Право / 1. История государства и права

Орленко В.В.,

кандидат юридичних наук,

асистент кафедри історії права та держави

юридичного факультету Київського національного університету

ім. Т.Г. Шевченка

Особливості відповідальності за забруднення води та повітря відповідно до Уложення про покарання кримінальні та виправні (1845 р.).

На сьогоднішній час в Україні надзвичайно гостро стоїть питання правового забезпечення охорони навколишнього середовища. Адже відомо, що незважаючи на законодавчу заборону перевищення максимально допустимих норм викидів та відходів, у ряді регіонів продовжується спостерігатися зростання забрудненості довкілля, зокрема води та повітря.

Слід зазначити, що необхідність закріплення відповідальності за забруднення води та повітря усвідомлювалася ще у ХІХ столітті. Так, на території українських земель, які входили до складу Російської імперії, діяли норми Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. Власне на охорону чистоти повітря і води були спрямовані 5 статей вказаного Уложення, а саме статті з 1053 по 1057.

Зокрема ст.1053 забороняла під загрозою покарання (грошового штрафу у розмірі від 50 до 100 рублів) будівництво в містах та навіть у позаміській місцевості (вище міст за течією рік чи проток) фабрик, заводів, мануфактур діяльність яких спроможна була шкодити чистоті води і повітря. Окрім штрафу ці підприємства піддягали демонтажу за рахунок винного.

Аналогічні санкції застосовувалися до власників скотобоєнь, якщо вони впливали на чистоту води і повітря, або були розташовані не на належній відстані від м’ясних рядів, не мали спеціальних ям призначених для нечистот чи не скидалися останні до них.

За допущення на вулицях і шляхах накопичення у великій кількості сміття, нечистот чи інших предметів чи речовин здатних заражати повітря, на посадових осіб, зобов’язаних утримувати в чистоті закріплені за ними території, накладалося грошове стягненню: в столицях і губернських містах від 1 до 3 рублів, в інших містах – від 25 копійок до 1 рубля, а в селах – від 10 до 25 копійок.

На дотримання санітарних норм була спрямована і норма, яка передбачала покарання за вивезення сміття у будь-які місця окрім спеціально визначених для цього поліцією. Винні за такі дії підлягали грошовому стягненню: в столицях, губернських та портових містах – від 2 до 4 рублів, в інших містах – від 1 до 2 рублів за кожний раз, і зобов’язані були очистити забруднену територію від привезеного ними сміття.

Подібне покарання передбачалося і по відношенню до тих, хто порушував норму про вивезення у визначені поліцією місця та захоронення у встановленому порядку загиблої худоби, залишаючи її на майданах, вулицях, дворах тощо.

За порушення санітарних приписів про забій худоби тільки в спеціально встановлених для цього скотобійнях на м’ясників накладалося грошове стягнення: за перше правопорушення – 2 рублі, за повторне – 5 рублів, у третій раз – 10 рублів. Крім того, особа звинувачена у таких діях більше трьох разів, підлягала арешту на строк від трьох тижнів до трьох місяців.

На недопущення забруднення води була спрямована і норма, яка передбачала покарання у вигляді грошового стягнення в містах від 1 до 25 рублів, а в селах – від 25 копійок до 3 рублів за мочіння конопель або льону в річках, каналах, джерелах чи колодязях із яких мешканці цих населених пунктів брали воду для внутрішнього використання.

Якщо ж хтось, хоч і без умислу вчинити шкоду громадському здоров’ю, кидав у воду отруйні чи сильнодіючі і шкідливі речовини, то він засуджувався до позбавлення волі у в’язниці на строк від 3 до 6 місяців. За вчинення такої ж дії з наміром позбавити когось життя, винний карався позбавленням всіх станових прав і засланню на каторжні роботи до копалень терміном від 15 до 20 років. У випадку, якщо звинувачений не був звільнений від тілесних покарань, він додатково засуджувався до побиття батогами через ката, кількістю від 80 до 90 ударів.

Таким чином, можна констатувати, що Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р включало у себе як заходи кримінальної, так і адміністративної відповідальності за забруднення води та повітря. Разом з тим слід зазначити, що на той час російське право взагалі не проводило чіткого розмежування між кримінальним та адміністративним правом.

Також слід зазначити, що покарання за такий вид правопорушення відрізнялися достатньою суворістю. Слід відзначити і підвищену відповідальність за забруднення води та повітря у містах (оскільки у містах були значно гірші екологічні умови ніж у селах) та за рецидив правопорушення.

Звичайно, проблеми контролю за забрудненням навколишнього природнього середовища у ХІХ столітті значно відрізнялися від сучасних. Варто звернути увагу хоча б на те, що більшість складів правопорушень представлених в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р. передбачає відповідальність за забруднення води та повітря біологічними відходами (хімічним присвячена лише стаття 1053 та, частково, 1057). Пояснюється це тим, що у тогочасній Російській імперії промисловість е було ще достатньо розвинута, а тогочасна наука мала лише часткові розрізнені відомості щодо шкідливого впливу промислових виробництв на навколишнє середовище.

Разом з тим ряд норм щодо особливостей відповідальності за забруднення води та повітря передбачені в Уложенні про покарання кримінальні і виправні 1845 р. є актуальними і з точки зору сучасного права. Так, покладання на особу обов’язку за власний рахунок ліквідувати здійснене нею забруднення води та повітря значно сприятиме дотриманню норм екологічного законодавства в Україні.

Література:

1. Уложение о наказаниях уголовных и исправительных. – СПб.: В Типографии Второго Отделения Собственной Его Императорского Величества Канцелярии, 1845. – 898 с.

2. Ю.П. Титов. История отечественного государства и права. ч.1. – М.: Былина. 1996 – 401 С.

3. Костин Ю. В. Особенности развития уголовного права Российской империи в XIX в. // История государства и права. – 2010. – № 7.– С. 22-25.