Економічні науки/2.Зовнышньоекономічна діяльність

Пшенична Г.В.

Наук. керівник Сисюк Л.П.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Про деякі аспекти міграції трудових ресурсів України в Італію

Сучасні міжнародні економічні відносини характеризуються значним посиленням взаємозалежності як окремих країн у регіонах, так і регіонів між собою. Глобалізація світового розвитку робочої сили вже давно сягнула за межі зовнішньої торгівлі та переливання капіталу. Все більшого розповсюдження і значення набуває рух людських ресурсів. Постійне зростання масштабів міжнародної міграції, втягнення у неї все нових і нових верств населення та країн робить актуальним дослідження міжнародної міграції робочої сили, як однієї з форм міжнародних економічних відносин, і її впливу на соціально-економічний розвиток світового господарства

Наростанню її масштабів сприяло також те, що населення України залучилося до міжнародних міграційних процесів у період їх глобальної інтенсифікації. Попит на іноземну робочу силу швидко зростав і на Захід, і на Схід від українських кордонів, передусім у ЄС та Росії.

Проблеми міграції досліджували такі вчені як: В. Бакіров, Х. Беррі, І. Боурхіс, Дж. Госс, В. Євтух, Ж. Зайончковська, Т. Заславська, В. Іонцев, М. Кастельс, А. Кауфман, С. Кастлес, Г. Косак, Е. Лі, Б. Ліндквіст, Д. Массей, М. Ніколінакос, В. Оніщук, О. Піскун, І. Прибиткова, Е. Равенстайн, Л. Рибаковський, А. Ручка, О. Старк, М. Тодаро, О. Хомра, Л. Шамільова, М. Шульга, Н. Ядринцев.

Міграція населення — переміщення людей через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий час.

Причини еміграції в Україні:

- високий рівень безробіття в країні, у тому числі прихованого;

- різниця в умовах життя і рівні заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

- відсутність перспектив професійного зростання для багатьох обдарованих людей;

- економічна нестабільність в країні та невизначеність шляхів виходу з неї;

- відсутність безпеки громадян тощо.

Опитування свідчать: якщо виїжджаючи вперше працівники мігранти, як правило, налаштовані заробити найбільше за якомога коротший строк і повернутися на батьківщину, то з накопиченням міграційного досвіду імовірність переселення з метою постійного проживання зростає. За даними обстеження Держкомстату 14 % трудових мігрантів не планують повертатися на Батьківщину.

Цілком імовірно, що більшість українців, які легально працюють у країнах зі значно вищими, ніж в Україні, заробітками, можуть розраховувати на професійне та соціальне просування набуття статусу постійних жителів, залишаться там назавжди, принаймні до закінчення трудової кар’єри[2].

За експертними оцінками МЗС України, найбільша кількість українців за кордоном на заробітках нелегально перебуває у Росії(понад 10 млн. осіб), Польщі(31 тис. осіб), Італії, Чехії(22 тис. осіб), Португалії( 49 тис. осіб), Іспанії( 86 тис. осіб), Словаччині та Греції[4].

Італії належить особливе місце в історії новітньої української міграції одразу з кількох причин. По-перше, ніколи раніше українці масово не виїжджали до цієї країни; по-друге, саме виїзди до Італії та Греції на початку 1990–х років позначають трансформацію новітнього українського міграційного процесу; по-третє, заробітчанські поїздки українських громадян в Італію створили унікальний для сучасної Європи феномен жіночої міграції.

За офіційними даними на території країни легально перебувають 153 998 українських громадян, утворюючи п’яту за чисельністю іноземну громаду Італії (після Румунії, Албанії, Марокко та Китаю). Насправді ця цифра не відбиває реального стану української присутності в Італії[4].

Українська громада посідає перше місце за присутністю в ній жінок: 83% від загальної кількості іммігрантів, причому з великим відривом від решти «жіночих» громад (Молдова — 66%, Філіппіни — 58%). Українська громада має найвищий серед італійських іммігрантів показник рівня освіти та професійної підготовки: 60% мають дипломи про вищу та середню спеціальну освіту (середній показник серед решти іноземних громад 40%). Але оскільки Італія не визнає українських дипломів, можливості працевлаштування за фахом доволі вузькі. Водночас на італійському ринку праці існує попит на окремі професійні категорії, широко представлені серед українських іммігранток. Ідеться насамперед про медичний персонал середньої ланки: через особливості італійської системи освіти — необхідність університетського диплома для медичних сестер — в італійських медичних закладах, державних і приватних, спостерігається брак медичного персоналу. Медичний сектор поступово відкривається для громадян Євросоюзу, в тому числі із нових його членів, насамперед, Польщі, Болгарії, Румунії, України[3].

Українці в Італії переважно доглядають за хворими, старшими, дітьми, прибирають помешкання. Праця у сфері догляду означає фактично круглодобову зайнятість мігрантки без вихідних і проживання у роботодавця. Прибирання, навпаки, розраховане на погодинну зайнятість мігранток у кількох роботодавців, винайм помешкання і наявність вихідних днів за домовленістю. Незначна частина українців зайняті на сільськогосподарських та будівельних роботах, у торгівлі та в закладах громадського харчування. І тільки близько 3 % працюють у промисловості.

Як і в попередні періоди економічної міграції, серед українців, що виїжджають до Італії, домінують вихідці із західних областей, проте швидко зростає частка представників центру, сходу й півдня України. Високий рівень орієнтації на Італію пояснюється тим, що в Чернівецькій області найвища частка романомовного населення (румун та молдован), чимало етнічних українців мають знайомих у Румунії та Молдові, мешканці яких почали раніше за українців активно мігрувати до Італії. Далі йде Галицько-Волинський район, який забезпечує третину усього обсягу українського заробітчанства до Італії.

У ході опитувань, близько 80 % українців декларували намір повернутися на Батьківщину. Однак, приблизно той самий відсоток серед них не могли з певністю сказати, коли це відбудеться[1].

Таким чином, міграція громадян України за кордон є на сьогодні наймасовішим і соціально значущим міграційним потоком, що позначається на демографічній ситуації, ринку праці, розвиткові економіки та соціальної сфери, добробуті громадян, рівнях бідності та соціального розшарування, сімейних відносинах і вихованні дітей, має численні психологічні, світоглядні, культурні та інші наслідки.

Література:

1.Марков І. Деякі риси сучасної української трудової міграції. За результатами масового соціологічного опитування українських заробітчан в Італії / І. Марков // Українська трудова міграція в розширеній Європі. – Київ, 2010. – С. 76–103.

2. Сучасні міграції у соціодинаміці глобалізованого суспільства: теоретичні аспекти постановки проблеми / І. Марков // Українознавчий альманах. – Вип. 7. – К., 2012.

3. Українська газета. Щомісячне видання для українців в Італії. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gazetaukrainska.com

4.Міністерство закордонних справ України. - [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mfa.gov.ua