С.Ю. Гумельник

Миколаївський міжрегіональний інститут розвитку людини ВНЗ ВМУРоЛ «Україна», Україна

Зарубіжний досвід оцінки кредитоспроможності позичальників комерційних банків

Кредити є одним із найбільш прибуткових активів і формують, як правило, найбільшу частину доходів банку. Проте кредитна діяльність не є винятком із загального правила щодо залежності між доходами і ризиком. А це означає, що висока дохідність неодмінно супроводжується підвищеним ризиком, тому кредитні операції залишаються найбільш ризиковою складовою активів комерційного банку.

Надто ризикована кредитна політика комерційного банку є однією з основних причин, що призводить до його банкрутства. У сучасних умовах вітчизняні банки змушені постійно вдосконалювати стратегію та тактику своєї кредитної діяльності. У зв’язку з цим актуальним за сучасних тенденцій розвитку банківського сектору є аналіз і управління кредитним ризиком з метою зниження його рівня.

Серед інструментів з мінімізації ризику в кредитній діяльності банку чільне місце посідає оцінка кредитоспроможності позичальників. Реальні висновки і пропозиції за результатами аналізу кредитоспроможності позичальників дозволяють уникнути невиправданих ризиків при проведенні кредитних операцій. Точність оцінки важлива і для позичальника, адже від неї залежить рішення про надання кредиту та про можливий його обсяг.

У світовій практиці використовують різні моделі визначення кредитоспроможності позичальника, які можна поділити на чотири групи:

1. Перша група. Базується на проведенні аналізу фінансової звітності.

2. Друга група. Доповнюється ще й іншими характеристиками позичальника щодо виконання кредитних зобов’язань за попередні періоди діяльності.

3. Третя група. Моделі даної групи визначають кредитоспроможність за методами актуарної математики.

4. Четверта група. Базується на визначенні ринкової вартості позичальника. Однак достатньо розвинений ринок облігацій існує лише в США, натомість, як фондовий ринок України лише зароджується, що свідчить про недоцільність запровадження зазначеної моделі вітчизняними комерційними банками.

Нами проаналізовано декілька методик, що набули найбільш широкого розповсюдження у світовій практиці.

Зазвичай, кожен банк самостійно визначає методи оцінки кредитоспроможності позичальника. В англомовних країнах до сьогодні найбільш поширеним був принцип «три - сі». Відповідно до цього підходу враховують такі характеристики, як репутація (character): компетентність, порядність позичальника, аналізують погашення заборгованості за раніше одержаними кредитами; здатність (погашення зобов’язань) (capability): беруть до уваги досвід, кваліфікацію, компетентність менеджерів, джерело погашення кредиту; капітал (capital): розглядається вартість активів, забезпечення та ринкова вартість майна позичальника, що є підставою для визначення спроможності позичальника розрахуватися за кредит у разі погіршення фінансового стану.

Також застосовується так званий метод CAMPARI: клієнт (customer) та можливість (ability) – розглядається компетентність, кредитна історія та порядність позичальника; кошти / маржа (means) – відображає банківський ризик та загальний рівень відсоткової ставки; цілі (purpose) та розмір кредиту (amount) – цілі, на які видається кредит, повинні відповідати розмірам потреби; погашення (repayment) – аналіз можливості клієнта вчасно розрахуватися за наданий кредит та відсотками за його використання; страхування (insurance) / забезпечення – вартість забезпечення має відповідати сумі кредиту.

Недосконалість існуючих методів є поштовхом до створення нових, одним з яких є MEMO-RISK, що передбачає два етапи. Перший етап – MEMO: менеджмент (management), досвід (experience), ринок (market), функціонування бізнесу (operations). Основна увага на цьому етапі приділяється компетенції та кваліфікованості керівника, стану й перспективам розвитку ринку, системі розподілу товарів, послуг, загальній діяльності підприємства. На другому етапі – RISK увага звертається на здатність проведення розрахунків з урахуванням змін на ринку чи підвищення відсоткових ставок, вартості забезпечення та рівень контролю.

Отже, існують різні методики оцінки ризику втрати кредитоспроможності позичальника як у світовій практиці, так і в Україні. Нині Національний банк України (НБУ) не пропонує універсального підходу, а лише визначає напрямок оцінки, що надає можливість кредиторам запроваджувати власні розробки.

На наш погляд, такий підхід має як позитивні, так і негативні аспекти. Зокрема, надаючи можливість власного вибору та розвитку, НБУ сприяє запровадженню нових моделей ризик-менеджменту. Проте існує висока ймовірність неврахування кредиторами попереджувальних ознак погіршення фінансового стану позичальників, або навпаки, це може бути приводом помилкової відмови потенційному клієнту.