Філологічні науки/1. Методика викладання мови та літератури

Ямшинська Н.В.

Київський Національний технічний університет «КПІ»

Роль комунікативного підходу у процесі навчання іноземної мови

Процеси європейської інтеграції охоплюють дедалі більше сфер життєдіяльності, сьогодні здійснюється модернізація системи освіти, зокрема й вищої школи. Україна прагне інтегруватися в освітній та науковий простір Європи [1, с. 4]. Нові підходи до вивчення іноземної мови пов'язані насамперед з адаптацією до вимог Болонського процесу, потребою формування у студентів навичок практичного володіння іноземною мовою та комунікативного опанування фахової термінології.

Тому в основі навчання іноземним мовам сьогодні лежить комунікативний підхід. Під комунікативністю чи комунікативною направленістю розуміють направленість на співрозмовника, оптимальність навчання з точки зору ефективності впливу на іншого. Комунікативність – підхід, який забезпечує саме такий вплив. Цей підхід безпосередньо спрямований на побудову діалогу і його реалізацію і недарма в теперішній методиці вживається термін „комунікативно-діяльнісний” підхід.

Реалізація комунікативного підходу у навчальному процесі з іноземної мови означає, що формування, розвиток та закріплення іншомовних мовленнєвих навичок і вмінь відбувається шляхом і завдяки здійсненню студентом іншомовної мовленнєвої діяльності.

Іншими словами, оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними) спрямоване на їх практичне застосування у процесі спілкування. Оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності здійснюється шляхом реалізації цих видів мовленнєвої діяльності у процесі навчання в умовах, що моделюють ситуації реального спілкування. У зв’язку з цим навчальна діяльність студентів організується таким чином, щоб вони виконували вмотивовані дії з мовленнєвим матеріалом для вирішення комунікативних завдань, спрямованих на досягнення цілей та намірів спілкування.

З позицій комунікативного підходу процес навчання іноземної мови відбувається адекватно реальному процесу мовленнєвого спілкування, тобто процес навчання є моделлю процесу мовленнєвої комунікації. Проте процес навчання не може повністю співпадати з процесом комунікації. який має місце в реальному житті, оскільки навчання іноземної мови в середніх, вищих навчальних закладах відбувається в умовах різномовного оточення. Тому йдеться тільки про максимальне наближення процесів навчання і реального спілкування за такими найважливішими параметрами як комунікативно-вмотивована мовленнєва поведінка викладача та студентів і предметність процесу спілкування, що забезпечується ретельним відбором комунікативно-мовленнєвих намірів, тем, ситуацій, які віддзеркалюють інтереси та потреби студентів.

Основними принципами запровадження комунікативного підходу є:

•1.     мовленнєва спрямованість навчального процесу, що полягає в практичному користуванні мовою;

•2.     функціональність, яка забезпечує вибір іншомовного матеріалу, адекватного процесу комунікацій;

•3.     новизна, яка проявляється в постійній зміні предмета розмови, обставин, завдань та інших. [3]

Особливістю моделювання комунікативних ситуацій при професійно-орієнтованому навчанні є те, що викладач повинен створювати такі навчальні ситуації, які, з одного боку, мають професійну значимість для студентів, задовольняють їх пізнавальний інтерес з фахового спрямування підготовки у ВНЗ, а з другого - дають змогу розкрити і реалізувати іншомовні комунікативні здібності, необхідні в діяльності фахівців певної галузі, тобто їх вміння розпочати і вести бесіду, правильно висловлювати та аргументувати свої погляди на ту чи іншу проблему, дізнатись про думку співрозмовника, поцікавитись інформацією, уточнити факти чи дані, попросити в чомусь допомогти чи запропонувати свою допомогу тощо.

Методисти поділяють навчальні комунікативні ситуації (НКС) на стандартні та нестандартні. Перші розробляються з метою підготовити учнів до задоволення життєвих потреб у стандартних та передбачуваних ситуаціях під час перебування у країні, мова якої вивчається, другі – до неочікуваних та непередбачуваних, коли “доводиться здійснювати непідготовлені мовленнєві дії, вирішуючи певні проблеми з представниками англомовної культури” [2, с. 8-11], для виховування в учнів, студентів здатності до міжкультурного спілкування.

Методисти по-різному інтерпретують окремі види комунікативної діяльності.

Наприклад, В. Літлвуд, відомий британський методист – дослідник в цій сфері, виділяє два основні типи комунікативної діяльності:

1) функціональна комунікативна діяльність;

2) соціальна інтерактивна діяльність.

Дослідник-методист Джеремі Хармер вважає, що основними видами роботи зі студентами є:

1) парна чи групова робота;

2) спілкування під контролем на початковому етапі;

3) читання вголос;

4) рольові ігри;

5) використання магнітофона.

У той час, як Джон Хайкрафт виділяє такі види діяльності:

І. Парну і групову.

ІІ. Діалоги.

III. Пов’язані між собою розповіді (chain stories).

IV. (Mime stories). Імітаційні розповіді.

V. Розповідання анекдотів.

VI. Розмова.

VII. Лекції – спілкування (talk-lesturettes).

VIII. Імпровізації, рольові ігри (role-plays).

Основне завдання використання навчально-мовленнєвих ситуацій у процесі навчання іноземної мови можна вбачати в тому, щоб готувати учнів до реальної мовленнєвої комунікації, забезпечити перенос мовленнєвих дій з мовленнєвих вправ у мовленнєву практику. За основними параметрами вони повинні мати:

• діяльнісний характер мовленнєвої поведінки комунікантів, предметність процесу комунікації - тема, проблема, події тощо;

• ситуативність спілкування, що моделюється як найтиповіші варіанти взаємостосунків комунікантів;

• мовленнєві засоби, що забезпечують процес спілкування та навчання в цих ситуаціях. [4]

Однією з найважливіших вимог, які пред'являються до навчально-мовленнєвих ситуацій - це їх типовість і нормативність. У зв'язку з цим на уроці, необхідно дотримуватися цих особливостей. Вимога типовості передбачає відповідність змісту навчально-мовленнєвої ситуації умовам, в яких вона виникає і розв'язується. А тому такі ситуації мають наближатися до реальних умов, якомога більше їх інтерпретуючи. Вимога нормативності забезпечується доцільно дібраними до змісту ситуації і адекватно використаними в ній мовними і мовленнєвими засобами, характерними для країни, мова якої вивчається.

Таким чином, беручи до уваги найімовірніші ситуації, предмети та явища, що можуть зустрітися студентам при відвідуванні англомовної країни, студенти готуються до цілком передбачуваних ситуацій побутового характеру та до ситуацій, які потребують мовленнєвої імпровізації. Успіх формування навичок між культурного спілкування залежить від того, наскільки НКС наближена до реалій та від раціонального поєднання системи вправ і творчих завдань.

Література:

1. Вища освіта України і Болонський процес : навч. посібник / за ред. В.Г. Кременя. –Тернопіль, 2004. – С. 4-5.

2. Гордєєва А.Й. Як створювати ситуації міжкультурного спілкуванняна уроці англійської мови // Іноземні мови. – 2008. – №2. – С. 8 – 11

3. Китайгородская Г.А. Принципы интенсивного обучения иностранным языкам // Иностран. языки в шк. - 1988. - № 6. –с. 3-8. 

4. Рогова Г.А. Роль учебной ситуации при обучении иностранному языку // Иностран. языки в шк. - 1984. - № 4. – С. 60-64.

[