Педагогические науки / 3. Методические основы воспитательного процесса

К. пед. н., Мазін Василь Миколайович

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

Педагогічні парадигми, підходи та концепції органіазції виховного процесу

Ключові характеристики виховного процесу у будь якій педагогічній системі залежить від тих методологічних «креслень», за якими він побудований, від того смислового забарвлення, крізь яке розглянуті його мета, принципи, засоби, кінцевий результат [4, с. 166].

Моделі постановки й рішення проблем виховного процесу концептуалізуються в ієрархічні форми науково-педагогічного знання: парадигми, підходи та концепції.

У вітчизняних науково-педагогічних традиціях наукова парадигма розуміється як пануюча в певний період розвитку науки сукупність ключових понять, положень та ідей, які визнані науковою громадою й протягом певного часу дають співтовариству модель постановки і рішення тих, чи інших проблем [13, с. 33].

«Тезаурусний» підхід, використаний В. Луковим вносить додатковий відтінок у зміст терміну «наукова парадигма». Автор виходить із того, що в рамках кожної з парадигм можуть висуватися декілька теорій, концепцій. Таким чином, парадигма виступає як система концепцій [11].

У педагогічних дослідженнях, термін «концепція» найчастіше використовується у значенні «єдиного, визначального задуму, провідної думки наукової праці» [8], її «ідейного задуму» [12] [13, с. 73].

За В. Луковим концепція виступає як система концептів (наукових положень, що виділяються як значущі, і мають певне контекстне забарвлення), що ув'язуються у наукові ідеї (положення, постулати, закони, гіпотези) [11].

Сукупність теоретичних поглядів позначається як підхід. Підхід – відношення до чогось, якійсь вихідний принцип, вихідна позиція, основне положення дослідника (або групи дослідників), на основі якого він будує свою теоретичну та практичну діяльність [13, с. 57].

Отже, у нашому дискурсі будемо дотримуватися таких значень термінів:

– парадигма – модель постановки проблем, прийнята за зразок вирішення дослідницьких завдань;

– концепція – оформлена система ідей окремого автора, або групи авторів, провідна ідея, основна думка, що розвертається, развиваеться у сукупності концептів: положень, принципів, факторів, умов, механизмів та ін.;

– підхід – деякий вихідний принцип, вихідна позиція, основне положення дослідника (або групи дослідників), на основі якого він будує свої теоретичні та практичні дії.

Аналіз наукових матеріалів (зокрема, праць Р. Апресяна [1], П. Беспалова [2], Н. Боритко [4], Н. Голованової [7], А. Кузьмінського [9], І. Липського [10], В. Лукова [11], І. Фомічьової [15;16]), дозволяє дійти висновку, що, парадигми виховання визначаються авторами на основі різних наукових підстав.

Так, В. Луков виділяє такі парадигми виховання: авторитарну, природовідповідну, виховання у колективі однолітків, індивідуального виживання у суспільстві ризику [11].

Н. Боритко, І. Соловцова, А. Байбаков виділяють три парадигми виховання: традиційну, гуманістичну та гуманітарну [4].

І. Ліпський визначає індивідуально-особистісну парадигму виховання, Що характеризується спрямованістю на особистість вихованця, а також соціально-педагогічну парадигму виховання, що передбачає інтеграцію всіх виховних зусиль різноманітних інститутів соціуму, спираючись на діяльність конкретного вихователя і його взаємодію з вихованцем [10, с. 9].

М. Богуславський розглядає виховний процес через призму авторитарної, маніпулятивної та підтримуючої парадигм [3].

I. Фoмiчoвa виділяє в складі сучасної педагогіки чотири парадигми: тeoцeнтричну, coцioцeнтричну, нaтурoцeнтричну i aнтрoпoцeнтричну, рoзмeжoвуючи їx зa дoпoмoгoю викoриcтaння п’яти кaтeгoрiй: мeти, критeрiїв її дocягнeння, принципiв, змicту, мeтoдiв [15;16].

Очевидно, у зв’язку з відсутністю єдиного погляду на парадигмальну структуру науково-педагогічного знання, у нашому дискурсі постає питання про ключові атрибути, на основі яких ведеться угрупування наукових підходів та концепцій організації виховного процесу. На нашу думку, такою ознакою може бути характер педагогічного впливу вихователя на вихованця, який може здійснюватися в одній із трьох форм: керівництва, підтримки та супроводу [4, c. 6].

