Надобко Сергій Володимирович

Національний Університет «Юридична академія України ім. Я. Мудрого»

Президентська поліархія на прикладі США

Видові розходження змісту форм правління поліархічних держав визначені компетенційними взаємозв’язками між вищими законодавчими і виконавчими органами держави, характер взаємовідносин яких обумовлений обраним державою типом поділу владу передусім у виконавчо – законодавчій системі. Держави, де структурно – інституціональна система виконавчої та законодавчої влади побудована на основі розподілу державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, визначають відповідно, як парламентські, президентські та змішані.

Президентська поліархія виникла на базі теорії та практики державного будівництва США 70 – 80 –х. р.р. XVIII ст. як антитеза англійській системі верховної влади.

Президентська поліархія – це заснована на жорстоку типові поділу влад, політико – правова система вищих законодавчих та виконавчих органів держави, серед яких провідну роль у здійсненні правління в державі відіграє сформована, очолювана та відповідальна перед обраним парламентським шляхом президентом виконавча влада.

Ознаки президентської поліархії:

1. Система вищих органів законодавчої й виконавчої влади, які утворюють форму правління президентської держави, побудована на засадах притаманного для неї жорстокого типу поділу влади й системи стримувань та противаг, що йому відповідає. Це виражається в тому, що: ця система складається з організаційно – відокремлених інститутів, які представляють виконавчу й законодавчу владу (виконавча влада, яка уособлюється главою держави та керованим ним урядом не має права: законодавчої ініціативи, розпуску парламенту, сумісництва своєї посади з депутатським мандатом), законодавча влада не бере або номінально бере участь у формуванні уряду; немає інститутів парламентської відповідальності уряду та контрасигнування актів глави держави. Стримування та противаги в законодавчо – виконавчих зв’язках забезпечується: правом президента накласти вето на прийняті парламентом закони; правом парламенту притягти президента до відповідальності, використовуючи процедуру імпічменту.

2. Провідну роль у соціально – політичному управлінні державою відіграє урядова влада на чолі з президентом (виконавча влада), звідки й походить саме назва президентської. Це виражається у значному впливі президента на уряд: президент формує склад уряду, уряд несе політичну відповідальність виключно перед президентом, який може відправити у відставку увесь уряд або його окремих членів.

3. Правовий статус глави держави, його фактичний вплив на уряд – основного реалізатора правління в державі – характеризується як сильний. Це забезпечується тим, що: президент утворюється позапарламентським шляхом і має таке ж джерело формування, як і законодавчий орган. Президента шляхом загальних виборів обирають громадяни; президент поєднує повноваження глави держави і глави уряду. Як глава держави він має суттєві повноваження у сфері зовнішньої та внутрішньої політики, а як глава уряду – здійснює поточне управління країною в межах прийнятих парламентом законів.

Оцінка президентської поліархії як форми державного правління, що має більше недоліків, ніж переваг, та поступається парламентській поліархії є справедливою, оскільки вона виявила свою ефективність лише в США. «Жорсткість» президентської форми правління з наявністю в її структурі сильної, незалежної від парламенту, виконавчої влади особливо приваблювала політичну еліту слаборозвинених та середньо розвинених країн, яка запозичивши її в США, не досягла очікуваних результатів. В умовах відсутності відповідної соціально – економічної бази, духової та політико – правової культури президентська поліархія отримала розбалансовані та перекручені форми (персоналіфіковані і навіть монархізовані). Про це яскраво свідчить географія поширення президентської форми державного правління: вона була конституційною в абсолютній більшості слабо й середньо розвинутих державах Латинської Америки, Азії, Африки і проігнорована країнами Європи.