Камінська Олена Миколаївна, вчитель І категорії

ДНЗ «Артемівський професійний аграрний ліцей»

Впровадження інтерактивних форм і методів навчання

під час викладання української мови та літератури

Процеси реформування національної системи освіти України вимагають оновлення й модернізації навчальних технологій і методів навчання. Особливої актуальності в сучасних умовах розвитку ринку набувають інтерактивні методи навчання, які стимулюють до інноваційних змін у культурному і соціальному середовищі. Ці методи є активним відгуком на проблемні ситуації, які виникають як перед окремою людиною, так і перед суспільством в цілому.

Вимоги часу й розпочата радикальна реформа системи освіти в Україні орієнтують нинішніх і майбутніх викладачів на відмові від авторитарного стилю навчання на користь гуманістичного підходу, на застосування методів, які сприяють розвитку творчих засад особистості з урахуванням індивідуальних особливостей учасників навчального процесу й спілкування. Підвищення ефективності навчання безпосередньо залежить від доцільності добору і використання різноманітних, найбільш адекватних навчальній темі методів навчання, а також від активізації всього навчального процесу.

Інтерактивний метод уперше застосували за кордоном, упроваджуючи демократичну педагогіку. У 20-30-х рр. минулого століття це були лабораторно-бригадний та проектний методи, робота у змінних парах, кооперативне навчання. Подібні спроби оптимізації навчального процесу, реалізації окремих елементів інтерактивності робили у свій час В.Сухомлинський та В.Шаталов.

Суттєвою ознакою сучасної освіти, а отже і її методик, є наголос на толерантному ставленні до особистості учня. А воно саме і є важливим складником інтерактивних технологій. Звичайно, опонентів інтерактивного навчання вистачає. Вони не згодні з деякими методами і формами проведення таких уроків, які, на їхню думку, зменшують роль учителя в навчальному процесі, підривають його авторитет. Наприклад, у живій дискусії, під час обговорення певної проблеми словесник може й не знати відповіді на якесь запитання і потрапити в незручне становище. Що тоді робити? Однак ця думка спростовується досвідом проведення уроків з літератури, де вчитель і учень спілкуються, аналізують, діляться своїми думками, дискутують і взаємозбагачуються. Для вчителя це постійний стимул, що спонукає підвищувати свій фаховий рівень, набувати досвіду, самовдосконалюватися й поліпшувати якість навчання. Тільки той учитель, якого поважають і якому довіряють учні, спроможний зацікавити їх, повести за собою, викликати бажання прочитати ту чи ту книжку. Цьому сприяє і наш навчальний предмет, адже в художній літературі закладені глибокі душевні переживання, найболючіші проблеми людства, його історичний досвід.

На уроках літератури нові технології навчання спрямовані на розвиток в учнів здатності бачити проблеми, виявляти суперечності, висувати гіпотези, оригінальні ідеї, аналізувати, інтегрувати, трансформувати та синтезувати інформацію, здійснювати пошук, дослідницьку діяльність. Звісно, обравши певну (нову для себе) технологію викладання, вчитель завжди якоюсь мірою ризикує, бо участь у ній не може бути точно спрогнозована, тому завжди можлива помилка. Але не треба цього боятися і звинувачувати себе в помилковості вибору, тому що, по-перше, література непередбачувана щодо своєї відкритості до нових прочитань, по-друге, людина має внутрішнє джерело нового в собі - тож раптова зміна навчальної ситуації та імпровізація - явище цілком нормальне. Чим майстерніший і неординарніший учитель, тим більше він ризикує, проте більше й виграє.

Спробуймо розглянути сучасні інтерактивні навчальні технології в тих моделях, які, на нашу думку, доцільно застосовувати у викладанні української літератури. Сутність інтерактивного навчання (за Н.Суворовою) полягає в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні. При цьому їм надається змога рефлексувати з приводу того, що вони знають та думають. Колективна діяльність учнів у процесі пізнання і засвоєння літературного матеріалу передбачає індивідуальний внесок кожного в навчальний процес, обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. При цьому має панувати атмосфера доброзичливості та взаємної підтримки. Вона створює умови, за яких учні не лише здобувають нові знання, а й розвивають свою пізнавальну діяльність, виходять на вищі форми співробітництва.

Інтерактивна діяльність ґрунтується на діалогічному спілкуванні, яке сприяє взаєморозумінню, взаємодії, спільному розв'язанню загальних, проте важливих для кожного учасника завдань. Інтерактив унеможливлює домінування як одного доповідача, так і однієї думки над іншими. Учні перебувають у режимі бесіди, діалогу з чим-небудь чи з ким-небудь: з художнім текстом, уявлюваним автором, літературним героєм, критиком, реальним товаришем, викладачем і т. ін. Отже, інтерактивне навчання - передовсім діалогічне навчання, якому притаманна тісна взаємодія викладача і учня.

