К.е.н. Крючко Л.С.

Дніпропетровський державний аграрний університет

ІННОВАЦІЙНИЙ РОЗВИТОК АГРАРНОГО СЕКТОРА ЕКОНОМІКИ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

З розвитком і прискоренням глобальних процесів тіснота зв’язку між ними і аграрним сектором економіки України збільшуватиметься, змінюватиметься співвідношення в структурі інститутів впливу на економічний та інноваційний розвиток аграрної економіки, ускладнюватимуться завдання, підходи до управління інноваційним розвитком галузей економіки України, в тому числі і аграрної. Особливо, як підтверджують наукові дослідження, це проявлятиметься стосовно розвитку тих глобальних процесів, які лише розгортаються або знаходяться на початковій стадії свого становлення.

Дослідженням впливу глобалізаційних процесів на соціально-економічний розвиток країни та інноваційні процеси, зокрема, займалися В.Базилевич, А.Гальчинський, В.Геєць, В.Шиян, О.Шпичак та ін. Але залишаються невирішеними проблеми щодо формування адекватним світовим вимогам політики та стратегії інноваційного розвитку вітчизняного аграрного сектора.

Економіка багатьох країн, в тому числі і України, в перспективі також може стати цілком залежною від глобальних конгломератів, особливо фінансових. Крім того, слід враховувати, що на економіку аграрного сектора економіки впливають і інші глобальні трансформації. Так, аналіз країн з різним рівнем глобалізації засвідчує використання ними різних механізмів збільшення конкурентних переваг, зокрема зростає вплив на процес глобалізації, зумовлений передовими технологіями, інформаційними системами, інвестиційним кліматом, ефективними владними інститутами тощо. На нашу думку, в умовах обмеження всіх видів ресурсів держава в своїй інноваційній політиці повинна керуватися дворівневою системою пріоритетів державної підтримки: 1) «точки зростання» - галузі, які можуть забезпечити майбутній інноваційний прорив; 2) «точки стабілізації» - базові або ж традиційні галузі. Перша група галузей повинна бути стратегічним пріоритетом держави, так як вони при використанні адекватних механізмів розвитку в майбутньому можуть створити довгострокові конкурентні переваги зовнішнього спрямування. Друга група – є базисом, на основі якого держава може виконувати покладені на неї функції гарантування безпеки: національної, економічної, продовольчої, екологічної, енергетичної та ін. Але слід враховувати, що для України, з футуристичної точки зору, загрозливим є використання утилітарних підходів до використання потенціалу точок стабілізації: зазначені галузі, хоча й не забезпечують майбутнього інноваційного прориву, але виступають гарантами стабільного розвитку держави та безперервного фінансування інноваційних потенціалів «точок зростання». В найближчі 10 років, відповідно до висновків американського стратегічного центру RAND Corporation «Глобальна технологічна революція – 2020», світове технологічне лідерство будуть визначати США, Японія, країни ЄС, Канада, Тайвань, Австралія [2], забезпечуючи виробництво нових технологій та розповсюджуючи їх по світу. Інші ж країни виконуватимуть лише роль користувачів інтелектуальних продуктів. Крім того, ми поділяємо думку науковців, які зазначають, що в ситуації, коли розвиток носить опосередкований характер і не забезпечується механізмами дифузії, теорія «точок зростання» не може слугувати концептуальною базою для економічного розвитку країни. При цьому, механізмами розповсюдження зростання в економічному просторі лежать в площині ієрархічного (централізованого) регулювання діяльності підприємств або в «мережевій» теорії зростання, згідно з якою зростання розповсюджується через функціональні мережі (від споживачів до постачальників), або, як стверджує Г.Б.Клейнер [1], в «теорії середовища», тобто поширення процесів зростання через суспільну свідомість, прийняття рішень і одночасно по декількох підприємствах, що можливо здійснювати і через регіональну систему. Україна, маючи ресурсні переваги для забезпечення економічного зростання, повинна спрямовуватися на створення інновацій, здатних підвищити продуктивність природних факторів виробництва. Вітчизняний аграрний сектор економіки, функціонально виступаючи «точкою стабілізації», останніми роками втратив ознаки стабілізуючої галузі. Феномен полягає в тому, що відбувається цілеспрямоване вимивання додаткового продукту із сектора без відповідних вкладень.

Таким чином, безпосередній вплив процесів глобалізації та євроінтеграції зумовлюють необхідність використання нових підходів щодо інноваційного розвитку вітчизняного аграрного сектора. Зокрема, останній повинен виступати як «точка стабілізації» національної енокноміки з відповідним рівнем інвестуванням у галузь. Крім того, у формуванні стратегії інноваційного розвитку аграрного сектора необхідне поєднання орієнтації на лідерство в науці та розвиток інфраструктури з одночасним збалансуванням процесів реформування.

Література:

1. Клейнер Г.Б. Экономический рост в России: микроэкономические факторы и ограничения [Электронный ресурс] / Г.Б.Клейнер // Недвижимость и инвестиции. Правовое регулирование. — 2004. — № 3 (20). — Режим доступу до журналу : http://dpr.ru/journal/journal_15_2.htm.

2. The Global technology revolution 2020, executive summary: bio/nano/materials/information trends, drivers, barriers, and social implications [Електронний ресурс] / [Richard Silberglitt, Philip S.Antón, David R.Howell, Anny Womg]. — RAND Corporation, 2006. — 281 p. — Режим доступу :

http://www.rand.org/pubs/monographs/2006/RAND_MG475.pdf.