Загородня І.О., асист. Сусіденко Ю.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Інфляційні процеси в Україні, їхні наслідки та шляхи подолання

Актуальність даної теми зумовлена тим, що уже кілька десятиліть вчені намагаються знайти швидкі шляхи подолання інфляційних процесів. Для України, дане питання постає особливо гостро, оскільки за роки Незалежності так і не знайдено ефективного методу подолання інфляції. Майже завжди інфляція призводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. В результаті росту цін відбувається зниження конкурентоспроможності національних товарів, внаслідок чого зростає імпорт і зменшується експорт, банкрутують національні виробники, росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон, а це сприяє зниженню політичної стабільності у суспільстві, зростає соціальна напруженість [2, с. 23 ].

Явище інфляції серед вітчизняних та російських науковців досліджували: В. Беседіна, А. Гальчинського, В. Гейця, А. Гриценка, А. Іларіонова, С. Корабліна, С. Лушина, Т. Кричевську, О. Мельник, Ю. Семенова, А. Савченка та ін. Всі вони намагались знайти ефективні методи боротьби з нею.

Інфляція - процес знецінення грошей унаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою. Зовні вона проявляється у зростанні загального рівня цін та зниженні купівельної спроможності грошей.

Основним показником інфляції в країні є коефіцієнт інфляції, або індекс споживчих цін, який характеризує загальну зміну цін на товари і послуги у поточному періоді у порівнянні з минулим.

Досвід багатьох економік світу і власний досвід уже понад двадцятирічного розвитку України як незалежної держави засвідчує, що стабільне економічне зростання, крім інших передумов, має ґрунтуватися на створенні низькоінфляційного середовища [3, с. 8].

Як показує аналіз, останніми роками можна спостерігати суттєве прискорення інфляційних процесів на споживчому ринку, що вказує на існування суттєвих дисбалансів в економіці [2, с. 26]. Ситуація, що склалась в Україні, не викликає радості ні в уряді, ні в громадян. Влада має зробити все, щоб зупинити ріст темпів інфляції, тому що це може призвести до найнепередбачуваніших наслідків. Інфляція знецінює надходження від оподаткування, погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність через високий рівень безробіття. Існує ще один важливий аспект інфляції: вона порушує інвестиційний процес, а гіперінфляція його фактично руйнує. Виробники повинні оновлювати устаткування, технології, прагнути до розширення виробництва. Для цього потрібно нести інвестиційні витрати. Але інфляція швидко знецінює відрахування та інші заощадження, що призначаються для інвестиційних цілей.

Однак інфляція може принести вигоду окремим групам економічних суб’єктів в певних економічних ситуаціях. Одержувати вигоду від інфляції можуть перш а все ті, кому в цих умовах вдається збільшувати свій дохід швидшими темпами, ніж відбувається процес інфляції. Вигоди від несподіваної інфляції можуть одержати позичальники. Ті, хто користується позикою в період непередбаченої інфляції, повернуть кредиторові гроші, що володіють меншою купівельною спроможністю [2, с.24-25].

Як і очікувалося, базова та споживча інфляція у 2012 році продовжили зниження відповідно до 5.3% та 1.9% (0.1% та 0.3% за березень). Це сталося завдяки стриманій монетарній політиці у попередні періоди, а також високому врожаю сільгосппродукції та дії вторинних ефектів від зниження цін на сирі продукти у 2011 році. Істотний вплив на зниження темпів інфляції мало також

стримування тарифів на послуги, котрі регулюються адміністративно [3, с. 9].

Успіх антиінфляційних заходів в Україні передусім залежить від національної злагоди. Важливо, щоб Верховна Рада не приймала рішень, пов’язаних з додатковими асигнуваннями, Кабінет Міністрів припинив затвердження нових дорогих проектів, профспілки утримувалися від вимог підвищення заробітної плати, підприємці зобов’язалися не підвищувати ціни, а Національний банк дотримувався емісійного ліміту [2, с. 22].

Як складова єдиної державної економічної політики монетарна політика спрямована на забезпечення стабільності цін, зайнятості населення і зростання реального обсягу виробництва та може пом’якшити негативний вплив світової кризи на вітчизняну економіку [5, с. 41].

Сучасна монетарна політика Національного банку дедалі більше концентрується на контролюванні інфляційних процесів. З одного боку, це пояснюється законодавчим зобов’язанням, покладеним на Національний банк щодо забезпечення цінової стабільності в державі. З другого боку, є чітке розуміння щодо втрат для бізнесу й населення від високої та нестабільної інфляції [3, с. 8].

В умовах зростання невизначеності на зовнішніх ринках та у зв’язку з перевищенням у середині 2011 р. базовим ІСЦ цільового рівня 7,9% ( у червні-вересні) НБУ був змушений проводити помірно жорстку грошово-кредитну політику, спрямовану на зменшення інфляційного й девальваційного тиску на обмінний курс гривні. Посилення норм обов’язкового резервування стримувало значний обсяг вільної банківської ліквідності [5, с. 41].

