Олексієнко А.С. аспірант

ДВНЗ "Херсонський державний аграрний університет"

Основи Фінансування інноваційної діяльності підприємств в України

Розвиток економіки вимагає значних структурних перетворень, тому що сьогодення диктує зміну якісного складу виготовленої продукції, асортименту наданих послуг, що вимагає активного провадження інноваційної діяльності як головної рушійної сили структурних перетворень. Активне впровадження надбань науково-технічного процесу вимагає використання значних обсягів фінансових ресурсів, тому першочерговим завданням є пошук ефективних джерел фінансування інноваційної діяльності, оскільки впровадження інноваційної моделі розвитку сьогодні є однією зі складових забезпечення позитивної динаміки зростання економіки держави. Разом з тим зросла частка підприємств, які займаються інноваційною діяльністю: з 12,8% у 2009 р. до 13,8% у 2010 р [1]. Одним з важливих факторів, які здійснюють вагомий вплив на згортання інноваційної діяльності в Україні є дефіцит грошових коштів, тому питання фінансування інноваційної діяльності є актуальним.

Проблеми, які виникають під час здійснення інноваційної діяльності підприємств можна виявити, аналізуючи фактори, що стримують впровадження інновацій. Умовно їх можна поділити на ендогенні та екзогенні. До екзогенних чинників, які стримують здійснення інноваційної діяльності слід віднести: високий проте нереалізований науковий потенціал держави; неефективність джерел фінансування; недосконала законодавча база; міграція наукових кадрів; відсутність централізованого інформаційного реєстру інноваційних проектів; слабкий рівень міжнародного науково-технічного співробітництва та інші. Серед ендогенних стримуючих факторів варто виокремити такі як: слабка наукова та матеріально-технічна база; недостатня орієнтація на інноваційну діяльність; опір будь яким змінам під час впровадження інновацій; орієнтація на короткострокову окупність діяльності та усталені ринки; низький рівень інформаційної бази підприємств; відсутність матеріально-технічних умов праці; недостатня фінансова зацікавленість здійснення інноваційної діяльності.

Відповідно до світової практики джерела фінансування інновацій поділяються на: власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви; позикові фінансові кошти; залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб; кошти, що перебувають у централізованому володінні об’єднань підприємств; кошти позабюджетних фондів; кошти Державного та місцевих бюджетів; кошти іноземних інвесторів [2]. На сьогоднішній день у високорозвинутих країнах світу активно використовуються такі форми інвестування інноваційної діяльності як: лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування та змішане фінансування. Державне фінансування реалізується у формі цільового безповоротного фінансування, цільового субсидування, державного замовлення, пільгового оподаткування, звільнення від сплати окремих видів податків, а державне кредитування – у формі надання прямих гарантованих державних позик, відкриття державних кредитних ліній, пільгового (повного або частково безвідсоткового) державного кредитування, повної або часткової компенсації відсотків за кредитами, державного гарантування кредитів [3, с.241].

Одним з основних важелів активізації інноваційної діяльності є розвиток науки. При цьому, упродовж останніх років фінансування науки та наукової діяльності в Україні далеко не перевищувало 1% ВВП, що свідчить про обмеженість коштів на фінансову підтримку даного процесу. Так, у 2009 р. на НТП було витрачено 0,86% ВВП країни, що є найбільшим значенням показника за аналізований період, тоді як у 2011 р. він знизився на 0,13% і становив 0,73% ВВП. Зауважимо, що у розвинених країнах витрати на наукові інноваційні проекти становлять 2,18 – 3,7% від ВВП, а загальноприйнятою величиною, при досягненні якої починається інноваційний процес в країні із позитивними економічними наслідками, вважається 1,7 % ВВП [3, с.242]. Тому необхідним є збільшення фінансування з боку держави на здійснення інноваційної діяльності шляхом цільового інвестування господарств.

Фінансова підтримка інноваційної діяльності є одним з найважливіших чинників стимулювання її розвитку. Для вирішення даного питання доцільно використовувати досвід розвинених країн світу. Типовим прикладом є США, де законодавчо визначено, що пенсійні фонди повинні інвестувати принаймні 15% доходів у практичну економічну діяльність, що створює умови для потужного фінансування венчурних фондів. Одним з інструментів стимулювання інвестицій у науково-технологічну сферу є дослідницький податковий кредит, який діє у США, Італії, Японії, Канаді, Австрії, Бельгії, Угорщині тощо). Безпосередня участь держави у створенні позабюджетних та венчурних фондів стимулює приватних інвесторів до вкладання коштів у зазначені фонди, створюючи механізм страхування венчурних інвестицій.

Таким чином, вирішення наявних проблем фінансування інновацій, адаптація провідного міжнародного досвіду дасть змогу змінити векторну спрямованість розвитку вітчизняного інноваційного ринку та підвищить конкурентоздатність України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Державна служба статистики України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/oper_new.html

2. Інноваційна діяльність в аграрній сфері: інституціональний аспект: [монографія] / [Саблук П.Т., Шпикуляк О.Г., Курило Л.І. та ін.] – К.: ННЦ ІАЕ, 2010. – 706 с.

3. Ігнатьєва Т.Г. Бюджетна підтримка інноваційної діяльності аграрних підприємств України: стан, особливості та проблеми. // Інноваційна економіка. – 2012. – №27. – С.240-245.