавчої бази.

Література

1. Безугла Л. С. Механізм державного регулювання підприємницької діяльності. / Л. С. Безугла // Інвестиції : практика та досвід. - 2011. - № 6 . – С. 89 - 92.

2. Воронов М. П. Державне регулювання підприємництва: досвід України та ЄС. / М. П. Воронов, І. В . Дихнич // Статистика України. – 2011. - № 2. – С. 88 – 92.

3. Сабіна Н. Ю. Державне регулювання підприємництва як один із напрямів економічної соціалізації в Україні. / Н. Ю. Сабіна // Економіка та держава. – 2011 – №2. – С. 65 - 67.

4. Добровольська В. Окремі засоби державне регулювання підприємництва та їх правова регламентація. / В. Добровольська // Господарська право. – 2007. - № 4 . – С. 82 - 85.

5. Яковенко Р. В Державне регулювання підприємництва в Україні. / Р. В. Яковенко, Д. Д. Снастіна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2010. – № 3 . – С. 25-28.

6. Господарський кодекс України від 16 січ. 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради. – 2003. – № 19 - 20. – Ст. 144.