Музыка и жизнь/4.Эпохи, стили, жанры.

Студентка ІІІ курсу спеціальності „Музичне мистецтво“(академічний вокал) Вінник С. П.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка,Україна

Історичний розвиток українського романсу (кінець ХІХ початок ХХ столітть).

Український професіональний романс у своїх класичних зразках, різноманітних за тематикою і жанровими різновидами, сформувався у другій половині ХІХ століття — в період становлення національної композиторської школи, утвердження в творчості прогресивних митців естетичних принципів народності і реалізму. Історична тенденція переходу від вузько камерних до розвинених концертних форм пісенно-романсової лірики дала про себе знати вже на початку минулого століття у творчості західноєвропейських композиторів-романтиків. Розвиток романсу відбувався у прямій залежності від поезії.

Термін „романс“ — іспанського походження. Вже з XVI ст. він вживався для визначення сольної світської пісні з інструментальним, переважно гітарним, супроводом, а в XVIII—XIX ст. набув загальноєвропейського поширення. Від часу зародження народний романс тісно пов’язаний з професіональною музикою та писемною літературою. Індивідуальне творче начало відіграє тут набагато більшу роль, ніж в інших жанрах пісенного фольклору.

Пісня-романс виникла на Україні приблизно в другій половині XVIII ст. Як раз у цей період вона набуває таких форм, які дозволяють говорити про неї як про самостійний жанр.

Термін „пісня-романс“ чи не вперше вжив М. Лисенко у своїй праці „Народні музичні інструменти на Україні“[1; с.8]. За для стислості викладу ми вживаємо також і термін „романс“, враховуючи при цьому його неточність по відношенню до народної пісні.

Серед багатьох жанрів і форм української народної творчості важливе місце займає пісня-романс — сольна, переважно лірична пісня (рідше, дует або тріо), що виконується здебільшого з інструментальним супроводом. Пісня-романс — це, по суті, один з різновидів пісні — поняття більш широкого, яке охоплює різноманітні види хорової і сольної вокальної творчості.

Розвиток романсу — тривалий і дуже складний процес. Саме романс був тим видом мистецтва, в якому найактивніше відбувалося взаємодія й схрещування, з одного боку, усної народнопісенної творчості, а з другого — писемної літератури та професійної музики, які привносили з собою різнорідні художні течії та впливи. Власне й сам жанр романсу виник як результат цього взаємодіяння народного та професійного мистецтва.

Формування пісні-романсу тісно пов’язане з розвитком світських тенденцій в українській культурі XVII—XVIII ст., які проходили паралельними руслами в усіх її галузях: літературі, музиці, театрі і т. п..

Як жанровий різновид пісня-романс розвивалась протягом усього XIX столітті і виявилася надзвичайно життєздатною. Коли вже на повну силу розвивався професійний романс, музиканти-любителі й далі творили свої пісні-романси, віддзеркалюючи істотні прикмети українського народу - простоту, щирість, красу, щедрість та вірність.

У становленні романсу на Україні певну роль відіграли П. Сокальський, О. Рубець, які написали багато творів на вірші російських поетів, першими звернулись до поезії Т. Шевченка.

На ранньому етапі розвитку українського романсу велику роль відіграв композитор і критик П. Сокальський. Глибоко переконаний у великій суспільній функції мистецтва, він обстоював музику, яка відгукується на хвилюючі події життя, несе в собі народне начало. Утвердження і розквіт українського класичного романсу пов’язані з іменем великого М. Лисенка.

Поезія пожовтневої доби покликала до життя широкий і могутній потік музики. Творчість послідовників і учнів М. Лисенка — К. Стеценка, Я. Степового, С. Людкевича, Л. Ревуцького є органічним зв'язком дожовтневого і нового мистецтва. Український романс в історично нових умовах зазнав впливу революційної романтики. Композитори К. Стеценко, Я. Степовий, С. Людкевич, Ф. Надененко, Г. Майборода, Ю. Мейтус, В. Кирейко та багато інших, звертаючись до поезії Л. Українки, знаходили в ній поріднену із своєю музичною мовою, емоційну настроєність, романтичне поривання. І тоді слово і музика починали грати безліччю інтонацій та барв.

Розвиток камерно-вокального жанру яскраво виявився у творчості К. Стеценка. В його творчості переважають теми, пов’язані з драматичними ситуаціями в житті людини, що і зумовило загальний тон композиторського вислову.[2; с.217] Від де що традиційних пісень-романсів раннього часу композитор прийшов до лірико-драматичних діалогів.

Романсовий доробок К. Стеценка дожовтневого періоду збагатив українську камерно-вокальну лірику. Різноманітна тематика і творчий підхід до її втілення сприяли виникненню новаторських композицій, в яких митець, продовжуючи основний демократичний напрямок творчості М. Лисенка, йшов до шляху драматизації жанру, розширення його лексичної сфери[2; с.220-221].

Солоспіви Я. Степового. Його романси тісно пов'язані з образно-інтонаційним змістом народної пісенної творчості, особливо ліричного характеру. Своєрідною музичною мовою відзначаються романси П. Сениці. У творах П. Сениці виявлялась творча індивідуальність композитора, своєрідний підхід до поетичного доробку сучасних українських поетів. Помітним був внесок в українську камерно-вокальну лірику кінця ХІХ — початку ХХ століть Б. Підгорецького. В його романсах відчувається благотворний вплив традицій російської класичної музики, зокрема П. Чайковського, М. Римського-Корсакова. Домінує в них любовна тематика, пейзажна лірика, споглядальні настрої.

Значне місце у камерно-вокальному жанрі належить творчість композиторів Західної України початку ХХ століття Вагомим внеском в українську вокальну лірику стала творчість композиторів Д. Січинського, Я. Лопатинського, С. Людкевича, яка відбиває характерні особливості розвитку жанру солоспіву того періоду. Характерними були мотиви туги за щастям, самотності нещасливого кохання були найхарактернішими для його солоспівів(Д. Сичинський)[3]; наспівна мелодика, простий супровід, який відіграє роль фонового елемента, традиційна двочастинна форма, близкість до жанрового різновиду пісні-романсу(Я. Лопатинський); досягнення внутрішнього зв'язку між музичним і поетичним образами(С. Людкевич).

Цінний внесок на рубежі двох століть в українську музику зробили Г. Алчевський, В. Сокальський, І. Рачинський, Ф. Якименко. Романси Г. Алчевського продовжують традиції української музики кінця ХІХ століття, особливо творчості М. Лисинка.

В ряді солоспівів В. Сокальського проступає інтонаційна близкість до української народної пісні, в музиці І. Рачинського відчуті опосередковані впливи побутової пісні-романсу, її образно-емоційної сфери. Для лірики Ф. Якименка характерний пісенний за своєю природою мелодизм, який водночас не позбавлений і рис інструменталізму.

Таким чином, українські романси відзначаються великим мелодичним багатством, різноманітністю структурних форм та ритміки. Наспівна мелодика „великого дихання”, типово слов’янська широта, поєднана з експресією, є характерною рисою багатьох українських романсів

Література

1. Лисенко М. В. Народні музичні інструменти на Україні / М. В. Лисенко — К.: Мистецтво, 1955.— С.8

2. Вільц Б. М. Український радянський романс / Б. М. Вільц .-К.: Наукова думка, - 1970. – С.217.

3. Гордійчук М. М. На музичних дорогах: Статті та рецензії / М. М. Гордійчук. — К. : Муз., - 1973. – 344с.