Економічнi науки/1. Банки і банківська система

Поздняков Є. М., аспірант

Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Михайла Туган-Барановського

Дискусійні аспекти створення санаційного банку в Україні

Світова фінансова криза наслідком якої було посилення тенденції до зростання рівня проблемної кредитної заборгованості, зниження реальної вартості активів, викликала значне погіршення ліквідності банківського сектора економіки, що супроводжувалося збільшенням збитків та різким зростанням обсягів вилучених вкладів. Така ситуація зумовила масове погіршення платоспроможності кредитних організацій та, як наслідок, призвела до неспроможності банківської системи розподіляти фінансові ресурси.

Саме цьому важливе практичне значення має розробка сучасних підходів до вдосконалення організації управління проблемними кредитами на основі системи організаційно-правових та адміністративних заходів.

Світова практика виробила дві основні системи управління проблемними активами – централізовану і децентралізовану. У першому випадку, що найчастіше використовується, провідна роль в реструктуризації проблемної заборгованості відводиться державним агентствам (компаніям), що створюються для викупу й управління проблемною заборгованістю, у другому – самим банкам.

Практичний досвід використання централізованої системи в багатьох країнах світу показав, що успішніше вони функціонували там, де [1]: забезпечена політична й економічна стабільність, існує порозуміння і взаємодія між гілками влади; управління активами здійснювали спеціалісти комерційних організацій, а не уряду чи урядових компаній; був нижчий рівень законодавчого захисту боржників; банки самостійно проводили активну фінансову й операційну реструктуризацію; було забезпечено своєчасність і оперативність реагування банків та державних органів на виклики кризи, а також якісний банківський нагляд і регулювання.

Актуальність проблеми "поганих боргів" у банківській системі України визнається як учасниками ринку, так і представниками Національного банку й органів державної влади. Ідея створення санаційного фінансового інституту в Україні не нова. Декілька років тому на фінансовому ринку серйозно обговорювалася перспектива організації такої установи на базі ліквідовуваного Іпобанку. Пізніше були пропозиції щодо створення аналогічної структури на базі Укрпромбанка. Національний банк навіть подавав в Кабінет міністрів заявку з проханням виділити кошти для санаційного фінансового інституту.

Сьогодні Національний банк України продовжує наполягати на створенні санаційного банку. Відповідна ідея закладена в однойменному законопроекті №8586 під авторством депутатів фракції Партії регіонів Володимира Наконечного та Юрія Каракая. Документ прийнятий в першому читанні і, за інформацією видання "Комерсант Україна", активно допрацьовується до другого.

Згідно законопроекту санаційний банк повинен зайнятися роботою з проблемними активами банків, які функціонують у звичайному режимі і з тимчасовою адміністрацією, а також ліквідованих установ. Зокрема, він зможе купувати проблемні борги, одержувати платежі по них, відчужувати і проводити аукціони з продажу активів. Визначати вартість активів повинен буде незалежний оцінювач. Безкоштовно борги можуть переводитися тільки з ліквідованих установ. Слід зазначити, що на відміну від звичайних кредитних установ, керівні посади в санаційної банку можуть займати тільки службовці НБУ. Нагадаємо, вимога створити "банк поганих активів" передбачена меморандумом з МВФ. Фонд запропонував трансформувати в такий заклад "Родовід Банк", обмеживши його в прийомі депозитів. При цьому в нього планувалося перевести проблемні кредити Укргазбанку і банку "Київ".

На думку багатьох учасників банківського ринку, модель банку погано опрацьована авторами і не досягне поставлених цілей. Загалом ідея створення державного «банку проблемних боргів» має як прихильників, так і критиків. Вважаємо, що найбільш доцільним для України для вирішення проблеми управління проблемною кредитною заборгованістю є поєднання зусиль держави й самих комерційних банків та створення спеціалізованого агентства по роботі з проблемною заборгованістю. При цьому обов’язковою умовою має бути прийняття відповідного закону та наявність регуляторного впливу з боку держави (в особі НБУ, Держфінпослуг та інших владних інститутів). Найімовірніше, це буде недержавна організація, яка увійде на правах члена до корпорації великих банків і згодом розширить своє поле діяльності на інші банки. Хоча доцільною була б також участь держави з її фінансовими ресурсами і потужними адміністративними важелями [2].

Проведене дослідження дозволило дійти таких висновків. По-перше, в цьому випадку навантаження на державний бюджет буде істотно меншим, ніж при створенні державного госпітального банку. Разом із тим значно меншим буде й ризик недостатності ресурсів для викупу всіх проблемних активів. Як наслідок – можна охопити всі банки або забезпечити об'єктивність їх відбору. По-друге, таким чином держава піклується про банківську систему, беручи на себе частину витрат. Решту беруть на себе банки, що надалі має стимулювати їх до поліпшення ризик-менеджменту. Створення «санаційного» банку як основи централізованої системи управління проблемними кредитами є досить привабливим і складним завданням, яке потребує комплексної проробки.

Література

1. Міщенко В. Удосконалення управління проблемними активами банків / Міщенко В. // [Електронний ресурс].– Режим доступу: <httр://librari.іf.иа/аrticles/ aryikle-37>

2. Хандриков А.А. Международный опыт управления проблемными активами [Текст] / А.А. Хандриков // Финансы и кредит. – 2003. – № 15. – С. 61-66.