Коваленко Ю.О., к.е.н., доц. Костюк О.В.

Українська академія банківської справи Національного банку України

Фактори формування конкурентоспроможності підприємства

Висококонкурентне ринкове середовище зумовило необхідність пошуку підприємствами новітніх інструментів управління конкурентоспроможністю як на національному, так і на закордонному ринку. Враховуючи, що конкурентоспроможність охоплює елементи внутрішнього та зовнішнього середовища, виникає необхідність у визначенні факторів які мають вплив на формування даного процесу.

Теоретичні засади управління конкурентоспроможністю підприємства досліджувалися як закордонними вченими (М.Портер, Ф.Кросбі, Ч.Кім), так і вітчизняними (В. Шкардун, А.В. Войчак, І. Коломієць, Г.Р. Чупик, Т.Б. Харченко та інші).

З метою визначення факторів які мають вплив на конкурентоспроможність та її становлення, доцільно звернути увагу на сутність конкурентоспроможності як економічного явища.

Доволі часто загальне визначення конкурентоспроможності ототожнюють із визначення конкурентоспроможності підприємства, хоча різні автори розглядають останнє у взаємозв’язку з конкурентоспроможністю продукції. Одним із таких визначень є трактування В.А. Павлової відповідно до якого конкурентоспроможність підприємства це властивість впливати на ринкову ситуацію у власних інтересах та можливість виготовляти конкурентну продукцію, яка задовольняє споживача при мінімальному рівні витрат[2].

Визначення конкурентоспроможності підприємства по суті узагальнюється здатністю створювати конкурентоспроможну послугу чи товар. М. Портер вважав, що конкурентоспроможність підприємства – це «порівняльна перевага стосовно інших компаній, а критерій її конкурентоспроможності це рівень реалізації та постійне місце на ринку»[3]. У роботах Харченка Т.Б. конкурентоспроможність визначається як економічний, соціальний та політичний чинник становища країни або конкретного підприємства на національному та закордонному ринках [4]. Г. Чупик до загального визначення даного поняття додає можливість диференційованого підходу щодо трактування конкурентоспроможності у широкому та вузькому значенні. У першому аспекті - це здатність конкретного об'єкта отримувати перемогу в конкурентній боротьбі, у другому - це здатність товару або послуги (завдяки його характеристикам, які є переважними над іншими такими ж характеристиками товарів чи послуг) перемагати у ринковій боротьбі [5].

Враховуючи зазначене, конкурентоспроможність необхідно визначати як комплексну категорію. Конкурентоспроможність - це здатність підприємства мати порівняльну перевагу стосовно інших компаній, яка дає змогу отримувати перемогу в конкурентній боротьбі, що існує на ринку товарів та послуг.

На думку закордонних дослідників, конкурентоспроможність підприємства розглядається через багаторівневу ієрархію факторів, де верхній рівень – частка ринку (залежить від досягнутої конкурентоспроможності продукції), другий рівень – конкурентоспроможність продукції, на третьому і на четвертому рівнях визначається якість управління, на останньому – аналіз досягнутих економічних результатів [1].

Фактори формування конкурентоспроможності для конкретного підприємства, з одного боку, можна поділяти на економічні, управлінські й технологічні. З іншого боку, на виробничі, маркетингові (зокрема збутові, чинники, які сформовані маркетинговими комунікаціями, цінові, асортименті), кадрові, фінансові, тощо. Відповідно до наступної класифікації фактори можуть мати як загальний вплив так і вибірковий. За характером дії фактори поділяються на позитивні, негативні, а також малозначні, значні, дуже значні.

В результаті всі зазначені фактори, що впливають на формування конкурентоспроможності підприємства та галузі можна, в цілому, поділити на макро- та мікроекономічні (рис.1).

0

Рис.1 – Чинники конкурентоспроможності підприємства

Макро- та мікроекономічні чинники конкурентоспроможності, знаходяться у постійній взаємозалежності. В окремих випадках макроекономічні фактори, на відміну від факторів мікрорівня можуть лише частково впливати на конкурентоспроможність окремих підприємств. Зокрема політичне й правове середовище досить часто встановлює особливості лобіювання інтересів окремих підприємств або галузей економіки, що може створювати перешкоди для проникнення у конкретну галузь інших підприємств, або всупереч різко примножувати чисельність конкуруючих суб’єктів, створюючи при цьому привабливі умови для появи на ринку нових фірм. В результаті це може обумовлювати зміни в системі технологічного оснащення, використання більш сучасних методів та управлінських заходів для досягнення конкурентних переваг підприємства. Демографічні фактори характеризують потенційну місткість, перспективну структуру споживчого ринку та потенційні обсяги збуту підприємств. Економічні чинники визначають, передусім, купівельну спроможність потенційних споживачів продукції підприємства та собівартість виготовленого товару, що впливає на обсяги збуту. Також, системоутворюючі фактори конкурентоспроможності потенційно можуть мати не однаковий вплив, залежно від галузевої спеціалізації ( сільськогосподарські, промислові, видобувні) підприємства.

Важливим є той факт, що за умов ефективного управління діяльністю підприємства, кожен із вищезазначених системоутворюючих факторів здатний сприяти формуванню додаткових конкурентних переваг. У цьому контексті доцільним є визначення методів і напрямків управління чинниками конкурентоспроможності.

Література:

1. Адамик В.,Вербицька Г. Оцінка конкурентоспроможності підприємства // Вісник Тернопільського національного економічного університету. – 2008. – №1. – С.69–78.

2. Нефедова О.Г. Конкурентоспроможність в умовах зовнішніх змін // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2007. – №5.Т.2. – С.212–215.

3. Портер М. Конкуренция [Текст] / М. Портер. - М: Издательский дом "Вильямс" 2005. - 608с.- ISBN 5-8459-0794-2.

4. Харченко Т.Б. Забезпечення конкурентоспроможності підприємств як засіб ринкового реформування економіки // АПЕ. – 2003. – № 2. – С. 70-73.

5. Чупик Г.Р. Наукові підходи до визначення категорій "конкуренція" та "конкурентоспроможність" // Вісник Львівської КА. – 2006. – № 22. – С. 55-58.