Агєєва А., Яблоновська А.

Науковий керівник: к.е.н., доцент Свинаренко Т.І.

Донецький національний університет економіки і торгівлі

ім. Михайла Туган – Барановського

Підвищення ефективності управління державними видатками на основі програми економічних реформ

Актуальність теми. Управління видатковою частиною державного бюджету будь-якої країни відіграє велику роль у стабільному функціонуванні держави, оскільки це впливає на здійснення державою своїх функцій, регулювання економічних процесів, а також на реалізацію соціально-економічної політики. Питання ефективності управління державними видатками в Україні стоїть особливо гостро, адже протягом багатьох років видаткова частина Державного бюджету України мала низку проблем – невизначеність пріоритетів вкладання державних коштів, недоліки у нормативно-правовій та методичній базі виконання видаткової частини, брак коштів, необхідних для фінансування витрат держави та ін.

Аналіз останніх досліджень. Питання управління державними видатками у вітчизняній науці досліджували такі вчені, як Ю. Бажал, О. Василик, В. Суторміна, В. Федосов, І. Розпутенко, К. Павлюк, І. Луніна, О. Кириленко, Б. Малиняк, І. Чугунов, Д. Полозенко, Т. Затонацька, І. Запатріна, Ц. Огонь, Л. Шаблиста та інші. Однак подальшого дослідження потребує проблема підвищення ефективності управління видатками Державного бюджету України відповідно до основних завдань і напрямів економічної реформи.

Мета та завдання статті. Метою дослідження є визначення напрямів підвищення ефективності управління державними видатками на основі Програми економічних реформ на 2010–2014 рр. Президента України «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (далі – Програма). Для досягнення цієї мети під час дослідження виконувались такі задачі: визначення основних засад Програми; дослідження основних напрямів реформування у сфері управління державними видаткам, а також визначення засобів виконання зазначених реформ.

Виклад основного матеріалу. Неефективність управління державними видатками в Україні спричинила розгортання низки реформ у галузі управління державними видатками. Однією з таких реформ є розробка Програми, що охоплює широкий набір стратегічних перетворень, таких як: створення базових передумов економічного зростання через утримання низького рівня інфляції; стабілізація державних фінансів і створення стійкої фінансової системи; максимальне сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку; модернізація податкової системи та ін. [3].

Згідно із Програмою, підвищення прозорості державних фінансів досягається шляхом: законодавчого визначення понять «умовні зобов'язання», «суспільний сектор», «боргові зобов’язання суспільного сектору», «квазіфіскальні операції»,  через внесення змін у Бюджетного Кодексу України та прийняття Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 37; визначення стандартів щомісячного оприлюднення інформації про стан виконання бюджету й позабюджетних фондів, що реалізувалося на веб-порталах Міністерства фінансів України та Державної казначейської служби України; розширення інформації, що подається під час прийняття бюджету й разом з річним звітом про його виконання: умовні зобов'язання, квазіфіскальні операції, стан державних фінансових активів і зобов'язань, нефінансових активів; впровадження антикорупційних механізмів. 
Серед зазначених заходів слід виділити впровадження антикорупційних механізмів, адже корупція в Україні набула ознак системного явища, яке поширює свій негативний вплив на всі сфери суспільного життя. Це потребує негайного вжиття системних та послідовних заходів, які мають комплексний характер і базуються на єдиній Національній антикорупційній стратегії на 2011-2015 роки (далі – Антикорупційна стратегія). 
В умовах соціально-економічних реформ, які наразі здійснюються в  державі, пріоритетними напрямами антикорупційної політики мають стати виявлення та усунення умов, що сприяють або можуть сприяти виникненню корупції, а також запобігання спробам їх створити. Умовою успішної реалізації Антикорупційної стратегії є розроблення і впровадження системи моніторингу та оцінки стану запобігання і протидії корупції в України. Для вирішення зазначених завдань наразі формується Національний антикорупційний комітет [2].
Однак наряду з цим, залишається проблема підвищення якості капітального бюджетування, що уряд планує вирішити шляхом: впровадження на рівні головних розпорядників бюджетних коштів середньострокових інвестиційних планів у межах граничних сум середньострокового бюджету з проектів, що пройшли процедуру оцінювання; інтеграції процесу формування інвестиційних проектів у загальний бюджетний процес та чіткий розподіл повноважень; створення бази даних щодо стану активів державної форми власності і впливу нових інвестицій на цей стан; законодавче визначення критеріїв і принципів розподілу інвестиційних субвенцій; спрямування надпланових доходів і доходів від приватизації до Фонду майбутніх поколінь для фінансування пріоритетних інвестиційних проектів і соціальних реформ [3]. 
Серед зазначених заходів слід звернути увагу на створення Фонду майбутніх поколінь. Відповідно до проекту Закону, Фонд майбутніх поколінь — це частина коштів державного бюджету, що акумулюються виключно для фінансування дефіциту бюджету Пенсійного фонду України у зв’язку із запровадженням накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, а також для покриття витрат, пов’язаних із запровадженням загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування [1].
Цей фонд буде фінансуватись за рахунок профіциту бюджету в розмірі не менше 10 %, інші джерела формування коштів будуть встановлюватись в Закону України «Про державний бюджет України на відповідний рік». Законопроектом передбачається розміщення коштів в цінних паперах, депозитних рахунках у банках та банківських металах, а тому після створення фонду його очільники та куратори зможуть цілком законно також заробити за рахунок розміщення коштів фонду через всілякі фінансові схеми.
Однак, затвердження цього закону наразі відкладено. Це пояснюється тим, що Фонд майбутніх поколінь планується фінансувати лише за кошти профіциту бюджету, незважаючи на те, що в останні роки усі державні бюджети були дефіцитними і профіцит поки що  не передбачається.

