старший викладач Ткач М.В.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

старший викладач Степанова О.Г.

Мелітопольський державний педагогічний університет

імені Богдана Хмельницького

Про сутність професійного самопізнання

Підготовка майбутніх фахівців високого рівня, формування справжніх громадян і патріотів України – головне завдання професійної освіти. Виконання його залежить насамперед від учителів, їхньої підготовки та майстерності. Безперечно, в умовах гуманізації та демократизації професійної освіти роль педагогів значно зростає. Ще А.С. Макаренко підкреслював rрунтовну необхідність навчати педагога його професії так, як треба навчати лікаря його майстерності, як треба навчати музиканта. Однак протягом багатьох десятиріч психолого-педагогічна підготовка й загалом сама педагогічна діяльність були й сьогодні ще почасти залишаються «у тіні» при оцінюванні діяльності вчителя.

Професійне самопізнання актуалізується під впливом певної мотивації, яка визначається передовсім особистістю педагога, своєрідністю його діяльності, особливостями спілкування.

Найтиповішими серед мотивів професійного самопізнання є такі:

1) самопізнання спонукає до зацікавлення собою як особистістю, зумовлює прагнення визначити свої сильні та слабкі якості, розширити власний кругозір, знання про самого себе;

2) необхідність самопізнання виникає, коли учитель відчуває дисбаланс між своєю працею та її результатами. Вивчення себе, виявлення причин дисбалансу дають змогу педагогові усунути недоліки в діяльності, поведінці, взаємодії;

3) самопізнання активізується внаслідок критичних зауважень на свою адресу з боку інших: адміністрації, колег, батьків, іноді й учнів. Конструктивний підхід спонукає до самопізнання й оцінювання власної діяльності;

4) мотивами професійного саморозвитку є самоствердження, самовдосконалення, самоактуалізація. Іншими словами, педагог пізнає себе для того, щоб істотно поліпшити свою діяльність, самому особистісно зростати, досягти у своїй роботі значних результатів. Якщо ж при цьому домінуватимуть мотиви самовдосконалення й самоакутуалізації, то самопізнання наповнюється глибоким змістом, пов’язаним із усвідомленням необхідності особистісного зростання.

Мотивація поведінки і діяльності педагога визначається типом його центрації, що зумовлює і своєрідність професійного самопізнання.

Проведення тренінгів самопізнання, самовдосконалення, особистісного зростання дає можливість педагогам розвиватися й пізнавати себе.

Як відомо, механізмами самопізнання є ідентифікація і рефлексія. Остання уможливлює проведення різного за глибиною аналізу з метою оцінити себе. Високий рівень рефлексії педагога сприяє всебічному пізнанню, оптимізує стратегії розвитку професійної компетентності. Низький же рівень разом із вираженою тенденцією до стереотипізації різко знижує можливості індивіда в пізнанні себе й у визначенні мети свого професійного саморозвитку.

Загалом процес самовдосконалення вчителя складається з таких етапів: самоаналіз власної особистості, діяльності та спілкування, формування ідеального образу, що здійснюється за допомогою механізмів самопрогнозування; створення програми саморозвитку, у якій визначається порядок і послідовність дій педагога щодо самовдосконалення; час, умови, реалізація програми, контроль і оцінювання ефективності проведеної над собою роботи.

Навчальна діяльність має складатися з таких мотивацій (бажано – пізнавальних): уміння будувати навчальне завдання (або сприймати його на основі розуміння); уміння визначати спосіб навчальних дій (на основі знання предмета дії); дії контролю (шляхом порівняння поточних дій із правилами); дії оцінки (на основі порівняння результату дій із зразком результату, закладеним у завданні, меті).

Складниками професійного самовдосконалення фахівців є і самоосвіта (набуття знань, умінь і навичок), і самовиховання (формування світогляду, мотивів і досвіду діяльності, якостей особистості), і саморозвиток (удосконалення психічних процесів і здібностей). Зауважимо, що функція самовдосконалення цілком відповідає тому набору функцій, що ними оперує в процесі роботи конкретний учитель, а саме:

– удосконалення, збагачення знань учителів (предметних, методичних, дидактичних, виховних, психологічних, етичних тощо);

– розвиток світогляду професійно-ціннісних орієнтацій, переконань, що відповідають завданням суспільства і школи;

– розвиток мотивів творчої діяльності (любов і повага до дітей, захопленість предметом, потреба в самореалізації тощо);

– розвиток стійких моральних якостей особистості (переконаність, гуманізм, педагогічний оптимізм, принциповість, доброта, душевна щедрість та ін.);

– розвиток професійних навичок, педагогічної техніки, навичок застосування різних ТЗН, зокрема складних технічних засобів (комп’ютерів, відеотехніки);

– розвиток культури емоцій і вольових проявів учителя, самореалізації діяльності.

Отже, підсумовуючи викладений вище матеріал, зазначимо, що самонавчання як засіб самовдосконалення майбутнього фахівця передбачає цілепокладання, постановку конкретних цілей і завдань, вибір засобів розв’язання цих завдань, а також послідовність і терміни їхнього застосування, реалізацію плану, програми самозміни, самоконтроль за ходом виконання програми творчого зростання й коригування програми на основі самоконтролю й поточного самоаналізу роботи.

Література:

1. Макаренко А.С. Методика виховної роботи. - К.:Рад.шк., 1990. - 368 с.

2. Сухомлинський В.Н. Как воспитывать настоящего человека. - М.:Педагогика,1989. - 288 с.