Економічні науки/ 1. Банки і банківська система.

Борщ М. В., студентка IV курсу

Вінницький національний технічний університет України

Історія формування платіжних систем в Україні.

Формування платіжних систем в Україні ще не досягло свого кінцевого етапу. На ринках України досі формуються платіжні системи, котрі відповідають вимогам певних суб’єктів економічної діяльності. Незважаючи на широку популярність електронних платіжних систем серед молодого покоління користувачів, вона не досягла значного прориву на українському ринку і наразі знаходиться на етапі агресивного розвитку.

Дослідженням історії формування платіжних систем в Україні займались такі фахівці як Кравець В. М., Ющенко В.А., Лисицький В.І., Вовчак О. Д., Шпаргало Г. Є., Андрейків Т. Я., Коваль Н. О., Борщ М. В. та інші.

Передумовами створення електронних платіжних систем стали внутрішньодержавні платіжні системи, що були створені ще на початку 90-х.

Першим етапом в історії розвитку платіжних систем можна вважати реорганізацію банківської системи у 1988-1991 роках. Оскільки саме на даному етапі з’являються клієнти, що потребують нової платіжної системи з огляду на початок розвитку ринкових відносин. Незважаючи на це, механізми розрахунків в банківському та поза банківському секторі залишалися незмінними. У результаті цього, Держбанк став заручником ситуації, оскільки вже не мав можливості «…регулювати грошовий обіг та контролювати діяльність спецбанків, а також застосовувати на фінансовому ринку економічні методи регулювання банківської системи, такі як зміна норм обов’язкових резервів та процентних ставок за активними і пасивними операціями» [1].

До другого етапу подальшого формування платіжної системи можна віднести період з 1991 по 1994 рр. Цей період характеризується значними подіями історії сучасного Національного банку України, а саме: зміна правового статусу державних спеціалізованих банків, а саме їх комерціалізація; створення нових комерційних банків; утворення Національного банку України; створення сітки регіональних управлінь Національного банку України з метою ефективного функціонування.

«Починаючи з 1992 р., взаємні розрахунки між ними (банками) стали здійснюватися на основі встановлення кореспондентських відносин з відкриттям взаємних коррахунків або через коррахунки в Національному банку України» [1]. Таким чином, на початку 90-х в Україні почала використовуватись модель міжбанківських розрахунків за кореспондентськими рахунками. Їх відкриттю сприяли регіональні управління НБУ, а саме розрахунково-касові центри (РКЦ).

«У 1992 р. в Україні оброблялося в середньому 1 млн. 600 тис. платіжних документів за день» [1]. Виходячи з даних можна зробити висновок про виконувану титанічну роботу працівниками РКЦ. Незважаючи на це даний об’єм виконуваних операцій не сягав достатнього рівня. Недоліки паперового методу було нівельовано на третьому етапі становлення банківської системи України [2].

Вперше концепція утворення електронної платіжної системи знайшла відображення у 1992 р. в «Концепції створення системи електронного грошового обігу». Введення даної системи передбачала широке застосування безпаперової комп’ютерної технології. Першим прототипом електронної системи платежів стала система СЕГО – «Система електронного переказу фінансових послуг або електронного грошового обігу». Створення нової системи давало змогу повністю відмовитись від паперових носіїв інформації, комп’ютерна персоналізація та побудова ієрархії в мережі даної системи.

Більш ефективним та надійним виявом СЕГО, стала система електронних платежів Національного банку України (СЕП НБУ). Введення в експлуатацію даної системи почалося 5 серпня 1993 р., а вже 1 жовтня 1993 р. почалося її «запровадження в промислову експлуатацію» [1].

Наступним етапом, який почався у 1997 р., у розвитку платіжних систем України стало введення Національної системи масових електронних платежів (НСМЕП). Це відбулося завдяки визначенню завдання щодо розроблення платіжної системи безготівкових розрахунків, що обслуговувала б фізичних та юридичних осіб у сфері торгівлі та послуг як одного із пріоритетних Національним банком України. У плані розвитку вказувалось, що НСМЕП повинна стати «… відносно дешевою надійно захищеною автоматизованою системою безготівкових розрахунків» [3].

Наразі Національний банк України вважає створення НСМЕП кінцевою стадією у формуванні системи електронних платежів на теренах України. Його головним завданням у сфері платіжних систем постає постійна модифікація вказаної системи з метою нарощування ефективності від її функціонування; підтримка стабільності платіжної системи; забезпечення її повноцінного функціонування.

Не менш важливими були процеси щодо створення внутрішньобанківських платіжних систем. Наразі існує велика кількість внутрішньобанківських платіжних систем до складу яких входять [4]: Б2 (АБС Б2); «Enigma»; «iFOBS»; «eFOUR»; «Credit::eCSpert»; «Scoring::eCSpert»; «EMOS»; «CS::BI»; «HRM&Payroll::eCSpert»; «CS::Custody»; та інші.

Головною вимогою, що висувалася перед внутрішньобанківськими платіжними системи була відповідність та можливість співпраці з СЕП НБУ.

Завдяки процесам глобалізації все більш популярними стають системи міжнародних електронних платежів. Причому, зазвичай, виявляють бажання отримати платіжну картку міжнародної платіжної системи саме фізичні особи. Найбільш використовуваними на території України міжнародними платіжними система є: VISA; MasterCard; American Express; DinersClub; E-Gold; SWIFT; Thomas Cook тощо. Внаслідок появи міжнародних платіжних систем виникають і їх похідні – Міжнародні системи електронних платежів такі як Paypal, Webmoney тощо, що робить платіжні системи в країні ще більш гнучкими та адаптивними до ринкових умов [5].

Отже, В Україні система електронних платіжних розрахунків прогресивно розвивається. Це вигідно для всіх, адже використання пластикових карток прискорює взаєморозрахунки, а отже, й обіг товарів і грошей. Від цього виграють як банки та власники карток, так і держава, яка скорочує видатки на емісію готівки. Варто зауважити, що рівень розвитку платіжної системи прямолінійно залежить від її мобільності, швидкодії, зручності у використанні, поширеності тощо.

Таким чином, для ефективної роботи системи необхідна підвищена відповідальність та організація всіх її елементів. Центральний банк країни повинен вести постійний контроль за додержанням норм проведення операцій, надавати рекомендації щодо вдосконаленням ВПС, забезпечувати діяльність МПС адекватною правовою базою, що призвело б до пожвавлення функціонування платіжних систем на міжнародному рівні.

Література:

1. Кравець В. М. Розробка та впровадження національної системи масових електронних платежів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. економ. наук : спец. 08.04.01 - фінанси, грошовий обіг і кредит / Кравець Віктор Михайлович ; УАБС НБУ. - Суми : [ Б. В. ], 1999. - 17 с.

2. Ющенко В.А., Лисицький В.І. Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні [Текст]. – К. : Скарби, 1998. – 285с. – (Добробут нації). – ISBN 966-95038-1-7.

3. Вовчак О. Д., Шпаргало Г. Є., Андрейків Т. Я. Платіжні системи: Навч. посіб. — К.: Знання, 2008. — 341с. В61. – ISBN 978-966-346-584-5 9.

4. Продукти для банківської діяльності [Електронний ресурс] / Компанія CS. – Режим доступу : http://www.csltd.com.ua/uk/products-ua/for-banking.html.

5. Коваль Н. О., Борщ М. В. Особливості функціонування платіжних систем України на сучасному етапі їх розвитку [Електронний ресурс] / Ефективна економіка. – Режим доступу : http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?

operation=1&iid=1441