Право/Охрана авторского права

Кирильчук Ю.М, Семененко С.В.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Історичні передумови формування інституту монопольних прав на розповсюдження творчих результатів

Згідно Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Цивільний Кодекс України та інші нормативні акти розвинули ці положення і встановили досить широкий перелік прав інтелектуальної власності, в тому числі й авторських. У науці ці права об’єднують під назвою «виключні», розуміючи під цим  монопольне  право суб’єкта авторського права на використання та  розповсюдження   результатів  своєї інтелектуальної діяльності. Для визначення поняття «монопольного права» необхідно розглянути історичні передумови його формування, що й визначає актуальність вибраної тематики.

Слід зазначити, що питанням формування інституту монопольних прав на розповсюдження творчих результатів досліджували різні вітчизняні та зарубіжні дослідники, зокрема, Я.О. Канторович, Г.Ф. Шершеневич, В.А. Дозорцев, В.О. Калятін, Е.А. Суханова, А.А Рубанов та інші дослідники.

Метою даного дослідження є визначення перших авторських законів, які регулюють монопольні права на розповсюдження творчих результатів, зокрема теорії виключених прав.

Історично передумови формування інституту монопольних прав на розповсюдження творчих результатів склалися ще наприкінці XV ст. в Європі. Початком стало відоме відкриття Іоганном Гуттенбергом способу друкування книг на друкарських станках, що зробило процес тиражування книг менш трудомістким, більш швидким і в решті решт знизило ціни на книги. Проте згодом це не могло не призвести до зіткнення інтересів книговидавців, які намагалися друкувати одні й ті самі популярні твори. Вклавши кошти у придбання дорогих друкарських станків, останні не завжди могли швидко компенсувати ці витрати за рахунок проданих книг, оскільки цьому заважала конкуренція з боку інших книговидавців. За таких обставин королівськими законами почали вводитися так звані «привілеї», які надавали окремим книговидавцям монопольне право на друк певних творів, забороняючи всім іншим друкувати той самий твір. Система привілеїв проіснувала до початку XVIII ст. і була у першу чергу гарантією економічних інтересів книговидавців. Саме королівські привілеї вважаються попередниками сучасного авторського права, оскільки вони опосередковано захищали самого автора, бо для отримання монопольного права на друк слід було документально підтвердити наявність згоди автора на це [3, ст.125].

Таким чином, автор мав можливість продати книговидавцеві свою згоду разом із твором. Першим авторським законом, який був спрямований на захист прав саме автора, вважається Статут королеви Анни, прийнятий в Англії у 1709 р., за яким автор отримав монопольне право видавати та перевидавати свій твір протягом 14 років — таким був строк правової охорони.

Система привілеїв у сфері торгівлі та виробництва заклала основи патентної охорони результатів творчої діяльності. Видавалися привілеї окремим особам, які запроваджували технічні нововведення, причому підстави, умови і характер привілеїв визначалися кожен раз в індивідуальному порядку і спочатку не регулювались правовими нормами. Згодом почали з’являтися правові акти, які встановлювали універсальні правила щодо особи, яка вправі була претендувати на отримання привілеїв. У XVIII ст. розвиток товаровиробництва і торгівлі формують становлення підприємницьких відносин, які базуються на вільній конкуренції. У той же час в умовах буржуазних революцій під впливом ідей природних прав поширюються поняття літературної та промислової власності, яка подібно праву власності на матеріальні цінності розуміється як природне право людини на продукт своєї праці і можливість вільно розпоряджатися результатами творчої діяльності на свій розсуд. Наприкінці XVIII — початку XIX ст. право літературної та промислової власності закріпилося у національних законах багатьох країн Західної Європи Франції, Німеччини, Данії та ін [1, ст.50].

Разом з тим слід відмітити, що складовою монопольного права є виключні права. Теорія виключних прав, відносить права автора до суб'єктивних прав, що полягає у можливості використання будь-яким не забороненим законом способом результату інтелектуальної діяльності і в сукупності специфічних особистих немайнових прав, пов'язаних із створенням творчого результату. Її нормативним фундаментом є згаданий Цивільний кодекс України і Закон України «Про авторське право і суміжні права», які, зокрема, визначають одну з основних тез цієї теорії– розмежування права власності та  виключних   прав [2, ст.20].

Виключні авторські права володіють певними специфічними рисами, які відрізняють їх від інших груп всередині абсолютних прав, передусім, від права власності.

По-перше, виключні права відмінні від права власності за змістом правомочностей.

По-друге, характерною особливістю  виключних   прав  є те, що аналогічне право на один і той же об’єкт може належати різним особам.

По-третє, обмеженість виключних прав у часі й просторі різко відрізняє їх від права власності, яке є безстроковим та визнається за його суб’єктом в рівній мірі незалежно від юрисдикції.

Підхід до  виключних  авторських  прав , який існує сьогодні в законодавстві України, в цілому відповідає європейським та світовим стандартам.

Література:

1. Бачун О. Захист права інтелектуальної власності в Україні// Право України.-- №1. – 2010. – с.48-50.
2. Про авторське право і суміжні права : Закон України від 23.12.1993 № 3792-XII// затверджений Постановою Верховної Ради України // Відомості Верховної Ради України. – 2011, №6. – 20 с.
3. Якобсен Т.Х. Авторське право у засобах масової інформації // Авторське право та суміжні права. Європейський досвід. - № 3. – 2009. - с. 118-150.