Р.Р. Августин

Львівська комерційна академія

 

ІВАН ФРАНКО ТА феномен українського господарського поступу

 

Неоінституціальний методологічний інструментарій зумовив аналіз відношення українського партійного політикуму до проблеми формування національного підприємництва.

Революційні події 1848 р. розбудили політичну та національно-господарську  свідомість українців. Священники провадили у селах товариства тверезості, при яких існували каси взаємодопомоги та громадські шпихліри, що були спробами подолати залежність селянства від лихварів-чужинців та розвивати серед селянства нахил до самодопомоги.

Заснування „Народної Торговлі” 1883 р. стало початком нового етапу у економічному відродженні українців краю. До цієї важливої справи долучилися як представники москвофільства, так і народовці серед яких чільне місце належало одному із патріархів господарського відродження Василю Нагірному.

Серед пріоритетів господарсько-інституційного поступу українців краю, сформульованих у виступі Нагірного на другому Народному вічі русинів 17 червня 1883 р., текст якого написав Іван Франко, ставилося завдання заснування позичкових кас і шпихлірів та підтримка національних економічних і наукових товариств.

Русько-українська радикальна партія стала першою українською політичною партією  європейського зразка, з програмою, масовою організацією і реєстрованим членством.  У програмі РУРП прийнятої у жовтні 1890 р. віддзеркалилися ідейні розходження між фракціями «молодих» радикалів та Франка і Павлика. Результатом дис­кусії стало ухвалення компромісного рішення про поділ програ­ми партії на дві частини: максимальну та мінімальну. В основу максимальної частини програми було покладено дея­кі загальні соціалістичні ідеї, в мінімальній частині ставилися вимоги проведення економічних реформ, які б стримували пролетаризацію села та зміцнювали селян­ські індивідуальні господарства (запровадження прогресивного податку із збереженням вільного від оподаткування мінімуму існування; заборона продажу землі селянина-боржника; заборона дальшого поділу громадської власності   тощо).

В грудні 1899 р. у Львові з ініціативи Михайла  Грушевського та Івана Франка створено нову політичну партію на загальнополітичній демократичній платформі - УНДП. Франко написав проект програми пової партії, у якій наголошував на тому, що вся земля, як основа для всякої продуктивної праці, торгівля, фінансово-кредитна справа, має знаходитися у руках народу. Економічна програма містила такі вимоги: державний викуп іпотечних боргів через поступове удер­жавлення кредитових інституцій; ліквідація всіх безпосередніх і посередніх податків і вста­новлення „загального прогресивного податку доходового, маєт­кового і спадкового", звільнення від податку мінімуму існу­вання, а також необхідних до життя предметів споживання.

Очевидно, що еволюція галицького політикуму та його бачення економічних проблем концентровано віддзеркалилась на діяльності Івана Франка як політика, так і вченого-економіста. Під ідейним впливом Івана Франка виховувалося нове покоління української інтелігенції, яка позбавлялася культурницької обмеженості і провінційності, догматизму і доктринерства, виходила на розуміння загальноукраїнських і загальноєвропейських проблем, у якому питання господарського поступу та формування його осердя - українських господарських інституцій займали одне із чільних місць.

 

Іван Франко Започаткував наукове дослідження формування інституційного поля національних економічних організацій. Власне він спричинився до формування ідейних засад національної господарської саморганізації до виникнення «Народної Торговлі», будучи автором промови на народнім вічі 1883р., яку виголосив Василь Нагірний. Для І. Франка національний інтерес завжди був головним, а тому з цих позицій він оцінював розвиток української економічної думки, її постаті й теорії. І. Франко охопив аналізом тривалий історичний період і основні напрями в історії української економічної думки. Його глибокі і принципові оцінки не втратили свого науково-пізнавального значення й досі.