Проскуряков К.І., Кирилюк М.О., Шаповалов-Оверчук А.С.

Київський національний торговельно-економічний університет

Вінницький торговельно-економічний інститут

Проблема зайнятості в Україні: стан та шляхи забезпечення.

Відповідно до Конституції України, одними з найважливіших прав людини визначаються соціально-економічні права. Серед них центральне місце посідає право на працю та, як його об'єктивна передумова, право на працевлаштування. Нове наповнення змісту цих прав виявило появу значної кількості проблем, які потребують свого вирішення.

Насьогодні найбільш гострою серед соціально-економічних проблем в Україні є проблема безробіття. Безробіття у нашій країні набуло масового характеру і складає реальну загрозу для державного та суспільного благополуччя. Зважаючи на фінансово-економічну кризу та низькі показники економічного зростання, проблема безробіття не має реальних передумов для швидкого вирішення.

Розробкою шляхів вирішення проблеми безробіття та забезпечення зайнятості в Україні у різний час займалися такі відомі науковці як А. Бабаскін, Я. Безугла, П. Василенко, В. Венедиктов, С. Дріжчана, В. Жернаков, С. Іванов, Г. Кондратьєв, О. Магницька. На основі вивчення їх досягнень та власних міркувань, нами було вирішено здійснити спробу власного осмислення проблеми.

Метою нашого дослідження є визначення стану, та перспектив вирішення проблеми безробіття в Україні на основі аналізу основних її показників.

Ситуація із рівнем безробіття в нашій країні на кінець 2011 року  була наступною: рівень зайнятості відносно населення відповідної вікової групи - 59,2%, кількість зайнятих – 20324,2 тис. осіб, кількість безробітних – 1732,7 тис. осіб, рівень безробіття до економічно активного населення – 2,5%. [1]

Як бачимо ситуація не є критичною, але все ж це проблема, яку потрібно вирішувати, тому що більше ніж півтори мільйони осіб є без роботи і не мають необхідних засобів для нормальної життєдіяльності. Значну частину безробітних людей становлять молоді люди, які перебувають в пошуках першої роботи після закінчення вищого навчального закладу. На сьогодні проблемою є співпраця роботодавця та випускників. Випускник прийшовши на ринок праці немає досвіду. А вимогою 90% усіх вакансій є досвід роботи від 1 року. Тому відповідно єдиним виходом із цієї ситуації є пошук вільних робочих місць через родичів, знайомих, які могли би порекомендувати випускника для взяття на роботу.[3] Але що робити тим у кого немає таких поручителів. Такі випускники опиняються на роздоріжжі. Роботу, на яку він вчився 5 років свого життя йому відразу ніхто не дасть, а тому він починає шукати варіанти іншого працевлаштування, який би приносив хоч якийсь дохід, щоб прожити період до того моменту, коли не знайдеться робота по фаху. Але якщо цей відрізок часу є достатньо великим, то відповідно і втрачається теоретичний фундамент, який мав би бути у працівника конкретної спеціальності. Відповідно людина зневірившись у можливості знайти гідну роботу по фаху залишається на тій, яка забезпечує їй поточне виживання. Таких людей велика кількість, які не можуть себе реалізувати в тій сфері, в якій вона хоче, а не в тій сфері, де не потребують досвіду роботи.

У США наприклад існує програма стосовно оплати праці таких молодих людей. Їм дозволяється виплачувати перший рік лише 70-80% від розміру мінімальної заробітної плати. Отже, фірма заощаджує 20-30% свого фонду оплати праці, що знижує собівартість продукції, а молодим людям дає такий необхідний їм перший досвід.[2] Насправді ж фірми часто недооцінюють переваги молодих працівників. Адже в них ще присутній той юнацький максималізм, креативність, яких так не вистачає старшим працівникам, які підкоряються корпоративним стереотипам і не прагнуть вносити щось нове в управління фірмою чи виробництві, збуті продукції.  Період адаптації в молодих працівників є не досить і великим. Це переважно 3-4 місяці. Після цього періоду різниця є мало відчутною і молода людина буде уже працювати із тою віддачею, яку мав би працівник із стажем роботи. Система зменшення фонду оплати праці не є єдиним рішенням проблеми. Може допомогти і дотування підприємств і різноманітні інші пільги. Головне, щоб це стимулювало підприємства брати на роботу випускників без досвіду роботи. Вони є свого роду незахищеними верствами, адже реалії життя їх ставить у нерівні умови із іншими людьми, відповідно держава певним чином повинна допомогти їм і нівелювати проблему.