У виборі інтерактивної технології мають бути додержані відповідні правила організації такого навчання: до роботи залучаються (тією чи іншою мірою) всі учасники навчального процесу; вони повинні мати певну психологічну підготовку (скутість, неконтактність, самозаглибленість заважають); клас ділиться на підгрупи; до заняття відповідно готується приміщення (наприклад, столи ставляться "ялинкою", щоб кожен учень сидів боком до ведучого і мав змогу спілкуватися в малій групі); учитель розробляє необхідні для творчої роботи матеріали; учні налаштовуються на неухильне додержання процедури і регламенту; створюється атмосфера довіри, природності, невимушеності, приємної бесіди.

Орієнтація сучасного літературознавства на діалогізм як принцип аналізу художнього тексту, а в педагогіці - на діалог двох суб'єктів навчального процесу - учня і вчителя робить інтерактивну технологію особливо привабливою і корисною для викладача-словесника. Стимулюючою при цьому є й атмосфера змагальності, однак не стільки виборювання першості, скільки змагання учня з самим собою - подолання власних лінощів, комплексу неповноцінності або амбіцій, відкидання чужих догм і відкриття та вдосконалення самого себе.

Урок має бути ефективним (досягти доставленої мети) і оптимальним за структурою (складатися з таких навчальних ситуацій, містити такий матеріал і подаватися такими методами і прийомами, які постійно зацікавлювали б учнів, не переобтяжували їх, давали б змогу досягти найкращих результатів). На такому уроці діти емоційно і вдумливо сприймають твір мистецтва слова, здобувають якісні, системні, сучасні знання, вільно оперують ними в нових умовах. Ще одна вимога до сучасного уроку - інтеграція знань з різних предметів, яка передбачає, що вчитель літератури вводить літературознавчі знання в історичний і світовий літературний та загальномистецький контексти. А ще на кожному уроці потрібно давати учням час для роздуму, переживання, вибору позиції і обов'язково словесного озвучення своїх думок під час діалогів: читача з текстом, учителя і учня, однокласників між собою. Отже, на перший план ставляться потреби дитини в пізнанні, самоствердженні, творчості, емоційній насолоді, спілкуванні, праці, самостійності, теоретичній і практичній озброєності, грі, тобто самореалізації. Американські педагоги цей етап уроку називають рефлексією. Рефлексія - фаза уроку, протягом якої учні осмислюють відкриті й усвідомлені ними на занятті ідеї; в цей час вони запитують, інтерпретують, застосовують, сперечаються, дискутують, змінюють та поширюють набуті знання .

На інтерактивному уроці літератури етап рефлексії особливо потрібний тоді, коли розв'язуються проблемні питання та ситуації, коли інтелектуальний пошук переважає над емоційними читацькими реакціями. Але в усьому треба знати міру і не зловживати цим прийомом, бо наша література відрізняється від інших саме душевністю й емоційністю, які кожен учень має пережити сам.

Специфікою інтерактивних уроків є обов'язкова копітка попередня домашня робота учня з різноманітним матеріалом і багатьма літературними джерелами за раніше оголошеною вчителем проблемною темою. Тоді такі уроки будуть особливо цікаві.

Інтерактивне навчання - це й застосування фронтальної та кооперативної форм організації навчальної діяльності учнів. Кожна з них має свої особливості, на які потрібно зважати, визначаючи способи організації засвоєння учнями знань. Фронтальна форма передбачає навчання однією людиною (здебільшого вчителем) групи учнів. За такої форми навчальної діяльності кількість слухачів завжди переважає кількість тих, хто говорить. Усі учні в певний момент працюють разом чи індивідуально над одним завданням з подальшим контролем результатів. У кооперативній формі організації навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів. Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється і учень щораз спілкується з іншими одногрупниками.

Поділ групи на підгрупи й визначення для кожної з них завдання, виконання якого залежить від спільних зусиль, - ефективний спосіб розвинути в дітей почуття колективності. Учні глибше занурюються в навчання, оскільки їм ці­каво працювати з однокласниками. Залучені до спільної роботи, вони відчувають потребу обговорити те, що здобули разом, а це сприяє зміцненню зв'язків між ними.

