Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності

Важлива для суспільства господарська діяльність потребує не лише чіткої правової регламентації, а й охорони та регулювання для забезпечення належних та сприятливих умов для її здійснення та розвитку. Одним з основних засобів регулятивного впливу держави на діяльність господарюючих суб’єктів є ліцензування. Основною функцією ліцензування є узгодження інтересів суб’єктів господарювання та суспільства в цілому.

Нині в Україні бурхливо розвивається сфера підприємницьких відносин, що потребує чіткої правової регламентації. Саме така форма державного регулювання господарської діяльності, як ліцензування, має забезпечувати їх охорону від протиправних посягань та сприятливі умови для їх розвитку.

Науковими дослідженнями питань обґрунтування поняття ліцензування займались В. Вовк, В. Яцкова, І. Михасюк, Л. Петрович, О. Галущак, Н. Галіцина, О. Кашперський, С. Фетисова, Л. Шостак та інші фахівці.

Метою даної статті є визначення сутності ліцензування як засобу державного регулювання господарської діяльності, що дозволить з’ясувати значущість його застосування у практичній діяльності та внести корективи до чинного законодавства.

Визначення поняття та юридичного змісту ліцензування як засобу державного регулювання господарської діяльності, можливе лише через з'ясування поняття ліцензії. У нормативно-правових актах термін «ліцензія» використовується в різних змістовних значеннях:

- як дозвіл, що видається спеціально уповноваженим органом на здійснення певного виду діяльності (відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»)[2];

- як дозвіл на експорт товару (відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»)[1];

- як дозвіл на використання у підприємницькій діяльності запатентованого об’єкта промислової власності (відповідно до Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі»)[3];

Термін «ліцензія» також є предметом дослідження багатьох сучасних науковців. Зокрема, Л. Шостак вважає, що визначення в законі, потребує уточнення, оскільки це не лише документ державного зразка, а й документ, який може бути виданий тільки уповноваженим на те державним органом та посвідчує й надає право на провадження визначеного в ньому виду господарської діяльності, на виконання визначених дій або використання прав [5, с. 186]. На нашу думку, таке уточнення необхідно внести до чинного законодавства.

Відповідно до ст. 14 Господарського кодексу України ліцензування визначається засобом державного регулювання у сфері господарювання, який спрямований на забезпечення єдиної державної політики у цій сфері та захист економічних і соціальних інтересів держави, суспільства та окремих споживачів. У ст. 1 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування визначається як видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ і ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень у сфері ліцензування. Відповідно до обох нормативно-правових актів ліцензія визначається як документ державного зразка, який засвідчує право суб’єкта господарювання на провадження певного виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

Ю. Тихомиров визначає ліцензування господарської діяльності як особливу процедуру офіційного підтвердження права господарюючого суб’єкта на ведення певного виду діяльності з дотриманням правил, нормативних вимог і стандартів. Це пов’язано, з одного, із стимулюванням ініціативи в розвитку корисних видів діяльності, освоєнням нових видів послуг тощо, а з іншого – із зацікавленістю суспільства і держави в офіційному визнанні цих видів робіт, послуг[6, с. 422].

Ліцензування також визначають, як сукупність процедурних дій, встановлених державою, пов’язаних із видачею ліцензій, переоформленням та їх анулюванням, із наглядом органів, що видають ліцензії, за дотриманням суб’єктом відповідних ліцензійних умов, що застосовуються публічною адміністрацією для узгодження публічних та приватних інтересів.

Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» зазначено, що ліцензування не може впроваджуватися з метою обмеження конкуренції при здійсненні господарської діяльності. Крім того у ст. 3 зазначено, що ліцензія є єдиним документом дозвільного характеру, який дає право займатися певним видом діяльності, що обмежується законодавством.

Здійснивши аналіз нормативно-правової бази, яка регулює порядок ліцензування діяльності господарських суб’єктів, можемо зробити висновок, що ліцензування здійснюється лише за ініціативою господарюючого суб’єкта. Проте суб’єкт господарювання зобов’язаний мати ліцензію для виконання певних видів діяльності, щодо яких державою передбачені певні обмеження. Таким чином, ліцензування виступає засобом державного регулювання, що дозволяє одночасно задовольняти особисті інтереси господарюючих суб’єктів та суспільства в цілому.

На нашу думку, найкраще визначення ліцензування як засобу державного регулювання зазначено у Фетисової С. В. «Ліцензування – це діяльність уповноважених державою органів, спрямована на надання в установленому порядку господарюючим суб’єктам дозволу на здійснення певних видів господарської діяльності, на захист прав і законних інтересів громадян, організацій, навколишнього середовища та забезпечення прав держави » [4, с. 231]. Тому ми повністю підтримуємо пророзицію науковця, що дане визначення слід внести до чинного законодавства, шляхом викладення в ч. 8 ст. 1 закону України « Про ліцензування певних видів господарської діяльності » визначення поняття ліцензування.

Список використаних джерел

1. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України, затверджений Верховною Радою України 04.02.2009 № 923-VI .[Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/959-12.

2. Про ліцензування певних видів господарської діяльності: Закон України, затверджений Верховною Радою України 01.06.2000 № 1775-III. [Електронний ресурс]. – Режим доступу. - http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1775-14.

3. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України, затверджений Верховною Радою України 15.12.1993 № 3687-XII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12.

4. Фетисова С. В. Ліцензування як засіб державного регулювання господарської діяльності / С. В. Фетисова // Науковий вісник Національного університету ДПС України. – 2009. - №4. – С. 226-232.

5. Шостак Л. В. Ліцензування як адміністративно-правовий інститут: дис. канд. юрид. наук. – Ірпінь: Нац. Акад. держ. податкової служби України, 2005. – 187 с.

6. Тихомиров Ю. А. Курс административного права и процесса / Тихомиров Ю. А. – М., 1998. – С. 422.