Економічні науки/ 5. Управління трудовими ресурсами

Осійчук О.А.

Хмельницький національний університет

Вплив соціально-економічних інститутів на формування людського капіталу

Перехід від індустріальної до постіндустріальної економіки, спричинений розвитком продуктивних сил та науково-технічним прогресом, обумовив зміщення акцентів з традиційних предметів і засобів праці на людину з її знаннями, навиками, професійним досвідом, запасом здоров’я та мотивацією.

Будь-яка держава являє собою складну структуру взаємопов’язаних інститутів та організацій, що регулюють усі соціально-економічні процеси у суспільстві. Формування та нагромадження людського капіталу не відбувається ізольовано, а залежить від функціонування ряду інститутів. Трансформація інституціального середовища стимулює носіїв людського капіталу до його зміни та адаптації до нових умов господарювання, через самовдосконалення, отримання нового досвіду та знань.

Теорія інституціоналізму, створена Т. Вебленом та далі розроблена Д. Коммонсом, Г. Адамсом, К. Эйрсом, Д. Кеннетом та іншими, розглядає інститути як рушійні сили розвитку суспільства. Інститут слід розглядати як сукупність стійких формальних та неформальних правил, принципів, установок, норм поведінки, суб’єктів суспільних відносин, що структурують взаємодії індивідів в економічній, політичній, соціальній та інших сферах [4].

Усі соціально-економічні інститути доцільно поділити на дві групи- формальні і неформальні, слід зазначити, що між цими групами інститутів існує безпосередній зв'язок. Формальні інститути, як правило, виникають на основі існуючих неформальних, і засновують свою діяльність на чітких принципах (правових актах, законах, указах, регламентах, інструкціях), здійснюють управлінські й контрольні функції на підставі санкцій, пов’язаних із заохоченням і покаранням. До таких інститутів належать держава, банківські установи, школа тощо [2].

Неформальні інститути не мають чіткої нормативної бази, тобто взаємодія у межах цих інститутів не закріплена формально. Типовим прикладом неформального інституту є менталітет, що визначає стереотипи мислення та світосприйняття. Такі явища як консерватизм, традиціоналізм, відсутність мотивації, тенденція до ведення нездорового способу життя, деморалізація суспільства в значній мірі присутні у нашому менталітеті та впливають на якість людського капіталу та на рівень економічного розвитку держави. Трансформація сучасного українського менталітету потребує радикальних реформ на усіх етапах формування людського капіталу.

Формування людського капіталу починається з мікрорівня, тобто сім’ї- основного неформального соціального інституту в середовищі якого формується потенційний носій людського капіталу. На рівні сім’ї формування людського капіталу розпочинається із народження дитини. Процес подальшого нагромадження людського капіталу вимагає інвестицій у вигляді витрат на освіту (дошкільну середню та вищу), охорону здоров’я, підвищення культурного рівня тощо. Гострою проблемою яка постає перед інститутом сім’ї в процесі формування людського капіталу є брак коштів. Близько 70% населення України не в змозі збільшити інвестиції в людський капітал для його розширеного відтворення [5, c.33-38].

На сучасному етапі трансформацію неформальних інститутів можна розглядати лише у довгостроковій перспективі, оскільки процес їх якісно нового формування залежить від низки екзогенних факторів (економічних, історичних, політико-правових) а також від функціонування формальних інститутів [1].

Західні економісти вважають, що формування людського капіталу перш за все залежить від функціонування формальних інститутів, так американський економіст Л. Туроу писав: «Людський капітал створюється фірмами, бо вони часто виступають в ролі найефективніших виробників цього капіталу». Висококваліфікований персонал, що систематично підвищує свою кваліфікацію, є запорукою конкурентоспроможності фірми. Процес інвестування у навчання та підвищення кваліфікації безпосередньо пов'язаний з інвестуванням у здоров’я, що передбачає надання оздоровчих відпусток, оплачувані лікарняні тощо. Доцільність такого роду інвестицій полягає в тому, що втрати підприємства від невиходу кваліфікованих працівників на роботу можуть в декілька разів перевищувати витрати на підтримання належного рівня здоров’я.

Функціонування інституту охорони здоров’я в Україні характеризується низкою негативних явищ, це перш за все: недостатнє медикаментозне і матеріально-технічне забезпечення закладів охорони здоров’я, брак сучасних медичних технологій, неефективність державної політики щодо формування здорового способу життя, недостатність бюджетних ресурсів для забезпечення ефективної діяльності системи охорони здоров’я. Варто зазначити, що погіршення стану здоров’я спричинене не лише комплексом медичних, а й рядом соціально-економічних та екологічних чинників [3].

Розглядаючи людський капітал як комплексний актив слід зауважити, що здоров’я людини й освіта являються факторами довгострокової дії. В той час як охорона здоров’я підвищує спроможність людини до інтенсивної та напруженої праці, процес навчання генерує якісно нову висококваліфіковану робочу силу.

На сьогоднішній день в Україні освіта перебуває у стані реформування. Спроби підлаштувати навчальний процес під європейські стандарти не приносять бажаного результату. Спостерігається зменшення фінансування бюджетних освітніх установ, погіршення якості освіти, невчасне реагування освітніх інститутів на ситуацію на ринку праці - ці явища негативно впливають на процес формування людського капіталу. Інститут освіти розглядається не як джерело знань, що є необхідною складовою конкурентоспроможного людського капіталу, а як закономірне явище що наступає після отримання атестату про повну загальну середню освіту.

Зниження культурного рівня, спричинене неефективністю і незрілістю інститутів культури, призвело до депопуляризації «високої» культури. На перший план у суспільному житті виходить бездуховність, аморальність, насильство, криміналізація усіх сфер життя. Такі тенденції стримують саморозвиток нації, руйнують духовне підґрунтя, провокують переорієнтацію людських цінностей та знецінення культурної складової людського капіталу [2].

Вплив соціально-економічних інститутів на формування людського капіталу є досить вагомим. В той час як формальні інститути впливають на ті елементи людського капіталу для регулювання яких вони були створені, неформальні інститути впливають на усі сфери його формування.

Одним із головних суб’єктів регулювання процесів нагромадження та використання людського капіталу на усіх етапах є держава, оскільки вона у примусовій формі за допомогою правових норм та законодавчих актів регулює усі соціально-економічні процеси.

Комплексна якісна трансформація інституціонального середовища на державному рівні сприятиме формуванню та нагромадженню якісно нового конкурентоспроможного людського капіталу.

Література:

1. Брацлавська О. С. Інституціональні аспекти формування й розвитку людського капіталу [Електронний ресурс]/ О.С.Брацлавська //.- Режим доступу: http://www.rusnauka.com/14_ENXXI_2009/Economics/45947.doc.htm

2. Кристиневич С.А. Институциональные условия воспроизводства человеческого капитала в инновационной экономике/ С.А. Кристиневич // Проблемы управления. - 2010. - №3 (36). - С. 94-98

3. Чекан І. Актуальність проблеми здоров`я людського капіталу і шляхи її розв`язання/ І. Чекан // Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. - 2006.- № 16. - C. 249-250

4. Чорна О.А. Інституціональний механізм розвитку людського капіталу підприємства / О.А.Чорна // Научный вестник ДГМА. - 2010. - № 1 (6Е).- С. 428-434

5. Цыренова А.А. Развитие человеческого капитала в условиях трансформации институциональной среды. - Улан-Удэ: Изд-во ВСГТУ, 2006 - 88 с