Экономика/Маркетинг и менеджмент

Квачова С.С., Недбалюк О.О.

Вінницький національний аграрний університет, Україна

Удосконалення управління земельними ресурсами

Вступ. Основним засобом виробництва в сільському господарстві є земля [1]. Однак обмеженість земельних ресурсів створює суттєві труднощі в землезабезпеченості господарюючих тут суб’єктів, насамперед сільськогосподарських підприємств. Особливо це стосується нових аграрних формувань, які виникли не на засадах трансформації попередніх колективних господарств, але найбільше – фермерських господарств. Незначні земельні наділи фермерів є перешкодою до ефективного господарювання, не дозволяють використовувати потенційні можливості приватних аграрних формувань. Землезабезпеченість сільськогосподарських підприємств визначається передусім їх розмірами та наявністю зайнятих тут працівників, формується під впливом регіональних умов і має значну відмінність Питання про завершення земельної реформи та запровадження в Україні ринку земель сільськогосподарського призначення не втрачає своєї актуальності. Це відповідальний крок, який вимагає від держави обґрунтованої програми заходів із виваженим прогнозом соціально- економічних наслідків для всього суспільства.

Результати дослідження. Вирішення поточних проблем в аграрному секторі України пов’язують із завершенням земельної реформи, зняттям мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення, включенням вартості землі в економічний оборот та визнанням її капіталом на рівні з іншими засобами виробництва. Це має сприяти зміцненню і поліпшенню фінансового стану сільгосппідприємств та формуванню ефективного власника-господаря. Однак питання щодо скасування мораторію поки що не знаходить однозначного вирішення [2].

Сучасне управління земельними ресурсами все більше вимагає застосовувати нові підходи та принципи до організації території землекористувань і землеволодінь [4].

Стратегія підвищення ефективності системи управління земельними ресурсами повина розроблятись з урахуванням сукупності багатьох факторів. Одним із факторів впливу в цій галузі є інформаційне охоплення території, на якій здійснюється процес управління. Це може бути вся територія держави, регіон, територіальна зона, земельна ділянка. Неефективне використання земельних ресурсів, зниження родючості ґрунтів та масштабне поширення деградаційних процесів зумовлюють потребу радикальних змін у підходах до використання та охорони земель. Будівництво та експлуатація різноманітних інженерних комплексів неминуче спричинюють зміни в навколишньому середовищі. Це дуже часто призводить до порушення балансу природних умов регіону. Відбувається зміна режиму підземних і поверхневих вод, зміна кліматичних характеритик, забруднення територій.

Вілповідно розглядаючи це питання сьогодні, ми побачили, що існує велика проблема, яка заважає нормально функціонувати ринку землі на Україні. Землі сільськогосподарського призначення є найголовнішою та найважливішою складовою агропромислового комплексу держави в цілому. Тому ми можемо виділити кілька аспектів, які допоможуть нам налагодити систему управління земельними ресурсами.

Існує низка проблем, які підлягають негайному вирішенню, аби ситуація покращала і ось загальні з них:

-відсутність державної стратегії у створенні сталого землекористування та охорони земель, порушення законів землеробства, екологічної рівноваги, ігнорування концепції сталого природокористування;

-відсутність дієвих національних, галузевих і регіональних програм з охорони земель;

-нехтування технологіями раціонального використання земель (жодна, навіть найпрогресивніша приватна форма власності не замінить технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони ґрунтів);

-екстенсивність використання земель, засміченість полів, низькаефективність використання меліорованих земель, лук, пасовищ, заплавних земель [ 2; 4].

Висновки. Щоб покращити ситуацію важливо удосконалити механізм економічного регулювання земельних відносин за допомогою підвищення продуктивності сільськогосподарських угідь, інструментів цінової політики; створити правові та соціально-економічні механізми ефективної реалізації прав власності на землю; удосконалення оренди в сільському господарстві; внесення певних змін до єдиної земельно-кадастрової системи; проведення якісного моніторингу; створення стійких норм щодо охорони земель сільськогосподарського призначення та підвищення відповідальності за понесення шкоди; підвищення ролі державного регулювання.

Слід також наголосити на тому, що всі ці заходи можливі лише за морального усвідомлення людиною свого становища щодо використання земель сільського призначення, стійкої політичної системи, соціально-економічного добробуту. Лише комплексний підхід до здійснення економічної й земельної реформи забезпечить позитивні результати.

Література:

1.Земельний кодекс України: коментар / за ред. А. П. Гетьмана, М. В. Шульги. – Х. : Одіссей, 2002. – 645 с.

2.Костишин О. О. Землеустрій як основа управління земельними ресурсами. // Землевпорядний вісник. – 2011. – № 1. – С. 10-17.

3.Шульга О. Формування ринку землі сільськогосподарського призначення. // Вісник КНТУ. – 2012.-№1.- С. 13 – 23.

4.Добряк Д. С. Еколого-економічні засади формування землекористування в ринкових умовах / Д. С. Добряк, Д. І. Бабміндра. – К. : Урожай, 2010. – 334 с.