Виходячи із цього принципу, усе різноманіття відношень суб’єктів виховного процесу може бути зведено до трьох парадигм: керівної (формуючої); підтримуючої (фасілітаційної); супроводжуючої.

У першій, формуючій парадигмі виховний процес виступає, перш за все, як дії вихователя спрямовані на певні зміни в людині (поява фізичних і особистісних новоутворень) під впливом зовнішніх обставин.

В основі другої, підтримуючої парадигми лежить поняття «підтримка» – надання того, що необхідно іншій людині; забезпечення її комфорту, її визнання, схвалення, підбадьорення; рефлексивне відношення оточення до тієї чи іншої людини, співпереживання та надання їй реальної допомоги [14]

В основі третьої парадигми – поняття «супровід», що позначає сумісну дію з виконання завдань, які апріорно неможливо виконати поодинці. При цьому, супровід передбачає прийняття в якості вихідного положення того, що пропонується тією особою, діяльність якої супроводжується [6].

Висновок

Отже, множина педагогічних ідей у сфері організації виховного процесу може бути структурована у контексті керівної (формуючої), підтримуючої (фасілітаціоної), супроводжуючої (синергетичної) парадигм, що на нашу думку, дозволить звести різнопланові концепції та підходи у єдину раціональну систему.

Література:

1. Апресян Р.Г. Ценностные парадигмы воспитания / Р.Г. Апресян // Вестник Томского государственного педагогического университета, 2008. – № 1. – С. 89-94.

2. Беспалов П.В. Парадгимы воспитания личности в детско-юношеских спортивных школах / П.В. Беспалов // Наука и бизнес: пути развития, 2011. – № 4. – С. 26-28.

3. Богуславский М.В. Авторитарная педагогика – педагогика авторитета /  М.В. Богуславский // Директор школы. 2002. № 5. С. 25-28.

4. Борытко Н.М. Пространство воспитания: образ бытия: Монография / Науч. ред. Н.К. Сергеев. – Волгоград: Перемена, 2000. – 225 с.

5. Борытко Н.М. Теория и методика воспитания: учебник для ст-тов пед. вузов / Н.М. Борытко, И.А. Соловцова, А.М. Байбаков; под ред. Н.М. Борытко. – Волгоград: Изд-во ВГИПК РО, 2006.— 98 с. (Сер. «Гуманитарная педагогика». Вып. 7).

6. Годэн Ж. Новый гипноз: глоссарий, принципы и метод. Введение в эриксоновскую гипнотерапию / Перев. с франц. С. К. Чернетского. – М, 2003. – 297 с.

7. Голованова Н.Ф. Подходы к воспитаню в современной отечественной педагогике / Н.Ф. Голованова // Педагогика. – № 10. – 2007. – С. 38-47.

8. Корінний М.М. Короткий енциклопедичний словник з культури / М.М. Корінний, В.Ф. Шевченко. – К.: Україна, 2003. – 384 c.

9. Кузьмінський А.І. Характеристика основних філософських концепцій освіти / А.І. Кузьмінський // Педагогіка вищої школи : Навчальний посібник – К.: Знання, 2005. – С. 125-140.

10. Липский И.А. Основные парадигмы воспитания / И.А. Липский // Педагогическое образование и наука. – 2009. – № 5. – С. 4-10.

11. Луков В.А. Парадигмы воспитания / В.А. Луков // Гуманитарные науки: теория и методология, 2005. – №3. – С. 139-151.

12. Новий тлумачний словник української мови: У 3-х т. / Укладачі: В. Яременко, О. Сліпушко. – Видання 2-ге, виправлене.– К.: Аконіт, 2003. – Т. 1–3.

13. Новиков А.М. Докторская диссертация? Пособие для докторантов и соискателей ученой степени доктора наук. : 3-е изд. / А.М. Новиков. – М.: «Эгвес», 2003. – 120 с.

14. Психология общения. Энциклопедический словарь / Под общ. ред. А.А. Бодалева. – М. Изд-во «Когито-Центр», 2011 г. – 579 с.

15. Фoмичeвa И.Г. Мoдeли пeдaгoгичecкoй дeятeльнocти: oпыт cиcтeмaтизaции / И.Г. Фoмичeвa. – Тюмeнь, 1997. – 217 c.

16. Фoмичeвa И.Г. Тeoрeтикo-мeтoдoлoгичecкиe ocнoвaния cтруктуризaции пeдaгoгичecкoгo знaния / И.Г. Фoмичeвa // Пeдaгoгикa. – № 9. – 2001. – C. 11-19.