Ще одним напрямом реформування у межах Програми є надання пріоритетності соціальним видаткам. Важливість цього напряму реформування зумовлюється тим, що видатки державного бюджету за своєю економічною сутністю є інструментом досягнення вищого критерію справедливості й корисності для кожного члена суспільства; вони мають бути спрямовані на вирівнювання доходів окремих верств населення, досягти чого можливо тільки в умовах економічного зростання і демократичних засад розвитку суспільства. [5].

У цьому розрізі Програма передбачає реформування у сфері медичного обслуговування, систем пенсійного страхування, освіти та соціальної підтримки, що неодмінно потребують додаткового фінансування [4]. 

Для цього уряд планує підвищити ефективність фінансування сектору охорони здоров’я шляхом: скорочення чотирьохрівневої системи фінансування до двох, трьох рівнів на основі об'єднання фінансових ресурсів: для первинної медико-санітарної допомоги – на районному й міському рівнях, для вторинної й третинної – на обласному; формування національної системи єдиних економічно обґрунтованих тарифів на медичні послуги, виходячи з яких будуть фінансуватися медичні заклади, переходу від кошторисного фінансування до самостійного перерозподілу коштів; підвищення частки первинної медичної допомоги в загальному обсязі фінансування медичних послуг, стимулювання проведення профілактичних заходів.

Ще одним аспектом у реформі соціальної сфери є реформа пенсійної системи, згідно якої уряд планує вирішити такі завдання: стабілізувати солідарну пенсійну систему; запровадити загальнообов'язкове накопичувальне й розвивати добровільне накопичувальне пенсійне страхування та поліпшити адміністрування пенсійної системи [3].

Останнім кроком до реформування соціальної сфери згідно з Програмою є реформа системи освіти та соціальної підтримки. Удосконалення системи управління освітою передбачає: вироблення єдиної освітньої політики, забезпечення наступності між рівнями освіти; підвищення самостійності навчальних закладів у розпорядженні фінансовими ресурсами; оптимізація мережі навчальних закладів з урахуванням демографічних і економічних реалій та необхідності підвищення якості освіти; перегляд застарілих типових штатних нормативів.

Це планується досягти шляхом: підвищенням якості й конкурентоспроможності освіти; забезпеченням доступності освіти та підвищення ефективності фінансування, а також підвищення ефективності фінансування освіти.

Підвищення ефективності фінансування освіти буде реалізуватися через: розробку й перехід до єдиного стандарту вартості навчання одного учня/студента; перехід у фінансуванні навчальних закладів від принципу утримання закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи з кількості учнів та стандарту вартості навчання одного учня/студента; розширення можливостей навчальних закладів щодо залучення додаткових коштів за рахунок легалізації інституту «ендавменту» – благодійних цільових некомерційних фондів [3].

Реформування соціальної підтримки обумовлюється складністю та непрозорістю системи соціальної підтримки. Тому уряд впроваджує реформування у таких напрямах: посилення адресного характеру надання соціальної підтримки; підвищення ефективності управлінських рішень у системі соціальної підтримки населення та запровадження стимулів до економічно відповідальної поведінки одержувачів соціальної підтримки [3].

Таким чином, реформування соціальної сфери передбачає впровадження багатьох заходів. Кожен з яких потребує виділення державних коштів, що відповідно впливає на систему управління ними.

Висновки. В результаті досягнення консенсусу між політичними інтересами правлячих кіл та наявною стратегією соціально-економічного розвитку держави виокремлюється певна сукупність заходів, що мають пріоритетне значення для економічного зростання країни та забезпечення добробуту громадян.

Реалізація цих заходів базується саме на підвищенні ефективності управління державними видатками, що здійснюється за трьома основними напрямами: підвищення якості капітального бюджетування та прозорості державних фінансів, а також надання пріоритетності видатками на соціальну сферу з метою фінансування реформ у цій сфері.

Виконання зазначених заходів є гарантом підвищення ефективності управляння державними видатками і, як наслідок, забезпечення заможного суспільства, конкурентоспроможної економіки та ефективної держави.

Література

1. Проект Закону України «Про фонд майбутніх поколінь» від 2.11.2011 №9401.

2. Указ Президента України «Про національну антикорупційну стратегію на 2011-2015 роки» від 21.10.2011 №1001/2011//[Електронний ресурс] - http://zakon2.rada.gov.ua/rada/show/1001/2011. – Назва з екрану.

3. Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава – Програма економічних реформ на 2010–2014 рр. // Комітет з економічних реформ при Президентові України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_ FINAL_1.pdf. – Назва з екрана.

4. Статистична інформація Міністерства фінансів України // [Електронний ресурс] - http://www.minfin.gov.ua/.

5. Фещенко Л.В., Проноза П.В., Кузбминчук Н.В. Бюджетна система України: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2008.