Нові технології навчання формують в учнів уміння уникати конфліктних ситуацій під час розв'язання суперечливих питань. Дискусії в підгрупах стимулюють роботу команди. Запропоновані ідеї вчать бути корисним один одному. Висловлення думок дає змогу відчути власний рівень знань та поповнити їх. Кількість учнів у групі залежить від загальної кількості їх, характеру й обсягу матеріалу, що опрацьовується, часу, відведеного на виконання роботи. Оптимальною вважають групу з п'ятьох осіб. Об'єднання в групи може бути довільним, за жеребкуванням, за рекомендацією вчителя. Групову роботу проводять на етапі застосування знань: на початку уроку замість опитування; на спеціальному уроці, де перевіряється рівень знань, умінь та навичок; під час узагальнення. Зауваги щодо проведення групових робіт: у групу учнів має об'єднувати спільна мета; усе, що пропонують учні, треба не критикувати, а коректно обговорювати; рішення учнів сприймати серйозно (це сприятиме створенню атмосфери співпраці, вироблятиме навички критичного мислення); не слід створювати великі групи, робота в них потребує інших технологій. Члени групи під час роботи сидять обличчям один до одного.

Індивідуальному підходу до навчання і виховання учнів велику увагу приділяв В.Сухомлинський. У його працях міститься всі або майже всі положення, що можуть бути взяті за основу сучасної концепції інноваційних методів навчання. Самих понять - особистісно орієнтовний підхід або інтерактивність у навчанні - у вченого немає. Проте більшість його праць тією чи іншою мірою присвячені питанням саме особистісного підходу до учнів, використанню елементів інтерактивних форм навчання. Прикладом ефективного методу навчання (за методикою В.Сухомлинського) є поділ класу на групи, підгрупи, в яких поряд із слабшим учнем - сильніший, який, перебуваючи в "одній команді", допомагає слабшому, вболіває за нього, прагне підняти до вищого рівня, бо успіх групової справи залежить від кожного. Так інтерактивні технології ще раз перегукуються з методикою видатного педагога.

Під час групового навчання в учнів виробляється відповідальність за свою ділянку роботи, витрачений час, якість виконаних завдань, формуються міцні і дружні дитячі колективи, скорочується процес адаптації молодої особи в життя. Використовуючи методи ділової гри, можна не тільки розвивати чуттєвий і естетичний потенціал особистості, а й виробляти в учнів ініціативність, підприємливість, ділові та культурні навички, тобто всі ті якості, що так потрібні сучасній молодій людині. Як свідчать учителі-практики, застосування інтерактивних технологій корисне і для фізичного здоров'я учнів, бо знімається нервове напруження, елементи гри вносять позитивні емоційні відчуття .

Завдяки використанню інтерактивних технологій учні формують власне світобачення, орієнтовно визначають життєву позицію, своє місце в сучасному світі. Вони вчаться пояснювати і вмотивовувати, а де треба - обстоювати свою точку зору. А це дуже важлива риса, необхідна в сучасному інтенсивному світі.

Формування освіченої, творчої особистості, становлення її фізичного та морального здоров'я, забезпечення пріоритетного розвитку людини - основні завдання, які стоять перед  навчальним закладом. У зв'язку з цим основна мета вчителів-словесників полягає у сприянні мовленнєвому розвиткові учнів, які б уміли змістовно, зв'язно і стилістично грамотно висловлювати свої думки. Ця мета реалізується у процесі формування особистості, яка "володіє вміннями і навичками вільно, комунікативно виправдано користуватися мовними засобами в різних формах, сферах і жанрах мовлення, тобто в забезпеченні належного рівня мовленнєвої компетенції учнів, що є однією з най­важливіших умов їхньої соціалізації" .

Навчання як потужний освітньо-культурний чинник має бути спрямоване на розкриття внутрішніх ресурсів особистості учня, виявлення вже закладених у ньому потенційних можливостей. Від того, як організовано навчання, як вчать учня мислити, залежить творчий чи нетворчий шлях його в подальшому житті. "Не знання самі по собі, а творче ставлення до них формують культуру". Ефективність навчання залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в конкретних умовах для кожного уроку, застосувати оптимальні педагогічні технології, які б проектували кінцеві якості особистості (учня): когнітивні (пізнавальні); креативні (творчі); оргдіяльнісні; комунікативні.