Приблизно 95% відсотків усіх пропозицій по зарплаті не перевищують рівня 2000 грн. Це аж ніяк не показник реального стану речей, враховуючи те, що підрахований офіційний рівень середньої зарплати становить на квітень 2012 року 2 940 грн. Отже, найбільш приваблива частина усіх пропозицій не представляється до вибору безробітних на порталі.

Які ж шляхи вирішення даної проблеми? Потрібно директивним чином зобов’язати роботодавців подавати не тільки фактичні, а й усі потенційно вільні вакансії до Центру зайнятості. Проблема в тому що більшість великих структур мають свої відділи кадрів, які як тільки поступить заява від працівника як намір звільнятись вони починають підшуковувати одразу йому заміну, щоб не було  простоїв по даній ділянці роботи. Тільки прозора ситуація із пропозицією на ринку праці може дати хороший результат по працевлаштуванню безробітних. Тому потрібен законодавчий акт, який би примушував комерційні та державні структури уже після подачі заяв працівником на звільнення надсилати до Центру зайнятості потенційну вакансію.  В цьому разі безробітний матиме реальний шанс знайти кваліфіковану та високооплачувану роботу у великій структурі.

Іншою проблемою сучасного ринку праці в Україні є тінізація заробітної плати із-за неофіційного працевлаштування. Проблема існує давно і вирішити її дуже важко. Основні напрями вирішення даної проблем безробіття мають включати цілу низку заходів, зокрема: приведення законодавства України у відповідність до міжнародних норм і принципів, запровадження механізмів захисту внутрішнього ринку праці, реалізацію Державної та регіональних програм зайнятості, сприяння стабільній діяльності стратегічно важливих підприємств, забезпечення збереження ефективно функціонуючих робочих місць та створення нових, створення сприятливих умов для розвитку малого бізнесу та підприємницької діяльності безробітних, легалізацію тіньової зайнятості тощо.[4]

Для України актуальним є питання формування освіченого, конкурентоспроможного, мобільного на ринку праці працівника нового типу, з раціональною поведінкою, почуттям відповідальності.

Для подолання вищевказаних проблем необхідне удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення потрібно вирішити суперечності законодавчо-правового, економічного, організаційного та соціального характеру, а саме:

1) розробку проектів законів, спрямованих на розвиток трудового потенціалу та його ефективне використання.

2) запровадження сприятливої державної інвестиційної політики;

3) створення державних і недержавних фондів розвитку трудового потенціалу;

4) реформування системи оплати праці з метою підвищення її відтворювальної, мотиваційної та інших функції;

5) удосконалення інституту страхування.

Лише в такий спосіб удосконалення державного управління в сфері зайнятості населення отримає потужні «важелі впливу», реалізація яких дозволить поліпшити ситуацію з формуванням і використанням трудового потенціалу, піднести на новий рівень його розвиток в перспективі.
Cписок використаних джерел
1. Державний комітет статистики України // www.ukrstat.gov.ua
2. Рябий Є.О. Проблеми тенденції та шляхи зменшення безробіття в Україні // Економіка і держава. – 2010. – №11. – С.84-88
3. Баланда А.А. / Соціально-економічні ризики та наслідки безробіття в Україні // Економіка та держава. – 2009 – №4 – с. 75-78
4. Федоренко В.Г. / Ринок праці в Україні та економічні тенденції в умовах світової економічної кризи // Економіка та держава. – 2011. – №1. –с. 4-5