Економічні науки/6. Маркетинг та менеджмент

Студенти Пашковський Ю.С., Черниш М.С., доц. к.е.н. Олійник Л.Г.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету, Україна

Культура управління, як складова частина менеджменту

 

Культура управління є складовою частиною культури людини та виступає як сукупність культурних надбань, які застосовуються під час здійснення управлінської діяльності. Для розвитку підприємства потрібно сформувати дієву та практичну культуру управління, яка, безперечно, матиме позитивний вплив на економічну діяльність підприємства, та дозволить йому здійснювати економічну діяльність на більш якісному рівні.

Велику увагу проблемі культури управління у своїх працях працях приділяли відомі зарубіжні науковці, зокрема Т. Гітерс, Ф. Уотермен, Д. Грейсон, К. О’Дейл, Р. Блейк та Д. Моутон та ін. Останні у своїх працях розкрили багато проблемних питань, які істотно вплинули на формування культури управління.

Не залишились осторонь і вітчизняні науковці, а саме: Л.І. Скібіцька, І.І. Бажин, Л.В. Власов, С.В. Шевчук В.Г. Воронкова та ін., які адаптували та пристосували зарубіжну модель культури управління до вітчизняної ситуації у сфері управління, та висловили власні погляди, які взяли на озброєння багато вітчизняних компаній.

У науковій практиці існує надзвичайно багато тлумачень терміну «культура управління». Насамперед вона розглядається як певна субкультура, у якій знаходять своє особливе вираження всі основні елементи культури суспільства: уявлення, символи, цінності, ідеали, норми та зразки поведінки тощо.

Культура як зміст і певна характеристика життєдіяльності суспільства та окремої особистості діє в зовнішньому і внутрішньому середовищах організації, визначає поведінку і ставлення індивідів до інших людей.

Управлінська теорія і практика як система знань, умінь і навичок є феноменом культури, що дає підстави стверджувати існування культури управління.

З позицій структурно-функціонального аналізу підприємства існують для того, щоб робити матеріальні блага та послуги. Культура в цьому підході розглядається як одна з підсистем, що виконує функції адаптації підприємства до навколишнього середовища й ідентифікації його співробітників. Разом з тим прихильники структурно-функціонального підходу вказують, що культура - це не звичайна підсистема, а найбільш важлива. Саме вона виконує цементуючу роль для всіх інших підсистем організації.

З позицій стратегічного аналізу культура розглядається як процес становлення і функціонування духовної основи життєдіяльності організації. Тлумачення культури управління як процесу припускає розгляд організації як визначеного способу постановки і ведення справи, підприємницької діяльності. Кожне підприємство створюється для реалізації поставленої підприємцем мети, для здійснення певної справи. Спосіб, яким здійснюється підприємницька діяльність в організації, спосіб, яким ведеться справа, надає організації індивідуального забарвлення, персоніфікує її, виділяє поміж інших організацій. З цих позицій культуру управління можна охарактеризувати як специфічну, особливу характерну для тільки даної організації систему зв’язків, дій, взаємодій і відносин, норм та правил поведінки що здійснюються в рамках конкретної підприємницької діяльності, способу постановки і ведення справи [1, c. 212].

Формування культури управління є дуже складним та багатогранним процесом, який пов’язаний з проблемами ефективності управлінської діяльності. Культура управління виробляється в ході практичної підприємницької діяльності, зв'язків, взаємодій і відносин, як відповідь на ситуації, що ставляться перед організацією зовнішнім і внутрішнім середовищем. Таким чином, культура управління виражає визначені колективні уявлення про цілі і способи підприємницької діяльності даного підприємства.

Крім формування цих загальних поглядів, культура управління забезпечує поєднання колективних та індивідуальних інтересів. У формах управлінської культури кожен співробітник підприємства усвідомлює свою роль у його системі, те, що від нього чекають та як найкраще він може відповісти на ці очікування. У свою чергу, кожен знає, що він може очікувати від підприємства, якщо буде плідно виконувати свою місію. Нарешті, кожний знає чи відчуває, що у випадку неконформістської поведінки, якщо він порушить писані чи неписані норми підприємства, то буде покараний і що ця погроза виходить не тільки від керівництва, але і від його товаришів. Таким чином, культура підприємства мобілізує енергію його членів і направляє на досягнення цілей підприємства [1, c. 213].

Процес формування культури організації триває на всіх етапах її життєвого циклу. її рівень зумовлюють різноманітні чинники (Рис.1)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 


Рис.1 Чинники рівня формування культури організації

Наявність елементів культури в управлінні — показник своєрідності організації, її “індивідуального обличчя”. Вони є соціальним механізмом відтворення, збереження і розвитку особливостей організаційної діяльності.

Отже, формування того чи іншого типу культури підприємства є складним та багатогранним процесом, який потребує певних затрат часу. Організаційна культура відіграє дуже важливу роль в житті підприємства. Тому вона повинна бути предметом найпильнішої уваги з боку керівництва.  Менеджмент на тільки покликаний відповідати організаційній культурі, він сильно залежить від неї, а й повинен у свою чергу впливати на формування і розвиток самої організаційної культури. Менеджери покликані вміти аналізувати практику корпоративної культури, впливати на її формування і зміни в кращу сторону.

 

Література:

1.   Осовська Г. Основи менеджменту: Підручник/ Галина Осовська, Олег Осовський,. - 3-е вид., перероб. и доп.. - К.: Кондор, 2006. - 661 с.

2.   Робінс С. Основи менеджменту: учбовий посібник/ Стефан П. Робінс, Девід А. ДеЧенцо,; Пер. с англ. А. Олійник, М. Корчинська, Р. Ткачук,. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 671 с.

3.   Герчанівська П. Е., Левківський К.М., Федорова І. І. Культура управління: Навч. посіб. – 2005. – 152 с.

4.   Хміль Ф. Менеджмент: Підручник для студ. вуз./ Федір Хміль,. - К.: Академвидав, 2003. - 607 с.