Інтернаціоналізація як провідний напрямок університетської діяльності в сучасних умовах

В останні десятиліття ключовим чинником трансформації освіти стає її інтернаціоналізація. Університет, як інституція, надто включений в усі контексти європейського життя – від рафінованих метафізичних конструкцій інтелектуалів до рутинних повсякденних практик міських жителів. Тож процеси, пов’язані з глобалізацією, які відбуваються в сучасному світі, не можуть залишити університет осторонь. Більш того, саме університет стає ключовим провідником і творцем цих тенденцій, місцем формування універсального світового дискурсу знань і технологій.

Із початком епохи глобалізації та процесу активного формування єдиного світового освітнього та дослідницького простору, університет стає провідником функції інтернаціоналізації, тобто здатностіі можливості бути впливовим гравцем на цьому полі.

Згідно з визначенням, запропонованим ЮНЕСКО, «інтернаціоналізація є однією із форм, у яких вища освіта відповідає на можливості і проблеми глобалізації. Інтернаціоналізація охоплює багато питань, серед яких навчальні програми, процес викладання і навчання, дослідження, інституційні угоди, мобільність викладачів та студентів, різноманітні форми співробітництва та багато інших».

Тобто процес інтернаціоналізації містить певний суттєвий виклик системі національної вищої освіти та університетам як її головним структурним елементам. Академічні ієрархії, які склалися і десятиліттями визначали університетське життя країни, стикаються з новими формами конкуренції, але вже в глобальному освітньому полі. І часом те, що вважалося якісним освітнім продуктом у національному контексті, виявляється неконкурентоспроможним у контексті світовому. Але чи не найгірше управлінське рішення в цій ситуації – ігнорування глобальних освітніх процесів. Своєрідна академічна інтроверсія, свідоме «відключення» власної освітньої установи від глобальних освітніх тенденцій і процесів веде до ізоляції, яка виштовхує на периферію цивілізаційного розвитку не лише освітню систему, а й суспільство загалом.

Реакцією на загострення конкуренції між вищими навчальними закладами світу стала поява міжнародних рейтингів, що порівнюють успіхи провідних вищих навчальних закладів із усіх куточків світу. Перші подібні рейтинги були оприлюднені у 2003 (Академічний рейтинг університетів світу) та 2004 (рейтинг Таймс-QS) роках, після чого їхня кількість почала стрімко зростати.

До рейтингів можна ставитися по-різному, проте не можна не визнати, що вони стають невід’ємним інструментом глобальної оцінки якості вищої освіти. Рейтинги не лише допомагають абітурієнтам визначитися із місцем навчання, але і сприяють розвиткові нових дослідницьких програм, впливають на те, яким чином університети організовують свою діяльність, і, до певної міри, визначають національну політику у галузі освіти.

Поняття інтернаціоналізації активно використовується як один із базових індикаторів при розробці міжнародних та вітчизняних університетських рейтингів. Так, у започаткованому в 2010 році рейтингу Таймс – Томсон Рейтер інтернаціоналізація є одним із п’яти основних критеріїв. З 2011 року вона вираховується на підставі: а) співвідношення іноземних студентів до загальної кількості студентів (2,5%); б) співвідношення іноземних викладачів до загальної кількості викладачів (2,5%) та в) співвідношення наукових праць, надрукованих у співавторстві з іноземними дослідниками до загальної кількості наукових праць (2,5%)6 Подібні ж показники використовуються і у рейтингу QS7 – відсоток іноземних студентів (5%) та іноземних викладачів (5%). Новий багатовимірний рейтинг університетів світу U-Multirank8 (розроблений на замовлення Європейського Союзу) також міститиме критерій інтернаціоналізації.

Процеси глобалізації та інтернаціоналізації не могли не зачепити й українську систему освіти: в Україні відбувається становлення системи дистанційної освіти, посилюються процеси співпраці із вищими навчальними закладами з інших країн, зростає кількість студентів, що приїздять навчатися до України, а громадяни України дедалі частіше вирушають на навчання за кордон. Українські вищі навчальні заклади включаються в процеси глобальної конкуренції за студентів, а, отже, перед ними постають нові задачі: заявити про себе на міжнародному рівні, порівняти свої здобутки із успіхами інших університетів регіону та світу, удосконалюватися і покращуватися задля конкурентоспроможності на світовому рівні. Тому таким важливим і актуальним стало питання входження українських ВНЗ до міжнародних рейтингів вищих навчальних закладів.

Що дає присутність у міжнародних рейтингах? Насамперед, це можливість поінформувати про себе абітурієнтів і викладачів з усього світу. Рейтинги університетів світу користуються величезною популярністю і привертають увагу мільйонів людей. До того ж, присутність у рейтингу – це можливість продемонструвати свої сильні сторони. Українські ВНЗ, зокрема, мають хороші показники за науково-педагогічним потенціалом (велика кількість викладачів із науковим ступенем, невелике навантаження на викладачів за співвідношенням студенти/викладачі), до того ж, навчання в Україні – переважно дешевше, аніж у Росії, а це – непогані аргументи при виборі місця навчання. Вихід ВНЗ на міжнародний ринок також сприяє підвищенню якості освіти, адже потрапляючи до міжнародного рейтингу, ВНЗ інтегрується у світову освітню систему, «підтягується» відповідно до її вимог і критеріїв, стає більш привабливим для студентів з усього світу.

За даними Держкомстату, станом на 2010/2011 рр. в українських вищих навчальних закладах усіх рівнів акредитації навчалося близько 38 тисяч іноземців (1,5% від загальної кількості студентів)12, переважно з Китаю, Туркменістану, Росії, Індії, Йорданії, Сирії, Туреччини. Вихідців із європейських країн у нас небагато: українські ВНЗ на Заході мало відомі або не витримують конкуренції із європейськими навчальними закладами. Навчати іноземних студентів для ВНЗ вигідно: здебільшого іноземні студенти навчаються своїм коштом, а вартість навчання для них вища, ніж для українських громадян, і в середньому становить 2–4 тисячі доларів на рік. Тобто, навчання згаданої вище чисельності іноземців дозволяє вищим навчальним закладам отримувати щорічно кошти тільки за зроблені освітні послуги в розмірі близько 90 мільйонів доларів США. Для багатьох освітніх закладів дохід, отриманий за рахунок платного навчання студентів з-за кордону, є суттєвим доповненням до бюджету ВНЗ, і без такого додаткового доходу багато ВНЗ просто не змогли би існувати.

За прогнозами, чисельність іноземних студентів в Україні зростатиме. До того ж, в Україні вже зараз на ринку надання освітніх послуг спостерігається жорстка конкуренція за вітчизняних абітурієнтів. Через демографічну ситуацію в Україні (скорочення чисельності молоді старшого шкільного / студентського віку через демографічну яму, сформовану різким падінням народжуваності в 90-х роках) і скорочення обсягів держзамовлення для багатьох ВНЗ, у тому числі провідних, стає особливо актуальним питання приваблення іноземних студентів. А для цього необхідно працювати над своїм міжнародним іміджем.

Аби бути конкурентоспроможними, ВНЗ не можуть обмежуватися лише межами національних кордонів. А це означає, що українські ВНЗ мають прагнути потрапити до міжнародних рейтингів, адже рейтинг – це не що інше, як відображення світової конкуренції на ринку освітніх послуг.