Потрібно надавати перевагу тим методам, які звернені до свідомості й активності учнів у навчанні. Саме інтерактивне навчання, як різновид активного, має свої закономірності, особливості. Сутність його в тому, що в навчальний процес залучаються всі учні, кожний робить індивідуальний внесок, відбувається обмін знаннями, ідеями, способами діяльності. У наш час, коли обсяг інформації збільшився, дидактична функція вчителя полягає не в передаванні знань, а у формуванні навичок здобувати їх. Процес навчання - це не автоматичне вкладання програмового матеріалу в голову учня. "Завдання педагога в тому, щоб підвести до дверей, дати ключ і навчити учня користуватися цим інструментом. Ніхто, крім самого учня, не зможе ввійти у світ знання". Сучасні підходи до навчання рідної мови великого значення надають розвиткові усного та писемного мовлення, мовленнєвій культурі особистості. А комунікативно-діяльнісний підхід якраз і передбачає орієнтацію уроку на мовлення, на мову як засіб спілкування й пізнання. Спілкування у комунікативній функції є особливим видом інтелектуальної мовленнєвої діяльності. Мовець неодмінно ставить перед собою певні завдання й намагається їх виконати. Основним з-поміж таких завдань у спілкуванні вважають повідомлення та вплив на адресата. Від цього залежить вибір мовних засобів, жанр і стиль висловлювань. Розв'язати це завдання допоможе робота в групах, де учні роблять перші кроки до толерантного спілкування, де виховується в них повага до особистості, виробляється вміння цінувати думку опонента, переконливо доводити істину, виявляти наполегливість в обстоюванні своєї позиції.

У процесі спілкування люди користуються однією і тією ж мовою, але при цьому мовлення в них різне - глибоко індивідуальне, для якого характерні певний словниковий запас, фонетична вимова, інтонація, темп, будова речень, оформлення думки. Завдання вчителя - сприяти підвищенню культури мови, яка є показником рівня культури думки. А щоб говорити і писати добре, правильно, треба вміти добирати в конкретній ситуації спілкування найвдаліші, найдоречніші мовні засоби.

На різних етапах процесу взаємопов'язаного навчання мови й мовлення доцільно використовувати інтерактивні методи. На початковому етапі - ознайомлення з поняттям, активізації виучуваних форм - рекомендуємо застосовувати фронтальну форму організації навчальної діяльності учнів. Вони вчаться спостерігати, порівнювати, зіставляти певні мовні явища. Колективне спілкування сприяє взаємопорозумінню, адже "мальовничість слова" майстра надихає на співпрацю, яка дає радість та задоволення. На етапі закріплення, корекції, контролю, узагальнення розширюється уявлення про лексичне значення слова, його сполучуваність, функціональну роль, розвивається вміння добирати мовні засоби з огляду на ситуацію. Парна та групова робота допоможе розв'язати певну проблему, дійти спільного висновку, обгрунтувати рішення. Спілкуючись у групі, учень не тільки вчиться сам, а й вчить інших. Тут панує високий рівень обміну інформацією, є можливість висловитися кожному учневі, створюючи діалогічне мовлення. Робота в малих групах будується на принципах рівноправності. На етапі застосування здобутих мовних знань розвиваються комунікативні вміння створювати тексти різних типів. Підвищений інтерес до знань спонукає учнів самостійно знаходити джерела задоволення своїх природних нахилів, розкриває внутрішній потенціал кожної дитини. Тому вони охоче об'єднуються в групи за інтересами: філологи, редактори, коректори, журналісти, поети, прозаїки, фольклористи, етнографи, актори, режисери, сценаристи тощо. Саме в цих групах діти працюють індивідуально, самостійно добиваються результату, який об'єднується у кінцевий результат усієї групи.

Отже, працюючи в режимі постійних пошуків та новизни, учні розвивають мислення й уяву, набувають комунікативних навичок монологічного мовлення, виявляють творчі можливості. Урок української мови або літератури стає бажаним, адже на ньому створюються поезії, казки, художні пейзажі, роздуми; інсценізуються власні та авторські уривки; придумуються лінгвістичні ігри та кросворди; випускається літературна газета, ведеться словник афоризмів та літературний альманах. Такі форми й методи навчання дають і учневі, і вчителеві можливість самовираження. Орієнтація сучасної методики на діалогізм як засіб комунікативної спроможності, а в педагогіці - на діалог двох суб'єктів навчального процесу, учня і вчителя, робить інтерактивну технологію особливо цікавою й ефективною.

Також важливо в навчально-виховному процесі передбачити системне використання інтерактивних методів навчання, досягаючи на кожному з етапів пізнання раціонального співвідношення парної, групової та самостійної діяльності.

Література:

1. Біляєв О. Проблема методів у навчанні мови // Укр. мова і літ. в школі. – 1986. – № 10. – С. 60-64.

2. Степанишин Б. Стратегія і тактика в літературній освіті учнів. – К.: Веселка, 2003. – 191с.

3. Сухомлинський В.О. Сто порад учителеві. – К.: Рад. шк., 1988. – 304 с.