На довгострокову перспективу зменшення рівня інфляції можливе шляхом підвищення ефективності виробництва, яке вимагає впровадження інноваційних технологій, що потребують значних інвестицій та часу. У короткостроковій перспективі це може посилити інфляційний тиск. Поряд з цим, Уряд разом з НБУ має проводити узгоджену політику, щоб конструктивні дії однієї інституції не нівелювалися діями іншої інституції [2, с 26].

Слід зауважити, що забезпечення цінової стабільності в сучасних умовах української економіки є завданням не лише Національного банку, а й уряду. Наявність у структурі споживчого кошика значної частки товарів та послуг, ціни на які регулюються адміністративно, а також значна кількість структурних диспропорцій в економіці, які суттєво впливають на зростання цін, потребують саме спільних зусиль Національного банку та Кабінету Міністрів для забезпечення контролю над інфляцією [3, с. 8].

Вагомим інфляційним чинником стало зростання доходів населення: збільшення середньої заробітної плати та підвищення соціальних виплат, зокрема розміру пенсій, та здійснення інших виплат. Головним чинником, який спричинив таку інфляційну динаміку, стали ціни на продукти харчування. Ціни на них зростали в усьому світі, проте в Україні темпи зростання роздрібних цін на продовольство були одними з найвищих. В той же час головним джерелом інфляційних ризиків є падіння курсу гривні. Навіть за умов стабілізації валютного курсу в діапазоні 8,0-8,3 грн. за долар США ціни на імпортовані товари зростатимуть і надалі при закупівлі імпортерами продукції вже за цінами відповідно до змін валютного курсу [2, 22].

Важливою проблемою, яка потребує вирішення, для України взагалі та Національного банку зокрема, є створення фундаментальних умов в економіці та проведення такої політики, які б забезпечували цінову стабільність у довгостроковому періоді. Проблема забезпечення цінової стабільності в довгостроковому періоді безпосередньо залежить від вибору оптимального для економіки монетарного режиму.

Встановлення більш прямого контролю за майбутньою інфляцією та обмеження її мінливості може суттєво поліпшити інвестиційний клімат, обмежити втрати від інфляції та підвищити потенційний рівень випуску продукції в Україні. Для цього монетарна політика Національного банку має стати активнішою та гнучкішою [3, с. 9-10].

Керування інфляцією є найважливішою проблемою грошово-кредитної і економічної політики взагалі. При всій значущості скорочення державних витрат, поступового зменшення грошової емісії необхідне проведення широкого комплексу антиінфляційних заходів. Серед них – стабілізація і стимулювання виробництва, вдосконалення податкової системи, створення досконалої ринкової інфраструктури, підвищення відповідальності підприємств за результати господарської діяльності, зміна обмінного курсу грошової одиниці, проведення певних заходів з регулювання цін та прибутків [2, с. 27].

У 2010 році були схвалені зміни до Закону “ Про Національний банк України ”, (стаття 6) якими визначено, що досягнення та підтримка цінової стабільності є пріоритетною ціллю монетарної політики. Основним завданням на сьогодні в Україні є практична реалізація норми цього закону [3, с. 8 ].

Отже, інфляція - це зростання загального рівня цін у країні впродовж певного періоду часу, що супроводжується знеціненням національної грошової одиниці. Політика дезінфляції супроводжується зниженням реального обсягу національного виробництва і зростанням рівня безробіття. Для недопущення інфляції уряд країни розробляє антиінфляційну стратегію, основними складовими якої є: ефективна монетарна політика, впорядкування державних фінансів і скорочення дефіциту державного бюджету, раціоналізація структури національної економіки та зовнішньоекономічної діяльності. Ефективна монетарна політика передбачає щорічний приріст грошової маси темпом, який не надто перевищує темп зростання національного продукту. Впорядкування державних фінансів означає поступове скорочення бюджетного дефіциту з перспективою його повної ліквідації.

Література:

1. Волошенко А. В. Дослідження інфляціє утворюючих чинників в Україні // Актуальні проблеми економіки. – 2011. − №9. – С. 83-91.

2. Марцин В. С. Інфляційні процеси, причини їх виникнення та шляхи подолання в Україні // Регіональна економіка. – 2012. − №1. – С. 21-29.

3. Петрик О. Інфляція в Україні та її прогнозування в Національному банку // Вісник Національного банку України. – 2012. − №5. – С. 8-12.

4. Попов В. Українська економіка в параметрах інфляції та безробіття // Економіка України. – 2011. − №11. – С. 69-79.

5. Селівестов В.В. Аналіз впливу окремих інструментів монетарної політики на темпи інфляції в Україні // Фінанси України. – 2012. − №4. – С. 41-49.