Гуцул І.П.

Чернівецьке вище комерційне училище КНТЕУ

Принцип мотивованості як складова частина комунікативного методу навчання іноземної мови

Говорячи про “мотивацію”, “мотиви”, звичайно мають на увазі ті фактори, які спонукають людину до діяльності. Джерелом мотивації в найбільш загальному розумінні є потреба, що створюється на основі суперечностей між тим, що людина має, чим володіє, чого досягла і тим, чого вона ще не має, чим не володіє, чого не досягла. Бажання мати, оволодіти, досягти становить зміст потреби. І якщо в сферу таких потреб потрапляє володіння іноземною мовою, вони стають мотивацією до її засвоєння.

Розцінюючи мотивацію як найважливішу пружину процесу оволодіння іноземною мовою, що забезпечує його результативність потрібно мати на увазі наступне: мотивація – сторона суб’єктивного світу студента, вона визначається його власними спонуками і пристрастями, потребами, які він чітко усвідомлює. Звідси можна сказати, що важливим засобом мотивації навчальної діяльності є індивідуалізація. Під індивідуалізацією навчання іншомовній мовній діяльності слід розуміти співвіднесеність прийомів навчання з особистісними, суб’єктними і індивідними властивостями кожного студента. За словами І. А. Зимньої і А. А. Леонтьєва, немотивоване навчання мовній діяльності позбавляє це навчання психологічного змісту, тому що воно – навчання формі заради форми.

Відомо також, що мотивація залежить від умов організації діяльності, які виступаючи у формі стимулів можуть активізувати і спонуки в цілому. В зв’язку з цим виділяється такий тип мотивації, коли вчитися спонукає сам процес придбання знань (навичок, вмінь). В нашому випадку – це вправи, їх організація.

На підставі цих даних правомірно припустити, що створюючи певні умови при організації вправ, роблячи цей процес психологічно цікавим для студентів, ми могли б опосередковано позитивно впливати на силу мотивації. У застосуванні до навчання говорінню це означає наступне: у студента спочатку немає потреби до говоріння на іноземній мові, але цікавий сам процес виконання вправ, якщо це вправи мовного характеру. У випадку успіху йому стає цікаво говорити взагалі, а отже, вчити, тобто з’являються нові мотиви, вже не тільки усвідомлювані, а й реально діючі.

Однак потреби і інтереси кожної особистості неоднакові як неоднакові почуття, інтелектуальний рівень, життєвий досвід і таке інше. Тому найбільше активізувати мовно-розумову діяльність можна лише в тому випадку, якщо в мовних діях кожної поданої ситуації буде зацікавлений кожен студент. Іншими словами, необхідна індивідуалізація ситуацій, яка дозволить підійти до навчання ніби з іншого боку – змінить його стратегією все, що буде засвоювати студент, буде виходити з його бажань, із усвідомлення потреби в тому, що він засвоює, а не з примусу чи зобов'язаності.

Доцільність саме такої стратегії підтверджується даними фізіології. Відомо, що зміна умов зовнішнього середовища включає чи виключає окремі елементи функціональних систем людини.

Базуючись на сказаному, можна сформулювати наступне правило: будь-яке висловлювання студента повинно бути по можливості природно мотивованим, тобто виходити мовби з внутрішнього “я”; для створення комунікативної мотивації необхідно використовувати в основному особистісну індивідуалізацію, яка передбачає врахування контексту діяльності студента, його життєвого досвіду, сфери його інтересів, бажань, духовних потреб, світогляду, емоційно-чуттєвої сфери і статусу особистості в колективі.

Принципово важливо підкреслити, що комунікативна мотивація забезпечується не ззовні, а в межах самого комунікативного методу. Засобами комунікативної мотивації є всі три види індивідуалізації, однак значимість їх далеко неоднакова.

Так, наприклад, взаємодія суб’єктної і індивідної індивідуалізацій виявляється в тому, що індивідуальний стиль навчальної діяльності неможливо сформувати без врахування здібностей та інших індивідуальних властивостей. З іншого боку, розвиток здібностей відбувається ефективніше, якщо, студенти володіють раціональними прийомами виконання діяльності. Задоволення комунікативної потреби також передбачає відповідні здібності і достатньо добре засвоєні способи діяльності.

Тим не менше і у виклику комунікативної мотивації ведучу роль відіграє особистісна індивідуалізація. Якщо акцент індивідуалізації змістити на врахування здібностей (індивідна індивідуалізація), чи висунути на перший план навчання раціональним прийомом навчальної діяльності (суб’єктна індивідуалізація ), то мовна діяльність стає в психологічну ізоляцію від її мовно-змістовної основи. Це призводить до того, що студент не може здійснити мовну діяльність, так як не працює, за висловом А.Н.Леонтьєва, "двигун діяльності"- мотив.

Більше того, без особистісної індивідуалізації стає неможливим здійснення і двох інших її видів. Згідно з дослідженнями, які ми маємо, для формування індивідуального стилю навчальної діяльності (як і для розвитку здібностей ) необхідно індивідуалізувати не тільки зміст навчальних завдань і організацію навчальної роботи, але і мотивацію діяльності ( В.С.Мерліна, Є.А.Клімов )

В силу вказаних причин особистісна індивідуалізація є важливим засобом виклику комунікативної мотивації. Особистісна індивідуалізація впливає на створення комунікативної мотивації безпосередньо, в той час як індивідна і суб’єктна тільки опосередковано. Створюючи операційно - інструментальну мотивацію, вона опосередковано впливає на комунікативну мотивацію. (Володіння раціональними прийомами, успішне виконання навчальних завдань а також достатньо розвинені мовно-розумові здібності, пам'ять фонематичний слух і т.д. у певній мірі підвищують інтерес до самої мовної діяльності ). Але цей вплив не є великим і значущим для всіх студентів. Отже, дані види індивідуалізації одні не в силі забезпечити комунікативну мотивацію належного рівня.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок , що принцип мотивованості займає значне місце в системі принципів комунікативного методу навчання. Він є однією з ефективних форм організації навчального процесу. Мотивація навчання присутня у характеристиці будь-якого принципу і всіх видів діяльності. Вона повинна бути присутня на кожному етапі заняття, бути його основою.

Отже, викладач повинен співвідносити прийоми навчання з особистісними, суб`єктивними і індивідними властивостями кожного студента. Звідси випливає такий висновок, що немотивоване навчання мовній діяльності позбавляє це навчання психологічного змісту, тому що воно - навчання формі заради форми.

Література

1. Тарнопольський О.Б., Кожушко С.П. Методика навчання студентів вищих навчальних закладів письма англійською мовою. – Вінниця: Нова книга, 2008 – 288с.

2. Crookes G., & Schmidt R. Motivation : Reopening the research agenda. Language Learning. -1991. – Vol. 41/4. – P. 469-512.

3. Dornyei Z. Motivational strategies in the language classroom. - Cambridge: Cambridge University Press, 2001. – 245p.

4. Gardner R., & Lambert W. Attitudes and motivation : Second language learning. - Newbury House., 1972.